Стаття 195. Межі перегляду судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

2. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

3. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

4. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає загальні межі повноважень суду апеляційної інстанції, що характеризують апеляційне провадження і відрізняють його від інших видів провадження в адміністративних справах.

2. Стаття комбінує елементи неповної і повної апеляції, виходячи з поєднання в адміністративному судочинстві принципів диспозитивності та офіційності (офіційного з'ясування всіх обставин у справі) з метою досягнення завдань адміністративного судочинства.

Неповна і повна апеляція

3. Доктрина знає два підходи до повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду судової справи. Перший підхід випливає з принципу диспозитивності і передбачає, що суд апеляційної інстанції здійснює перегляд лише в межах апеляційної скарги і не може виходити за її межі.

Другий підхід передбачає повний перегляд справи в суді апеляційної інстанції, незалежно від доводів апеляційної скарги, з новим дослідженням усіх доказів, що є у справі, а також нових доказів. Це "повна апеляція", яка виходить за межі диспозитивності. Однак при повній апеляції недобросовісна сторона може не представляти у першій інстанції весь арсенал наявних у неї доказів, щоб перенести справу на розгляд апеляційної інстанції. Правила повної апеляції містять небезпечний потенціал для зловживання.

4. В адміністративному судочинстві правила неповної і повної апеляції поєднані у такий спосіб:

1) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але він може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (частина перша коментованої статті);

2) суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, однак лише якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції; водночас суд апеляційної інстанції не обмежений у праві збирати докази з власної ініціативи (частина друга коментованої статті).

Межі апеляційного перегляду

5.

1) апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких, на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі;

2) позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, тобто суд апеляційної інстанції не може розглядати будь-яких нових позовних вимог чи ті самі вимоги, але у зміненому розмірі чи за змінених підстав, водночас відповідно до принципу офіційності, згідно з частиною другою статті 11 КАСУ, він може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тож чітко визначені (обмежені) можливості суду апеляційної інстанції вийти за межі апеляційної скарги та заявлених у першій інстанції позовних вимог є однією з особливостей адміністративного судочинства.

Межі дослідження доказів

6. Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції може за своєю ініціативою витребувати будь-який новий доказ, що є особливістю адміністративного судочинства.

7. Нові докази може бути досліджено також за клопотанням особи, яка бере участь у справі, однак лише якщо суд апеляційної інстанції визнає:

1) обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції (наприклад, через приховування їх іншою стороною);

2) необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції (наприклад, з помилковим застосуванням правил належності чи допустимості доказів).

Перше правило спрямоване на те, щоб особа добросовісно ставилася до ведення своєї справи у суді і не приховувала доказів, "приберігаючи" їх для апеляційної інстанції. Друге правило пов'язане з необхідністю виправити помилку, допущену судом першої інстанції.

8. Суд апеляційної інстанції може повторно дослідити докази, досліджені судом першої інстанції з порушенням правил адміністративного судочинства. Це необхідно, зокрема, у випадках, якщо допущені порушення об'єктивно можуть викликати сумнів у достовірності таких доказів. Наприклад, якщо суд першої інстанції допитав свідка без приведення до присяги або без попередження про кримінальну відповідальність.

Стаття 1951. Строк розгляду апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

2. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

(Доповнено статтею 1951 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)