§ 3. Призначення покарання за кількома вироками

Особливості призначення покарання за кількома вироками. На відміну від призначення покарання за сукупністю злочинів, коли всі злочини вчинені особою до винесення вироку хоча б за один із них, призначення покарання за кількома вироками має місце тоді, коли особа вчинила новий злочин після винесення вироку за попередній.

У цілому ця ситуація характеризується такими особливостями: а) шодо особи було винесено обвинувальний вирок, яким вона засуджується за вчинений нею злочин (злочи Див : абз. 14 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 Фудня 1995 p. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник. — С. 89. 383 ни); цим вироком особі призначено покарання, яке вона має відбувати реально чи відбування якого за певної умови відкладено (статті 45, 46, 46' КК); б) у період між винесенням вироку і повним відбуттям покарання (повним "зникненням" кримінальноправових наслідків застосування статей 45, 46, 46', 462) особа вчиняє новий злочин (злочини); в) у зазначений у п. "б" період особа притягається до відповідальності за новий злочин; г) за вчинення нового злочину особа засуджується "новим" вироком до покарання, яке вона має відбувати реально. Таким чином, при призначенні покарання за новим вироком суд має врахувати те покарання (його невідбуту частину), яке було призначене особі за попереднім вироком. За інших однакових умов така особа є більш суспільне небезпечною, ніж та, в діях якої має місце сукупність злочинів. Це і зумовлює більш суворий підхід щодо її покарання, що і передбачено в ст. 43 КК. Для застосування цієї статті важливе значення має точне визначення початкового і кінцевого моментів того періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підстави призначити їй покарання за кількома вироками. Початковим моментом цього періоду, як зазначено в ст. 43, є винесення вироку за попередній злочин.

Оскільки винесення вироку завершується його публічним оголошенням, норми ст. 43 застосовуються у випадках вчинення нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили'. При вчиненні особою триваючого або продовжуваного злочину, що почався і продовжився після винесення вироку, яким ця особа засуджується за інший злочин, призначення покарання також має відбуватися за нормами ст. 43 КК. Кінцевий момент періоду, протягом якого вчинення особою злочину дає суду підстави для призначення покарання за кількома вироками, визначається особливостями того заходу кримінальноправового впливу, який було обрано щодо особи за попереднім вироком. Тут можливий цілий ряд конкретних варіантів2, але в загальній формі можна ' Див.: абз. 1 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник. — С. 90. 2 Докладніше див.: Коментар... — С. 168—169. 384 зробити висновок, що ст. 43 застосовується, якщо новий злочин вчинено: 1) до повного відбуття особою основного і додаткового покарань, призначених їй за попереднім вироком (крім додаткового покарання у вигляді позбавлення батьківських прав, яке має безстроковий характер); 2) до повного "зникнення" негативних кримінальноправових наслідків застосування статей 45, 46, 46', 462 КК; 3) до відбуття більш м'якого покарання, яким замінена невідбута частина покарання, призначеного за попереднім вироком (статті 52, 53 КК); 4) протягом строку невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, у випадку звільнення особи від його відбування за певної умови (наприклад, статті 52, 53). Порядок призначення покарання за кількома вироками. Встановивши, що покарання особі має призначатися за правилами ст. 43 КК, суд повинен: а) точно визначити невідбуту частину покарання за попереднім вироком; б) призначити покарання за новий злочин (злочини); в) обрати принцип призначення остаточного покарання за кількома вироками; г) визначити конкретний вид і розмір остаточного покарання за кількома вироками.

Невідбута частина покарання за попереднім вироком визначається залежно від того, який вид покарання було призначено за попереднім вироком особі, чи відбувала вона це покарання реально, чи звільнялася від відбування покарання, чи замінювалось одне покарання іншим. На обчислення строку невідбутої частини покарання може також впливати перебування під вартою як запобіжний захід, обраний щодо особи при розслідуванні вчиненого нею нового злочину'. Визначена з урахуванням цих моментів невідбута частина покарання за попереднім вироком має обов'язково вказуватись у новому вироку. При призначенні покарання за новий злочин (злочини) необхідно керуватися загальними началами призначення покарання, а також дотримуватися правил призначення покарання за сукупністю злочинів, якщо така мала місце. Призначене за новий злочин (злочини) покарання вказується в резолютивній частині вироку як окремий її елемент. ' Див. абзаци 6, 7, 8 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник. — С. 90—91. 13 7261 385 Обрання принципу призначення остаточного покарання за кількома вироками визначається конкретними обставинами справи і певною мірою залежить від виду і розміру як невідбутої частини покарання за попереднім вироком, так і покарання, призначеного за новим вироком. Відповідні положення ст. 43 КК зумовлюють, зокрема, такі підходи: а) за загальним правилом, призначення покарання за кількома вироками передбачає лише приєднання (повне або часткове) невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за новим вироком; б) за цим же правилом, мінімальна межа остаточного покарання за кількома вироками повинна бути більшою від зазначених у п. "а" своїх "складових" (про виняток буде сказано окремо); в) максимальна межа остаточного покарання за кількома вироками не повинна перевищувати строк, встановлений для відповідного виду покарання статтею Загальної частини КК.

Окреме положення ч. 2 ст. 43 присвячено складанню покарань у вигляді позбавлення волі. Його тлумачення дозволяє зробити висновок, що максимальна межа остаточного покарання за кількома вироками у вигляді позбавлення волі залежить від розмірів своїх "складових", а також від максимальної межі санкцій тих статей, за якими засуджувався і засуджується винний. Із урахуванням зазначених моментів є три варіанти максимальної межі остаточного покарання у вигляді позбавлення волі за кількома вироками: а) до 10 років; б) до 15 років; в) як виняток — до 20 років'. Залежно від виду і розміру невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання, призначеного за новим вироком, а також враховуючи встановлену максимальну межу остаточного покарання за кількома вироками, суд може обрати: а) як принцип повного, так і принцип часткового приєднання однієї "складової" до іншої — оскільки при їх повному складанні не буде перевищено максимальної межі, встановленої для даного виду покарання; б) лише принцип часткового приєднання однієї "складової" до іншої — оскільки при їх повному складанні буде перевищено максимальну межу, встановлену для відповідного виду покарання; в) як виняток — принцип поглинення невідбутої частини покарання за попереднім вироком покаранням, призначеним за новим вироком, — ' Докладніше див.: Коментар... — С. 170—171. 386 оскільки останнє дорівнює максимальній межі, встановленій для даного виду покарання'. Визначення виду і розміру остаточного покарання за кількома вироками, за загальним правилом, відбувається окремо стосовно основних і окремо стосовно додаткових покарань (про виняток буде сказано нижче). Щодо основних покарань, тут можливі такі варіанти: 1) і невідбута частина покарання за попереднім вироком, і покарання, призначене за новим вироком, є покараннями одного й того самого виду — в цьому випадку суд повністю або частково "додає" одну "складову" до іншої і одержує таким чином остаточне покарання за кількома вироками; 2) невідбута частина покарання за попереднім вироком і покарання, призначене за новим вироком, є різновидними покараннями, щодо яких законом (ч.

З ст. 43 КК) допускається їх заміна — менш суворе покарання "переводиться" в більш суворе, а потім з урахуванням обраного принципу приєднання визначається остаточне покарання за кількома вироками; 3) невідбута частина покарання за попереднім вироком і покарання, призначене за новим вироком, є різновидними покараннями, щодо яких законом (ч. З ст. 43 КК) не допускається їх заміна — кожне з покарань має виконуватися самостійно; 4) строк покарання, призначеного за новим вироком, дорівнює максимальній межі, встановленій для того виду покарання, яке буде "базовим" для остаточного покарання за кількома вироками, — останнє буде співпадати з покаранням, призначеним за новим вироком. При визначенні остаточного покарання за кількома вироками в частині, що стосується додаткових покарань, треба виходити з того, що; 1) додаткові покарання одного й того самого виду приєднуються за тими ж правилами, які встановлені для основних покарань; 2) різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються самостійно. Якщо має місце ситуація, коли покарання одного й того самого виду в невідбутій частині покарання за попереднім вироком виступає як основне, а в покаранні, призначеному за новим вироком, — як додаткове або навпаки (наприклад, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю), як виняток допускається складання основного і додаткового покарання в межах строку, встановленого для даного виду покарання. 22 ro^l^s п3 й. ^ постанови Пленуму Верховного Суду Украни від ппмгмчио" и ?, "Р° "Рактику призначення судами кримінального покарання // Правовісник. — С. 90. ІЗ* 387 Визначений вид і розмір остаточного покарання за кількома вироками має бути вказаний у резолютивній частині нового вироку як окремий її елемент з обов'язковим посиланням на ст. 43 КК. Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів і за кількома вироками одночасно. Поєднання цих двох кримінальноправових ситуацій, що виникають при призначенні покарання, ставить перед судом ряд проблем, які пов'язані, перш за все, з порядком (послідовністю) певних етапів такого призначення.

Вирішення цих проблем, у свою чергу, залежить від варіанта поєднання зазначених ситуацій, зокрема, яка сукупність злочинів — "класична", "розірвана" чи обидві одразу — поєднуються з сукупністю вироків. Порядок призначення покарання за найскладнішим із цих можливих варіантів поєднання сукупності злочинів і кількох вироків визначив Пленум Верховного Суду України. В абз. 4 п. 16 постанови від 22 грудня 1995 p. № 22 зазначено: "Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після винесення першого вироку, покарання за другим вироком призначається із застосуванням як ст. 42 КК, так і ст. 43 КК. Спочатку за правилами ч. 1 ст. 42 КК за сукупністю злочинів, вчинених до винесення першого вироку, після цього — за правилами ч. З ст. 43 КК, потім за сукупністю злочинів, вчинених після винесення першого вироку, і остаточно — за кількома вироками'". У випадку, коли має місце простіший варіант поєднання сукупності злочинів і кількох вироків, один чи кілька етапів призначення покарання за правилами ст. 42 із зазначеної вище послідовності "випадають".

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Призначення покарання за кількома вироками:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -