<<
>>

Загальні положення

Законність в оперативно-розшуковій діяльності представляє собою закріплену законом систему правових відносин в суспільстві, яка реалізується при здійсненні цієї діяльності її безпосередніми суб'єктами і іншими учасниками.

Реалізація законності в оперативно-розшуковій діяльності, в силу її специфіки, а саме в зв'язку з тим, що вона здійснюється гласними і негласними методами, являє собою складний нормативно-правовий, організаційний, практичний і контрольно-наглядовий процес, в якому задіяні різні уповноважені на те державні органи, громадські організації і окремі виконавці. Характер, цілі і завдання оперативно-розшукової діяльності визначаються ст. З Конституції України, в якій проголошено, що людина, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю суспільства і держави.

Враховуючи, що оперативно-розшукова діяльність грає визначальну роль в боротьбі зі злочинністю і, що вона поєднана з певними обмеженнями прав і свобод людини, держава постійно приділяє увагу удосконаленню правового регулювання вказаної діяльності, посиленню гарантій при її здійсненні. Дотримання законності в оперативно-розшуковій діяльності передбачає наявність і збалансованість чітких правових норм, які можуть застосовуватись для досягнення її цілей, а також для порядку і умов реалізації цих норм.

Законодавча база оперативно-розшукової діяльності включає в себе норми Конституції України, Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України, законів України про оперативно-розшукову діяльність, про міліцію, про Службу безпеки України, про прокуратуру, про Державну прикордонну службу України, ряд інших законів. Законодавство України декларує оперативно-розшукову діяльність як систему гласних і негласних розшукових, розвідувальних і контр розвідувальних заходів, здійснюваних з метою попередження, припинення і розкриття злочинів, в інтересах кримінального судочинства, безпеки громадян, суспільства і держави, визначає принципи цієї діяльності, підстави для здійснення ОРД, обов'язки і права оперативних підрозділів, гарантії законності.

Законодавство України, регламентуюче оперативно-розшукову діяльність постійно удосконалюється. Останні зміни до законів України «Про оперативно- розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів

дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ряду інших законів, які в тій чи іншій мірі регламентують оперативно-розшукову діяльність, були внесені в зв'язку прийняттям Верховною Радою. України Кримінального процесуального кодексу України.

В указаних та інших нормативних актах, як і в юридичній літературі, під законністю розуміється правовий режим суспільних відносин, за якого забезпечується точне і неухильне виконання вимог закону, для чого створено і функціонує ефективний контроль за реалізацією правових приписів, а винуваті у вчиненні правопорушень притягуються до встановленої законом відповідальності. «При цьому законність розглядається як комплексне суспільне явище, що складається з низки об'єктивних і суб'єктивних компонентів, серед яких — умови та засоби, які мають забезпечувати найсприятливіші умови для її реалізації і називаються гарантіями. Отже, гарантії законності — це умови і засоби об'єктивного та суб'єктивного характеру, що мають забезпечувати найсприятливіші можливості для реалізації правових приписів та контроль за їх виконанням, виявлення правопорушників та притягнення їх до відповідальності»1.

Як правило, гарантії законності поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. Загальносоціальні гарантії реалізуються у формі економічних, політичних, ідеологічних гарантій, які забезпечують матеріальну основу для нормального функціонування суспільства і держави.

Спеціальні юридичні гарантії законності розглядаються як юридичні та організаційні. Юридичні гарантії законності реалізуються в діяльності законодавчих, виконавчих, судових та правоохоронних органів влади, спрямованої на попередження правопорушень, їх припинення та притягнення винних до відповідальності. Юридичні гарантії законності в оперативно-розшуковій діяльності закріплені в ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Розробляючи проект Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» в 1992 році автор, тоді народний депутат України і начальник УВС Харківського облвиконком, у невипадково розмістив поруч права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) і гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності (ст. 9). Фактично на кожне положення про права оперативних підрозділів в законі приводяться відповідні гарантії захисту прав і свобод особи, обмеження повноважень оперативних підрозділів в тому чи іншому випадку.

Ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» «Гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності» встановлює, що у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно- розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про

заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону або його уповноваженим заступником.

Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони країни, Державною податковою службою України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, розвідувальним органом Міністерства оборони України.

На особу, яка підозрюється в підготовці до вчинення злочину, переховується від органів досудового розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа.

Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів, крім випадку, передбаченого частиною четвертою вказаної статті, забороняється. Про заведення оперативно- розшукової справи виноситься постанова в якій зазначаються місце та час її складання, посада особи, яка виносить постанову, її прізвище, підстава та мета ведення оперативно-розшукової справи.

При перевірці осіб у зв'язку з допуском їх до державної таємниці, а також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках оперативно- розшукова справа не заводиться. Така перевірка повинна тривати не більш як один місяць.

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судді з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

При наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно- розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

При застосуванні оперативно-розшукових заходів працівники оперативних підрозділів зобов'язані враховувати їх відповідність ступеню суспільної небезпеки досліджуваних злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави.

У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно- розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, Державна податкова служба України, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань або розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах «зрони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі.

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно- розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити їх дії.

Забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України.

Підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно-розшуковій діяльності, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів досудового розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони.

Одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і мають бути знищені. Відомості, одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності, щодо підготовки до терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років.

Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно- розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

Оперативно-розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх виявлення та припинення, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров'я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які руть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України.

Спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця може проводитися з метою встановлення даних про особу і про її зв'язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується тяжкий або особливо тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують і ознаки такого злочину, для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб, а також з метою гримання розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

9.2.

<< | >>
Источник: Бандурка О. М.. Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності: монографія / О. М. Бандурка. - Харків : Золота миля,2012. - 620 с.. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме Загальні положення:

  1. 1. Загальні засади — форма вираження основ конституційного ладу України
  2. 1.2. Правовий статус місцевих загальних судів та суддів
  3. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  4. 3. Загальна характеристика управлінських відносин у системі органів виконавчої влади
  5. 1.3. Структура і особливості загальноєвропейських інституцій
  6. ПОЛОЖЕННЯ ПРАВА ЄС ПРО СТРАХУВАННЯ
  7. ПЕРША ДИРЕКТИВА РАДИ 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя*
  8. ПЕРША ДИРЕКТИВА РАДИ 79/267/ЕЕС від 5 березня 1979 року щодо узгодження законів, незаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя*
  9. ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 88/357/ЕЕС від 22 червня 1988 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, і визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та про внесення змін до Директиви 73/239/ЕЕС *
  10. ДИРЕКТИВА РАДИ від 8 листопада 1990 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЕЕС*
  11. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЕЕС і 88/357/ЕЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)*
  12. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЕЕС і 90/267/ЕЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)*
  13. ДИРЕКТИВА РАДИ 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного (колективного) інвестування в цінні папери, що підлягають обігу (ІСІ)*
  14. Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
  15. ПОЛОЖЕННЯ про порядок розробки та обґрунтування кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів твердих корисних копалин у надрах
  16. Про Положення про Державну геологічну карту України масштабу 1: 200000
  17. ПОЛОЖЕННЯ ПРО СТАДІЇ ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНИХ РОБІТ НА ТВЕРДІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ
  18. Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки захоронення радіоактивних відходів у геологічних сховищах
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -