Правила формулювання юридичних термінів

Наявні такі правила формулювання юридичних термінів. Перше правило ставить акцент на тому, що розглядаючи конкретні юридичні

явища, слід розрізняти слова «поняття» і «визначення».

ознак і властивостей явища. Синонімом слова «поняття» виступає слово

«термін», а синонімом «визначення» - «дефініція». Як-от: «споживач» -

це поняття, а «фізична особа, яка купує товар для особистих, побутових потреб» - визначення споживача; «трудовий договір» - поняття, а «угода між роботодавцем та працівником» - це визначення трудового договору.

Друге правило наголошує на тому, що для розкриття змісту поняття, слід перераховувати лише найважливіші ознаки, але не всі стосуються

поняття. Використовувані вираження повинні давати найбільш загальне,

зовнішнє уявлення про характер описуваного явища. Поняття повинно бути коротким, тобто включати не більше трьох-п'яти слів (в ідеалі - не більше двох). Серед цих слів не повинно бути дієслів, займенників і прислівників. Наприклад, чітке уявлення дають поняття: «умисне вбивство», «адміні­стративні стягнення», «джерело підвищеної небезпеки».

Третє правило говорить про те, що в ухвалі повинні вказуватися не­обхідні й достатні ознаки явища, що не дозволяють сплутати його ні з яким іншим. Ці ознаки виявляються за допомогою методів аналізу або синтезу.

Наприклад, сказати, що «людина - це жива істота», означає ототожнити

людину з тваринами, а сказати «людина - розумна істота» - це означає

виявити суттєву для людини ознаку.

Четверте правило каже, що визначення повинно бути коротким і чітким, містити ключове слово (іменник), навколо якого групуються

прикметники та інші частини мови, що фіксують основні ознаки явища.

П'яте правило стверджує, що в тлумаченні поняття неприпустиме використання терміна, що вимагає додаткових пояснень.

фраза «безпека - це безпека людини, суспільства і держави» некоректна

з точки зору юридичної техніки, а таке визначення як «депутат - це депутат, який має статус депутата» і зовсім викликає сміх⁶².

До переліку суб'єктів інформаційних відносин, згідно зі ст. 7 ЗУ «Про

інформацію» відносяться: держава; громадяни України; юридичні особи;

інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації

та особи без громадянства. Перша частина цієї статті чітко визначає лише

один суб'єкт інформаційних відносин - громадян України. Інші суб'єкти - ⁶² Шугрина Е. С. Техника юридического письма. - С. 64-65.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

це юридичні особи та держава не персоніфіковані. З другої частини цієї статті можна зробити висновок, що мова йде про українські юридичні особи та державу Україна. Друга частина цієї статті не визначає умов, за яких суб'єктами інформаційних відносин можуть бути «інші держави, їх грома­дяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства».

63

Словосполучення «можуть бути» тут вжито некоректно, адже далі

закон у жодній статті не встановлює додаткових правил для набуття статусу

суб'єкта інформаційних відносин «інших держав, їх громадян та юридич­них осіб, міжнародних організацій та осіб без громадянства». Це може

означати, що:

законодавець мав на увазі, що й інші держави, їх громадяни, юридичні

особи користуються всіма правами українських суб'єктів інформаційних відносин (допущено порушення правил законодавчої техніки при напи­санні норм права);

законодавець свідомо зробив такий припис з метою, щоб іноземні громадяни, особи без громадянства могли користуватися цим законом

в повному обсязі лише за умови дотримання певних вимог, визначених іншим нормативно-правовим актом⁶³.

Така коротка ілюстрація деяких проблемних місць у законі «Про

інформацію» дозволяє зробити висновок, що нормативно-правовий акт підготовлено не досить ретельно. При його підготовці не було дотрима­но правила єдності термінології. Нормативно-правовий акт виглядав би більш простим і зрозумілим, якби законодавець чітко визначив суб'єктів

інформаційних відносин з подальшим використанням цього терміну

в тексті закону, вирізняючи лише окремі правила у необхідних випадках для фізичних осіб, юридичних осіб та держави.

4.