<<
>>

26.3. Англосаксонська правова система

Система англосаксонського (англо-американського) права була створена в Англії після нормандського завоювання. Ця система включає нині правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення і розвиток правових систем країн, що політичне були пов'язані з Англією.

Англійське право розвивалося автономним шляхом, зв'язки з континентальною Європою були досить незначними. Рецепція римського права в Європі не торкнулася англійського права.

Загальне для всієї Англії право виникає після захоплення її нормандським герцогом Вільгельмом І Завойовником (1066). У цей період формується централізована судова система, з'являються (у період правління Генріха II) королівські роз'їзні судді, що вирішують справи з виїздом на місця від імені Корони. Спочатку група справ, що відносилась до ведення цих суддів, була обмежена, але поступово вона розширювалася.

Вироблені суддями рішення бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Так стала складатися єдина система прецедентів, спільна для всієї Англії, що одержала назву "загальне право".

У рішенні судових спорів брали участь присяжні — вільні громадяни з числа місцевих жителів, що найчастіше не знали прецедентів і актів королів, але добре знали свої звичаї і традиції. Звичаєві норми істотно вплинули на зміст судових рішень.

У XII-XIV ст. система загального права досягла розквіту, але зі зростанням кількості прецедентів у ній стала виявлятися тенденція до консерватизму і формалізації, що в XV ст. підготувало ґрунт для якісно нового етапу її розвитку, пов'язаного з появою "права справедливості" і його протистоянням "загальному" праву. Поступово став

223

складатися особливий порядок апеляції до монарха розглянути справу "по совісті", "по справедливості", а не по прецеденту. Така апеляція здійснювалася через лорда-канцлера, що вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром сама функція розгляду справи власне кажучи переходить до лорда-канцлера, і він стає самостійним суддею.
В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права: загального прецедентного і "права справедливості". Останнє поступово зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями і прецеденти права справедливості склали органічну частину єдиного прецедентного права.
Сучасний період розвитку англосаксонського права— період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.
В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загального характеру. Прецедентні — певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.
Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент.

Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.
Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.
224
складатися особливий порядок апеляції до монарха розглянути справу "по совісті", "по справедливості", а не по прецеденту. Така апеляція здійснювалася через лорда-канцлера, що вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром сама функція розгляду справи власне кажучи переходить до лорда-канцлера, і він стає самостійним суддею.
В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права: загального прецедентного і "права справедливості". Останнє поступово зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями і прецеденти права справедливості склали органічну частину єдиного прецедентного права.
Сучасний період розвитку англосаксонського права— період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.
В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загального характеру. Прецедентні — певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.
Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.
Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.
224
складатися особливий порядок апеляції до монарха розглянути справу "по совісті", "по справедливості", а не по прецеденту. Така апеляція здійснювалася через лорда-канцлера, що вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром сама функція розгляду справи власне кажучи переходить до лорда-канцлера, і він стає самостійним суддею.

В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права: загального прецедентного і "права справедливості". Останнє поступово зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями і прецеденти права справедливості склали органічну частину єдиного прецедентного права.

Сучасний період розвитку англосаксонського права— період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загального характеру. Прецедентні — певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.

Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.

Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.

224

Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.
Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих державних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монарха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю.
Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в романо-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юридичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонському праві деякі літературні джерела мають широке визнання і використовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел відносяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.
Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне і приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право і право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо-германської і англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає раціональним шляхом, інша — еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі романо-германського й англосаксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.
В англосаксонському праві відсутній чіткий поділ норм за галузями права, англосаксонське право не кодифіковане.
Правова система США суттєво відрізняється від англійської, що обумовлено різноманітними політичними, економічними, національно-культурними та іншими чинниками.
26.4. Система релігійного та звичаєвого права
Правові системи багатьох країн Азії й Африки не відрізняються тим ступенем єдності, що притаманна наведеним правовим системам.
225
Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.
Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих державних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монарха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю.
Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в романо-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юридичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонському праві деякі літературні джерела мають широке визнання і використовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел відносяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.
Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне і приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право і право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо-германської і англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає раціональним шляхом, інша — еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі романо-германського й англосаксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.
В англосаксонському праві відсутній чіткий поділ норм за галузями права, англосаксонське право не кодифіковане.
Правова система США суттєво відрізняється від англійської, що обумовлено різноманітними політичними, економічними, національно-культурними та іншими чинниками.
26.4. Система релігійного та звичаєвого права
Правові системи багатьох країн Азії й Африки не відрізняються тим ступенем єдності, що притаманна наведеним правовим системам.
225
Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.

Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих державних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монарха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю.

Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в романо-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юридичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонському праві деякі літературні джерела мають широке визнання і використовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел відносяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.

Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне і приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право і право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо-германської і англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає раціональним шляхом, інша — еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі романо-германського й англосаксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.

В англосаксонському праві відсутній чіткий поділ норм за галузями права, англосаксонське право не кодифіковане.

Правова система США суттєво відрізняється від англійської, що обумовлено різноманітними політичними, економічними, національно-культурними та іншими чинниками.

<< | >>
Источник: Волинка К. Г.. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП,2003. — 240 с.. 2003

Еще по теме 26.3. Англосаксонська правова система:

  1. Этапы влияния субъективного фактора при создании элементов правовой системы
  2. § 3. Конституционно-правовые средства обеспечения единства правовой системы Российской Федерации
  3. Глава III. СИСТЕМА ПРАВА, СИСТЕМА ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА И ПРАВОВАЯ СИСТЕМА: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ
  4. Глава 1. Избирательное право в правовой системе Российской Федерации
  5. КОНЦЕПЦИЯ ВОСПРИЯТИЯ ИСТОЧНИКОВ МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА ПРАВОВОЙ СИСТЕМОЙ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ (ч. 4 спи 15 Конституции РФ 1993 года)
  6. 1.4. Влияние церковного права на формирование российской правовой системы.
  7. ГЛАВА 2. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЫЕ КРИТЕРИИ ДЛЯ ВЫДЕЛЕНИЯ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА В КОНТИНЕНТАЛЬНОЙ ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ.
  8. 2.4. Особенности романо-германской правовой системы.
  9. Глава 3. ГОСУДАРСТВА И ПРАВОВЫЕ СИСТЕМЫ В ЗАКАВКАЗЬЕ И СРЕДНЕЙ АЗИИ (IV - XIII вв.)
  10. Глава 9. ОБРАЗОВАНИЕ РУССКОГО ЦЕНТРАЛИЗОВАННОГО ГОСУДАРСТВА И ЕГО ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ (конец XIII - начало XVI вв.)
  11. Глава 10. ЗАКАВКАЗСКИЕ И СРЕДНЕАЗИАТСКИЕ ГОСУДАРСТВА, ИХ ПРАВОВЫЕ СИСТЕМЫ (конец XIV - середина XIX вв.)
  12. § 4. Правовая система
  13. 5 Общая характеристика правовой системы и системы здравоохранения Украины
  14. 5.2. Роль прецедента в правовой системе Украины
  15. § 55. Англо-саксонська правова система.
  16. 15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
  17. 26.1. Поняття і структура правової системи
  18. 26.2. Романо-германська правова система
  19. 26.3. Англосаксонська правова система
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -