Правова дефініція

Законодавець, який створює й удосконалює систему понять певної

галузі законодавства, враховує і систему логічних конструкцій, складники

якої потребують назви, і наявний склад лексичних одиниць мови, врахо­вуючи всі можливості її організації.

Дефініція, запозичена вченими з логіки, виконує при цьому важливі

функції, оскільки не тільки є складовою частиною мови законодавства, а й фіксує стан знань на певному етапі розвитку науки і практики. Її якість безпосередньо залежить від урахування законодавцем варіантів вирішення

логіко-семантичних і методологічних завдань теорії визначень.

⁶³ Артеменко В. Проектування нормативно-правових актів. - С. 95.

Лекція 3. ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

64

Дефініція - стисле логічне визначення, яке містить найістотніші оз­наки визначуваного поняття.

Потрібно розрізняти визначення:

- законодавчі (засновані на законодавчих або нормативних доку­ментах);

- які випливають із судової практики (тобто із судових рішень);

- доктринальні (пропоновані автором або школою права).

Законодавчі визначення є не тільки інструментами правотворчої

техніки, а й (у більшості випадків) самостійними правилами, порушення яких для суб'єкта права може спричинити небажані наслідки. Цей факт має особливе значення в кримінальному праві.

Розробка юридичних визначень проходить з великими труднощами.

Юридичне визначення має об'єднати в загальній і розгорнутій формулі всі особливості юридичного поняття або юридичного феномену.

Визначення має наповнити терміни конкретним юридичним зміс­том, відкидаючи будь-яку двозначність. Звідси випливає, що юридичні дефініції повинні:

- зображати лише суттєві ознаки узагальнюваних явищ; ці ознаки повинні мати правове значення;

- бути повними та зображати всі узагальнювані явища;

- бути адекватними, тобто мати обсяг, що збігається з визначеним поняттям;

- не містити суперечливих суджень;

- не містити термінів, що вживаються у визначеному понятті (щоб не було тавтології).

Дефініції бувають декількох видів:

1) повні, тобто містять весь набір істотних ознак;

2) неповні, які не містять повного набору суттєвих ознак, а лише головні з них;

3) дефініції-переліки. Відносяться до розряду найпростіших. Саме тому вони були найпоширенішим, а точніше - єдиним способом характеристики тих чи інших правових явищ у древньому і становому праві.

Такі дефініції використовуються, коли ще немає достатнього досвіду в застосуванні поняття і неможливо визначити його шляхом зазначення в ньому суттєвих ознак. Дефініції-переліки мають більш ілюстрований характер, вагомий їхній недолік стосується точності та їх вірогідності.

Класифікація дефініцій за способом складання:

1) дефініції-перерахування;

2) дефініції, що містять синтез складових частин явищ, предметів, документів;

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

3) дефініції через порівняння;

65

4) дефініції через відмінні ознаки;

5) дефініції, в яких вказується на одну головну ознаку явища;

6) загальні дефініції, де зображаються закономірності розвитку явищ.

Далеко не всі поняття, що зустрічаються в нормативних актах, треба визначати.

Відповідно до правотворчої практики визначенню підлягають поняття:

1) неточні;

2) рідкісні;

3) спеціальні;

4) іноземні;

5) складні юридичні;

6) буденні, що мають безліч смислів;

7) які по-різному трактуються юридичною наукою і практикою;

8) які вживаються в нормативно-правовому акті в розширювальному або обмеженому сенсі;

9) переосмислені, змінені.

Важливим є питання про те, де в нормативно-правовому акті поміщати дефініції. Щодо цього існує кілька варіантів.

Відповідно до першого варіанта, дефініція поняття дається при першому його згадуванні. Це зручно, якщо нормативно-правовий акт не­великий за обсягом, і користувач в разі потреби без зусиль може швидко повернутися до визначення.

Відповідно до другого варіанта, на початку нормативно-правового акта подається серія дефініцій термінів, найбільш важливих і важких для розуміння.

Але останнім часом він стає дедалі більш універсальним.

Третій варіант - комплексний: всупереч розшифруванню термінів

на початку нормативно-правового акта їх визначення дається при згадці в тексті. Цей варіант може використовуватися в тих випадках, коли нор­мативно-правовий акт орієнтований на широку аудиторію, де повторне роз'яснення змісту термінів покращує розуміння норм права.

Четвертий варіант - посторінково-посилальний: у тексті норматив­но-правового акта дається посилання на сторінку, статтю, пункт норма­тивно-правового акта, де термін вперше вживається і визначається. Цей варіант варто використовувати під час формулювання нормативно-пра­вових актів, розрахованих на юристів.

У теорії немає єдиного підходу до дефініції термінів в НПА. Зокрема, Д. Керімов уважає, що в такому виді НПА, як закон, що стосується всьо­го суспільства чи значної його частини, потрібно подавати визначення

Лекція 3. ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

66 кожного юридичного терміна. Сам собою такий підхід є зрозумілим, але

його навряд чи можна реалізувати. Адже визначення кожного юридичного

терміна в НПА зробить його громіздким.

Надмірна кількість визначень робить норму права негнучкою, що може мати негативний вплив. Тому, на думку науковців, дефініції потрібно надавати лише окремим юридичним термінам, зокрема тим, які мають

вирішальне значення для правового регулювання, а також поняттям, які

не мають загальнопоширеного використання чи вживаються в більш вузь­кому чи істотно відмінному значенні, порівняно із загальноприйнятим.

Л. Апт сформулював законодавчу дефініцію як коротке визначення

якого-небудь поняття, що адекватно розкриває зміст поняття, яке називає

його родові та (або) видові ознаки, а також містить його характеристики у стислій і узагальненій формі.

Законодавчі дефініції - це вихідні (основоположні), самостійні та спе­цифічні державно-владні приписи, що є короткими визначеннями понять, використовуваних в законодавстві.

законодавчі дефініції істотно відрізняються від доктринальних і прак­тично-прикладних юридичних понять. Ці розбіжності чітко виявляються

в їхніх функціях⁶⁴.

Під дефектом законодавчої дефініції розуміють невідповідність кон­струкції визначення зображуваним явищам, процесам, фактам, суспільним відносинам, їх елементам, а також порушення логіки її розташування в структурі джерел права. Найбільш типовими дефектами законодавчої дефініції є двозначність, неточність, декларативність, зайва деталізація,

абстрактність, тавтологія, алогічність законодавчих дефініцій.

До системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності вико­ристання законодавчих дефініцій, можна віднести: створення механізму

виявлення ситуацій, у яких доцільно створювати законодавчі дефініції;

уніфікацію системи техніко-юридичних формул реалізації законодавчих

дефініцій та їх закріплення в різних видах джерел права; підготовку мето­дики визначення оптимального обсягу дефінітивного матеріалу і в тексті окремого джерела права, і в законодавстві загалом; систематизацію дефі­нітивного матеріалу, що міститься в українському законодавстві; створен­ня спеціального Зводу законодавчих дефініцій, розумну конкретизацію

в чинній системі права.

Типовими помилками під час формування нормативної дефініції є над­то широке або надто вузьке визначення поняття; тавтологія у визначенні

⁶⁴ Подорожна Т. С. Законодавчі дефініції: поняття, структура, функції: [моногр.] / Т. С. По- дорожна. - Львів: ПАІС, 2009. - С. 31.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

(помилкове визначення поняття через це ж поняття); визначення невідо­мого через невідоме (помилкове визначення, коли поняття визначається через таке поняття, яке не визначено); неясність та розмитість ознак, які входять у визначення.

67

З наведеного можна зробити висновок, що юридична термінологія

разом із техніко-юридичними правилами побудови й формулюванням норм права є специфічними засобами вираження змісту НПА.

є інструментарієм юридичної техніки. Висока якість юридичного письма здатна забезпечити належну якість та ефективність усього законодавчого

масиву, що, безумовно, сприятиме адекватному впливу законодавства

на політичні, економічні та соціальні відносини в державі.

У принципі, займаючи незначний обсяг нормативного тексту, юри­дична термінологія є його базою та смисловим фундаментом. Основний

фонд юридичної термінології міститься в нормативно-правових актах. Саме вони визначають термінологічні еталони. Дослідження давніх українських термінологічних джерел, ґрунтовна наукова розробка юридичних понять, логічний аналіз і точне визначення, упорядкування правової термінології та розв'язання її функціональних проблем - основні шляхи вдосконалення

юридичних термінів в Україні.

Законодавча дефініція - багатовимірне в гносеологічному і приклад­ному сенсі явище сучасного українського законодавства. Це не тільки база для сприйняття поточних правових установлень, джерело загальновизна­ного уніфікованого соціального регулювання. Багато в чому це унікальний фактор розвитку законодавства, який здатний надати і стимуляційний позитивний вплив на процес упорядкування суспільних відносин, і карди­нально знизити ефективність законодавства. Дефініція має стати головним

провідником ідеї «просто про складне».