<<
>>

15.5. Призначення покарання за сукупністю вироків

Ст. 71 КК регулює випадки призначення покарання за сукупністю вироків, тобто у випадках, коли засуджений після винесення вироку у справі (хоча б він і не набув законної сили), але до повного відбуття основного і додаткового покарань, призначених цим вироком, вчиняє новий злочин. Така ситуація свідчить, що застосоване покарання не досягло своєї мети, і, отже, засуджений, вчинивши новий злочин, має підвищену суспільну небезпеку, бо його не зупинив вже застосований захід державного примусу. Це вимагає більш суворого підходу до покарання винного, ніж при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст.

70 КК). Адже там винний, вчиняючи новий злочин, не відчував ще кримінально-правового впливу за злочин, який він вчинив раніше. Тому правила призначення покарання за сукупністю вироків суттєво відрізняються від призначення покарання за сукупністю злочинів. При призначенні покарання за сукупністю вироків суд, призначаючи покарання за новий злочин, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім виро-

ком. Отже, принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим тут застосований бути не може. Реально поглинання одного покарання іншим можливо у випадках, коли одне з цих покарань є довічним позбавленням волі. Очевидно, що довічне позбавлення волі поглинає всі будь-які менш суворі покарання. На відміну від правил ст. 70 КК при призначенні покарання за сукупністю вироків у всіх випадках можливе складання покарань до максимального строку, встановленого для даного виду покарання (два роки — для виправних робіт, п'ять років — для обмеження волі, п'ятнадцять років — для позбавлення волі на певний строк тощо). Більше того, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК), загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Скажімо, особа, засуджена за умисне вбивство до 15 років позбавлення волі, через один рік вчиняє втечу з виправно-трудової установи шляхом підкопу і за новим вироком засуджується до шести років позбавлення волі (ч. 2 ст. 393 КК). При повному складанні невідбутої частини покарання (14 років) і нового покарання (6 років) суд може призначити винному 20 років позбавлення волі.

У всіх випадках остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати:

покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо;

частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 87, 107 КК);

невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК);

частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК);

невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК);

невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання;

додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попереднім вироком;

покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, якій внаслідок акту амністії чи помилування невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, невідбута частина останнього приєднується повністю або часткого до покарання за новий злочин (п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання").

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків (ч. 3 ст. 71 КК).

У ситуації, коли особа після засудження і до повного відбуття покарання вчиняє не один, а декілька злочинів, що створюють сукупність, суд призначає їй покарання за кожний новий злочин окремо, потім визначає покарання за ці нові злочини в цілому за правилами ст. 70 КК і, нарешті, призначає остаточне покарання за правилами ст. 71 КК.

Скажімо, особа, будучи засудженою до одного року виправних робіт за крадіжку, в ході відбування цього покарання вчиняє крадіжку і хуліганство. їй буде призначено спочатку покарання за нові злочини за правилами ст. 70 КК, а остаточне покарання за сукупністю вироків буде визначено шляхом повного чи часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів.

<< | >>
Источник: Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП,2004. — 328 с.. 2004

Еще по теме 15.5. Призначення покарання за сукупністю вироків:

  1. 3.3. Класифікація злочинів
  2. Розділ XV. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
  3. 15.1. Принципи і загальні засади призначення покарання
  4. 15.2. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
  5. 15.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів
  6. 15.5. Призначення покарання за сукупністю вироків
  7. 15.6. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
  8. 16.3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
  9. ЗМІСТ
  10. Розділ XI ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -