§ 2. Призначення покарання засукупністю злочинів

Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів. Наявність у поведінці особи тієї чи іншої форми множинності злочинів впливає не лише на їх кваліфікацію, а й на призначення покарання.

Аналіз чинного Кримінального кодексу України дозволяє зробити висновок, що він спеціально регламентує особливості призначення покарання при сукупності злочинів (ст. 42) і — в основному — при окремих різновидах рецидиву злочинів (ст. 43). У обох випадках у КК використовуються так звані змішані системи, тобто системи, що передбачають як можливість обмеженого складання покарань, призначених за окремі злочини чи за окремими вироками, так і можливість поглинення більш суворим покаранням менш суворого'. При цьому в ст. 42 КК передбачено дві ситуації, що можуть виникнути при призначенні покарання за сукупністю злочинів. Перша з них має місце тоді, коли: а) за два і більше злочинів, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком; б) у цьому вироку призначається покарання як за кожний злочин окремо, так „„Д^адніше див.: Бажано» М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. — С. 144—145. 377 і остаточне покарання за сукупністю вчинених злочинів. Умовно цю ситуацію можна назвати "класичною" сукупністю. Вона передбачена в частинах 1, 2 ст. 42. Друга ситуація має місце тоді, коли: а) першим вироком особа засуджується, і їй призначається покарання за один чи кілька вчинених нею злочинів, але не за всі злочини, що утворюють сукупність; б) після винесення першого вироку стає відомо про інший злочин (злочини), який також входить до сукупності, оскільки він був вчинений особою до винесення першого вироку; в) у новому вироку особі призначається покарання за той злочин (злочини), про які стало відомо після винесення першого вироку, а також визначається остаточне покарання за сукупністю всіх відомих суду злочинів. Умовно цю ситуацію можна назвати "розірваною" сукупністю.

Вона передбачена в ч. З ст. 42, але окремі положення, що містяться в частинах 1, 2 ст. 42, є обов'язковими і для неї. Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 42 КК. Призначаючи покарання при "класичній" сукупності злочинів, суд повинен: а) призначити покарання окремо за кожний злочин, що входить до сукупності; б) обрати принцип (принципи) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів — повне або часткове складання призначених за окремі злочини покарань чи поглинення менш суворого покарання більш суворим; в) визначити остаточне покарання за сукупністю вчинених злочинів. При цьому треба мати на увазі, що положення ч. 1 ст. 42 стосуються, переважно, основних покарань, а положення ч. 2 ст. 42 — додаткових покарань. Лише в окремих випадках положення ч. 1 ст. 42 можуть бути застосовані і до додаткових покарань. При призначенні покарання окремо за кожний із злочинів, що утворюють сукупність, суд повинен керуватися загальними началами призначення покарання. У резолютивній частині вироку обов'язково має бути вказано те конкретне основне (основне і додаткове) покарання, яке суд призначив за кожний із злочинів, що утворюють сукупність. Отже, цей етап не містить якихось особливостей призначення покарання, що вирізняють його від призначення покарання за окремий злочин. Обираючи принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів також необхідно керуватися загальними началами призначення покарання, враховуючи 378 при цьому, крім традиційних критеріїв, ще й вид сукупності злочинів (реальна, ідеальна чи реальноідеальна сукупність), а також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини і мотиви вчинення, тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо'. Чинний КК не передбачає випадків обов'язкового обрання того чи іншого принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів залежно від якихось обставин вчинення кожного з них. При цьому, якщо сукупність утворюють три і більше злочинів, суд може одночасно обрати два принципи призначення остаточного покарання, тобто повністю або частково скласти одні і поглинути інші покарання, що призначені за окремі злочини.

Наприклад, якщо за три злочини, що утворюють сукупність, призначено, відповідно, позбавлення волі, виправні роботи і штраф, суд може повністю або частково скласти перші два покарання і поглинути останнє. На обрання принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів можуть вплинути вид і розмір покарань, призначених за окремі злочини. Це зумовлене тією обставиною, що ч. 1 ст. 42 КК передбачає як максимальну межу остаточного покарання, що призначається за сукупністю злочинів, найбільш суворе за видом і розміром покарання з тих, що передбачені в санкціях статей кримінального закону, за яким засуджується винний. Тут можливі різні варіанти2, але в узагальненій формі вони зводяться до таких: а) призначені за окремі злочини покарання дають можливість обрати будьякий із принципів призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів; б) призначені за окремі злочини покарання дають можливість обрати принципи повного або часткового складання остаточного покарання за сукупністю злочинів, але не дають можливості обрати принцип поглинення, оскільки покарання за окремі злочини співпадають за видом і за розміром; в) призначені за окремі злочини покарання дають можливість обрати принцип часткового складання покарань або поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки їх повне складання перевищує максимальну межу найбільш суворої із санкцій тих статей, за Див. абз. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від грудня 1995 p. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник С. 88. Докладніше див. Коментар... — С. 163. 379 якими засуджується винний; г) призначені за окремі злочини покарання дають можливість обрати лише принцип часткового їх складання, оскільки вони однакові і за видом, і за розміром, а їх повне складання перевищує межу найбільш суворої із санкцій тих статей, за якими засуджується винний; д) призначені за окремі злочини покарання дають можливість обрати лише принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки принаймні одне з них дорівнює максимальній межі найбільш суворої із санкцій тих статей, за якими засуджується винний.

Якщо покарання, призначені за окремі злочини, дають можливість вибору одного чи кількох принципів при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, необхідно обгрунтувати такий вибір у мотивувальній частині вироку. Обраний принцип (принципи) має бути зазначений у резолютивній частині вироку. При визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів потрібно, перш за все, встановити його вид (види) та можливі максимальну і мінімальну межі в частині, що стосується основного покарання. На них впливають як покарання, призначені за окремі злочини, так і обраний принцип (принципи) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів. У випадку, коли за окремі злочини призначено покарання різних видів, при визначенні меж остаточного покарання за сукупністю злочинів слід керуватися правилами їх складання (заміни), передбаченими ч. З ст. 43 KK1. При цьому "базовим" для остаточного покарання є найбільш суворе за видом покарання, призначене за окремий злочин, що входить до сукупності. Воно ж є й орієнтиром у визначенні мінімальної межі остаточного покарання. Якщо ж за злочини, що утворюють сукупність, призначені основні покарання, які не підлягають заміні, а принципом призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів обрано не принцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого, суд повинен призначити кожне з таких покарань до самостійного виконання2. Після встановлення виду, а також мінімальної і максимальної меж остаточного основного покарання, що призначається за сукупністю вчинених злочинів, необхідно визна ' Див.: абз. 9 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник. — С. 89. 2 Там само. 380 чити конкретний його розмір, а інколи також інші, передбачені кримінальним законом, показники (наприклад, вид виправнотрудової установи, місце відбування виправних робіт). При цьому, якщо за сукупністю вчинених злочинів до самостійного виконання призначається два і більше основних покарань, це потрібно зробити щодо кожного з них.

Завершальним етапом визначення остаточного покарання за сукупністю вчинених злочинів у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 42 KK, є вирішення питання про призначення (непризначення) додаткового покарання. Тут треба дотримуватися таких положень: 1) додаткове покарання за сукупністю вчинених злочинів може бути призначене лише тоді, коли воно було призначене хоча б за один із злочинів, що утворюють сукупність; 2) обов'язкове додаткове покарання, призначене за один чи кілька злочинів, що утворюють сукупність, має бути призначене і за сукупністю вчинених злочинів; 3) якщо за злочини, що утворюють сукупність, призначено два або більше різновидних додаткових покарань, усі вони можуть бути призначені і при визначенні остаточного покарання за сукупністю вчинених злочинів; у цьому разі у відповідності до ч. 4 ст. 43 KK кожне з них має виконуватися самостійно; 4) якщо за два або більше злочинів, що утворюють сукупність, призначено два додаткових покарання одного й того самого виду, при визначенні остаточного додаткового покарання цього виду за сукупністю вчинених злочинів необхідно керуватися ч. 1 ст. 42. Призначене за сукупністю злочинів остаточне покарання (як основне, так і додаткове) має бути чітко і конкретно відображене в резолютивній частині вироку як окремий її елемент. При цьому обов'язково треба посилатися на ч. 1 (частини 1, 2) ст. 42 KK як на спеціальну правову підставу призначення покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, передбаченому ч. З ст. 42 KK. Із урахуванням зазначених вище особливостей ситуації, що виникає при призначенні покарання за наявності так званої "розірваної" сукупності злочинів, воно (призначення) включає такі етапи: 1) одержання точних даних про покарання, призначене винному за першим вироком (попередніми вироками); 2) призначення покарання за той злочин (злочини), про який стало відомо після винесення першого вироку (попередніх вироків); 3) призначення остаточного покарання за сукупністю всіх злочинів, що відомі суду на 381 момент винесення останнього вироку; 4) зарахування до строку остаточного покарання, призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за першим вироком (попереднім вироком).

Перші три із зазначених етапів є обов'язковими для будьяких випадків застосування ч 3 ст. 42, останній етап у певних випадках може бути відсутній. Одержання точних даних про покарання, призначене винному за першим вироком (попередніми вироками), відбувається у формі витребування і залучення до справи копій зазначеного вироку (вироків). При цьому суд не вправі змінювати покарання, призначене першим вироком (попередніми вироками) за злочин (злочини), що утворюють сукупність. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому вироку. У цьому разі діє юридична презумпція законності та обгрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. З ст. 42. Призначення покарання за окремий злочин (злочини), про які стало відомо після винесення попереднього вироку, здійснюється з дотриманням загальних начал призначення покарання, а також з урахуванням того, що мала місце сукупність злочинів. Цей етап, у принципі, нічим не відрізняється від аналогічного етапу при так званій "класичній" сукупності, і саме його найбільшою мірою стосується формулювання ч. З ст. 42 КК: "За тими ж правилами призначається покарання..." (виділено авт.). Визначення остаточного покарання за сукупністю всіх злочинів, що відомі суду на момент винесення останнього вироку, також передбачає дотримання всіх правил, передбачених частинами 1, 2 ст. 42. Однак цей етап має і ряд особливостей, зумовлених наявністю першого вироку (попередніх вироків), який, по суті, і "розриває" сукупність злочинів у частині, що стосується призначення за них покарання. Ці особливості, зокрема, полягають у тому, шо: а) остаточне покарання, призначене в новому вироку за сукупністю всіх злочинів, не може бути нижчим від покарання, призначеного за першим вироком (попередніми вироками); у цьому випадку суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного за першим вироком, а не з його невідбутої частини'; б) якщо за першим вироком ' Див. абз. 12 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Правовісник. — С 89. 382 (попередніми вироками) до особи були застосовані відстрочка виконання вироку або умовне засудження, а за новим вироком за злочин, вчинений до винесення першого вироку, ця особа засуджується до покарання, яке належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається; за таких умов кожний вирок виконується самостійно'. Зарахування до строку остаточного покарання, призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за першим вироком, вимагає від суду: а) встановити, чи відбувалося реально покарання за першим вироком; б) визначити строк покарання, відбутого за першим вироком; в) обчислити, керуючись ч. З ст. 43 КК, строк покарання, відбутого за попереднім вироком, у показниках остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів у новому вироку; г) зарахувати покарання, відбуте за першим вироком, до строку остаточного покарання, призначеного новим вироком, відобразивши це в його резолютивній частині з обов'язковим посиланням на ч. З ст. 42 КК. Зарахування покарання у порядку ч. З ст. 42 не провадиться, якщо: а) за першим вироком покарання взагалі не відбувалося (наприклад, особа ухилилася від його відбування); б) призначене за першим вироком покарання не має строкового характеру (наприклад, штраф чи громадська догана); в) призначене за першим вироком покарання не може бути обчислене у показниках остаточного покарання (наприклад, відповідно позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і позбавлення волі).

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 2. Призначення покарання засукупністю злочинів:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -