<<
>>

§ 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції

Зміст діяльності апеляційного суду спрямовано на забезпечення законності та обгрунтованості рішень суду першої інстанції та на ви­правлення судових помилок, які вплинули на правосудність судового рішення.

Під правосудністю рішення суду слід розуміти сукупність вимог, що пред'являються до постанови як до акта правосуддя.

Результатом діяльності суду апеляційної інстанції та оцінки його ефективності є правильне визначення висновку щодо законності (об­ґрунтованості) рішення суду першої інстанції, яке оскаржується. Ви­ходячи з цього він має широке коло повноважень, які дозволяють за­побігати порушенню законів й інших актів та нормалізувати діяльність підконтрольних суб'єктів. Повноваження складаються не лише з прав апеляційного суду. С. Ю. Кац справедливо зазначав, що повноваження судів контролюючих інстанцій необхідно трактувати ще як обов'язки з точки зору положення, що займають вищестоящі суди стосовно ниж­чих. Перші зобов'язані на підставі норм судоустрою та процесуальних перевіряти законність та обґрунтованість рішень судів першої інстан­ції та ухвалювати при цьому законні й обґрунтовані рішення'.

Повноваження являють собою нерозривну єдність певних прав та обов'язків судових органів. Поряд з цим вони визначають юридичне становище судді, його взаємовідносини зі всіма іншими учасниками процесу.

Такі повноваження передбачені у ст. 307 ЦПК. У вказаній нормі цивільне процесуальне законодавство закріплює систему повноважень, які, власне, визначають сутність апеляційного провадження. Виходячи з цього зміст діяльності апеляційного суду спрямовано на забезпечен­ня законності, обґрунтованості рішень суду першої інстанції, на ви­рішення справи судом апеляційної інстанції у випадку розв'язання справи по суті та на виправлення судових помилок, які вплинули на правосудність судової постанови. Під правосудністю рішення суду слід розуміти сукупність вимог, що пред'являються до рішення як до акта правосуддя.

Кац, С. Ю. Судебный надзор в гражданском судопроизводстве [Текст] / С. Ю. Кац. - М. : Юрид. лит., 1980. - С. 186.

Відповідно до норм процесуального законодавства з урахуванням змін, що внесені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої ін­станції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і зали­шення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішен­ня по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстан­ції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Стаття 307 ЦПК передбачає повноваження апеляційного суду не тільки при перегляді ним рішень суду першої інстанції, а й при пере­гляді ухвал місцевого суду. Повноваження суду апеляційної ланки стосовно перегляду рішення більш розширені, ніж повноваження, яким наділений вказаний судовий орган при перегляді судової ухвали. Це зумовлюється тим, що в разі винесення ухвали справа по суті не ви­рішується, і тому, як правило, скасування останньої відбувається тіль­ки при порушенні місцевим судом при винесенні ухвали норм про­цесуального права.

Поряд з цим ч. З ст. 307 ЦПК вперше визначає коло повноважень суду апеляційної інстанції, що реалізуються за наслідками розгляду скарги на судовий наказ. Так, апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і зали­шення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення по­зову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає. Таке положення процесуального законодав­ства уявляється спірним, як і вимоги ст. 304' ЦПК.

Вважаємо, що такі законодавчі приписи суперечать закріпленому Конституцією України праву на касаційне оскарження судового рішення з урахуванням ін- станційної побудови судів цивільної юрисдикції. Тому винятків з пра­ва апеляційного та касаційного оскарження не повинно міститись у цивільному процесі, оскільки заінтересованим особам необхідно гарантувати оскарження рішення суду першої інстанції як в апеляцій­ному, так і в касаційному порядку.

Зазначені у ч. 1 ст. 307 ЦПК повноваження суду апеляційної інстан­ції щодо перегляду рішення суду першої інстанції можна поділити на такі групи. До першої групи належать повноваження, при реалізації яких апеляційний суд визнає законність та обгрунтованість оскаржу­ваного рішення. До другої групи належать такі повноваження, які ре­алізуються при розгляді справи з частковим чи повним вирішенням справи по суті (зміна рішення суду першої інстанції або винесення нового рішення). Третя група повноважень зводиться до закінчення розгляду справи без її вирішення. Суд у цьому випадку закриває про­вадження у справі або залишає заяву без розгляду.

Завдяки реалізації своїх повноважень апеляційний суд забезпечує виправлення судових помилок, які є наслідками незаконності та необ­ґрунтованості рішень суду першої інстанції. Судова статистика свід­чить про кількісні та якісні показники діяльності апеляційних судів щодо перегляду судових рішень.

У 2008 р. у провадженні апеляційних судів за апеляційними скар­гами на рішення та ухвали місцевих судів перебувало 110,2 тис. ци­вільних справ і матеріалів. Розглянуто за апеляційними скаргами 77 тис. справ, або 69,9 % від тих, що перебували у провадженні (без урахування повернених та залишених без розгляду). У тому числі роз­глянуто 53,8 тис. цивільних справ за апеляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих судів. Апеляційні скарги задоволено в 25,6 тис. справ, або 47,6 % від кількості розглянутих .

Упродовж 2009 р. розгляд справ апеляційними судами збільшився. До апеляційних судів у 2009 р. за апеляційними скаргами на судові рішення місцевих судів надійшло 112,3 тис. справ та матеріалів, що на 15,5 % більше, ніж у 2008 p.; у тому числі 74,7 тис. скарг на рішення місцевих судів, або 8,2 % від числа справ, розглянутих з ухваленням рішення. За апеляційними скаргами на рішення та ухвали місцевих судів у 2009 р. розглянуто 83,6 тис. справ, або 68,3 % від тих, що пере­бували у провадженні (без урахування повернених та залишених без розгляду). У тому числі розглянуто 57,6 тис. цивільних справ за апе­ляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих судів,

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: і і|Ір://\у\у\у.8е-( )і іі'І Л)Г )V.i i;/cliei il:;/\6. №ї/0/900

Е825Р47ШРАРЗС225766А0041ВР8О?ОрепОоситепІ&Со11ар8еУіе\у&Ке8ІгісіТоСаіее огу = 900Е825Р470 1РАРЗС225766А0041 ВР80&СоипІ = 500&.

з яких апеляційні скарги задоволено в 27,3 тис. справ, або 47,4 % від кількості розглянутих .

У першому півріччі 2010 р. порівняно з аналогічним періодом 2009 р. кількість цивільних справ за апеляційними скаргами на рішення та ухвали місцевих судів, що перебували у провадженні апеляційних судів, збільшилась у 3,6 разу і становила 244,7 тис. Збільшення відбулося за рахунок оскарження до апеляційних судів судових рішень, прийнятих місцевими судами за результатами розгляду спорів з приводу призна­чення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пен­сійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речово­го майна, пайків або грошової компенсації. Згідно з даними Державної судової адміністрації України у І півріччі 2010 р. до апеляційних судів надійшло 170,3 тис. справ за апеляційними скаргами на зазначені рішен­ня. На розгляді апеляційних судів перебувало майже 43 тис. цивільних справ за апеляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих

судів, що на 5,8 % менше порівняно із 2009 р. Розглянуто 26,9 тис. справ,

2

або 62,5 % від тих, що перебували у провадженні .

Проблеми дослідження першої групи повноважень апеляційного суду є актуальними у зв'язку із визнанням законності й обгрунтованос­ті рішення, що оскаржується. Також це пов'язано із протидією зло­вживань заінтересованими особами правом апеляційного оскарження з метою зупинити набранням рішенням суду першої інстанції законної сили. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з до­держанням вимог матеріального і процесуального права. Так, розгля­нувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 21 червня 2010 р. по справі за позовом П. до ви-

1 Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2009 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: тТр:/Ду\у\у. 8СОШІ. £ОУ. иа/с1іепІ8/у8. п5і70/09 Р805 995 С5 Р5 СА6С225 775 2002А1 960 ?ОрепОосит епІ&С оі 1ар8еУіе\у& KeSIrici ІЫ аІе§оіу 09PS05995C 5Р5С А6С 2257752(Х)2Л1960&(

оипІ=500&.

2

Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 1 півріччі 2010 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьпр:/Лу\у\у. 8соигї. §ОУ. иа/сііепіз/ УЗ. ПШЩШ1 С0С7В96С22577СВ0043223Р?ОрепОоситепІ&Со11ар8еУіе\у&Ке 8IiidXoCaieecry=OB726E471СОС709бС22577СВ0043223Р&СЪипі=500&.

щевказаного Управління про оскарження дій та зобов'язання здійсни­ти перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення Калінінсько- го районного суду м. Горлівки від 21 червня 2010 р. без змін. Правовою підставою ухвали стало правильне дотримання судом першої інстанції під головуванням судді Круподері Д. О. при розгляді справи норм ма- терального і процесуального права .

Частина 2 ст. 308 ЦПК закріплює неможливість скасування пра­вильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формаль­них міркувань. При цьому в процесуальному законодавстві не закріп­люється зміст «справедливості» рішення. О. Т. Боннер зазначає, що поняття «справедливість» найтісніше пов'язане з поняттям законності й обгрунтованості. У той же час це різні речі, котрі визначають якісні характеристики судового або іншого правозастосовного акта. Поняття «справедливість» судового рішення включає моральний, соціальний та юридичні аспекти, котрі нерозривно пов'язані між собою. При здій­сненні правосуддя суд повинен намагатись досягти не історичної, со­ціальної, моральної чи ще будь-якої, а правової справедливості. За­конне й обґрунтоване рішення, за загальним правилом, є також спра­ведливим у моральному та соціальному відношенні. Так, відмовляючи Т. у позові про відібрання дитини до подружжя Є., суд посилався на погодження позивача на усиновлення дитини, а також на нерівність соціальних можливостей сторін щодо виховання дитини. Остання об­ставина мала вирішальне значення. У даному випадку рішення суду

.2

є явно несправедливим у соціальному відношенні .

На нашу думку, правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обгрунтованості, оскільки при порушенні останніх рішення суду першої інстанції підлягає зміні або скасуванню. У випадку порушення інших вимог, які ставляться до судового рішення (чіткість, ясність), останні можуть бути виправлені тим судом першої інстанції, який розглянув справу по суті, а не апеля­ційним судом. У юридичній літературі зазначається, що норму про­цесуального права щодо заборони скасування правильного і справед­ливого по суті рішення з одних лише формальних міркувань не можна

1 Справа № 2-5136/10 р. [Текст] //Архів Калінінського районного суду м. Горлів­ки Донецької обл.

2

Боннер, А. Т. Избранные труды по гражданскому процессу [Текст] / А. Т. Бон­нер. - СПб. : Изд. дом С. -Петерб. гос. ун-та, Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та,

2005. - С. 470-471, 516-519.

розширено тлумачити. Вбачається, рішення суду слід залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які були усунуті при розгляді справи місцевим судом, або ж таких, які можуть бути виправ­лені судом першої чи апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та ін­тересів осіб, які беруть участь у справі. Крім того, такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після відкриття цивільної справи, відсутність у позовній заяві підпису позивача (коли він брав участь у справі та підтримував свої вимоги), відсутність підпису в журналі судового засідання секретаря або судді, невідповідність дат у журналі судового засідання та в рішенні суду, помилки у визначенні даних про сторони, необговорення відводу, коли підстави для цього відсутні .

Попри законодавчу заборону скасування правильного по суті і спра­ведливого судового рішення, не можна не зважати на наявність ви­падків у діяльності апеляційних судів, коли рішення судів першої ін­станції скасовуються виключно за формальними ознаками, що є недо­пустимим. Наприклад, у справах про визнання угод недійсними як треті особи без самостійних вимог, як правило, притягаються нотарі­уси. Будь-яке рішення у справах цієї категорії інтереси нотаріусів не зачіпає, тому найчастіше вони до судового засідання не з'являються, рішень не оскаржують. Як справедливо зазначають В. В. Комаров та В. В. Баранкова, спори про право цивільне, що виникають із право­відносин, які одержали нотаріальне оформлення, традиційно розгля­даються в позовному провадженні. Труднощі тут викликає визначення процесуального становища нотаріуса як суб'єкта цивільного процесу. Нерідко в судовій практиці нотаріуси в таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним. Варіанти визначення процесу­ального становища нотаріуса полягають у такому: нотаріус може бути свідком або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має. При цьому слід

виходити зі складу фактів, що становлять предмет доказування у тій .2

чи іншій справі .

^ив.: Гузь, Л. Е. Апелляционное и кассационное производство. Теория, проблемы и практика применения судами первой, апелляционной и кассационной инстанции

[Текст] / Л. Е. Гузь. - Харьков : Харьков юрид., 2003. - С. 80-81.

2

Комаров, В. В. Нотаріат: перспективи унормування, законодавство, судова прак­тика [Текст] / В. В. Комаров, В. В. Баранкова. -X. : Право, 2008. - С. 25-26.

При застосуванні судом апеляційної інстанції повноваження щодо відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін у випад­ку, якщо рішення суду першої інстанції містить недоліки, які не є під­ставою для його скасування чи зміни (наприклад, порушення строків провадження у справі до судового розгляду чи строків розгляду спра­ви), то суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення (ухвали) без змін. В остан­ньому випадку судом апеляційної інстанції має бути вказано на до­пущені судом недоліки у спеціально винесеній окремій ухвалі.

Під час характеристики повноважень апеляційного суду одним із проблемних питань є визначення підстав для скасування рішення місцевого суду й ухвалення нового рішення або його зміни.

Скасування судового рішення й ухвалення судом апеляційної ін­станції нового рішення відбувається за умови порушення вимог за­конності й обґрунтованості судового рішення. Це повноваження апе­ляційного суду сприяє найбільш оперативному розгляду цивільної справи з винесенням рішення по суті спору та виходячи з цього є основ­ним із повноважень апеляційного суду. Таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії цивільного процесу й усунути судову помилку.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухва­лення апеляційним судом нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;.

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи непов- новажним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було за­явлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів в неупере­дженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної ін­станції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправиль­но застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На сьогодні не існує офіційного узагальнення судової практики апеляційних судів щодо застосування вказаного повноваження, оскіль­ки зміст останнього по-новому викладений у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Раніше динаміка статистичних даних діяльності судів апеляційної інстанції свідчила про підвищення якісного рівня винесених рішень судами першої інстанції. Це зумовлювалося поступовим скороченням рішень місцевих судів, котрі оскаржувались в апеляційному порядку .

Зміни у ст. 309 ЦПК щодо кола повноважень апеляційного суду стосуються, насамперед, позбавлення судів апеляційної інстанції пов­новаження щодо скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У цілому позбавлення апеляційного суду повноваження скасуван­ня судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції має позитивні риси. Однак у той же час вважаємо, що доцільно все ж таки передбачити існування такого повноваження до таких порушень законодавства, які взагалі нівелюють судовий захист порушених прав (інтересів). Так, в окремих випадках не можна гово­рити про здійсненність судового захисту навіть із порушенням норм матеріального і процесуального права, а судове рішення має тільки зовнішні атрибути процесуального документа. Мова в даному випадку йде про розгляд цивільної справи неповноважним судом, про ухвален­ня чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу. У таких обставинах не можна говорити про здійсненність судового захисту навіть у тому разі, якщо рішення ухвалене та справа розгляну­та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У той же час слід погодитись із О. О. Борисовою втому, що повно­важення апеляційного суду, спрямоване на скасування рішення місце­вого суду і направлення справи на новий розгляд, може іменуватись касаційним, оскільки характерне для суду касаційної інстанції, котрий у порядку касаційного провадження здійснює перевірку правової сто­рони судового рішення, що набрало законної сили . Саме така «каса-

^ив.: Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 6 (70). - С. 42; Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. -№6(82).- С. 38-39; Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р.

[Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 5 (105). - С. 27.

2

Борисова, Е. А. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе [Текст] / Е. А. Борисова. - 3-є изд., перераб. и доп. - М. : Городец, 2008. - С. 186.

ційна» характеристика зазначеного повноваження є додатковим аргу­ментом, що свідчить про логічність позиції законодавця щодо зміни кола повноважень апеляційного суду.

Науковцями даються різні тлумачення зміни рішення суду першої інстанції як засобу усунення судової помилки . Ураховуючи багато поглядів на зміст вказаної дії, уявляється, що зміна рішення суду пер­шої інстанції відбувається у випадках зміни будь-якої його частини без зміни суті рішення (наприклад, зміна мотивувальної частини судового рішення або резолютивної в частині вимог, заявлених у суді першої інстанції). Втім законодавство не розкриває змісту понять «зміна», «скасування» та «винесення нового рішення».

За правилами ст. 309 ЦПК зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесу­ального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, вста­новлених судом першої інстанції.

За змістом ЦПК обґрунтованість судового рішення являє собою взаємозв'язок доведеності й аргументованості всіх висновків, що міс­тяться в рішенні. Обґрунтованість як вимога, яка пред'являється за­конодавцем до судовою рішення, має включати також посилання на докази, що були досліджені під час розгляду справи.

Як підстава для скасування судового рішення неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, пов'язане з неправиль­ним визначенням судом першої інстанції предмета доказування — кола матеріально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасу­вання рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякіс­ного проведення провадження у справі до судового розгляду. Скасу­вання рішення за зазначеною підставою може мати місце також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного роз­гляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної

Див.: Балюк, М. І. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях та відповідях). Коментарі, рекомендації, про­позиції [Текст] / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - X. : Харків юрид., 2008. - Сер. «Судова практика». - С. 503-507; Гнатенко, А. В. Повноваження апеляційного суду при пере­гляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання [Текст] / А. В. Гнатенко, Д. Д. Луспеник // Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 12. - С. 38-45; Гузь, Л. Є. Підстави для скасування судових рішень (ухвал) та способи запобігання їх виникнен­ня при розгляді цивільних справ в судах [Текст] / Л. С. Гузь. -X.: Поліграфіст, 2006. - С.278-362.

інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішен- ня могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлен­ня такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є наслідком реалізації апеляційним судом пра­ва вільної оцінки доказів по справі з приводу неналежної їх оцінки судом першої інстанції. Висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції доходить у ви­падках, коли в нього є сумніви достовірності доказів, їх повноти, пра­вильності наданої їм оцінки. Висновок про доведеність чи недоведе­ність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Призначення оцінки доказів апеляційною ін­станцією складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Відмінність необґрунтованості судового рішення у вигляді недове­деності обставин, які мають значення для справи, від такого виду необ­ґрунтованості, як неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановлени­ми істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів щодо їх існування. У другому ж випадку суд поряд із неповним з'ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування за колом цих обставин. У випадку обґрунтування висновків суду на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним доказах рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим і під­лягає скасуванню. У рішенні суд повинен дати належну оцінку доказам або зазначити причини, з яких він не взяв їх до уваги'.

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли з повно та правильно встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції зробив невірний висновок про фактичні взаємовідносини сторін. Нерідко невідповідний обставинам справи висновок суду, викладений у рішенні, породжує в апеляційного суду сумніви або у повноті з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, або в їх доведеності.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може виявля­тися двояко. По-перше — у протиріччі висновків суду, викладених

1 Ухвала військової колегії Верховного Суду України від 20 лютого 2001 р. [Текст] // Рішення Верхов. Суду України. - 2002. - С. 57-59.

876

у рішенні, встановленим ним фактам. По-друге — у протиріччі виснов­ків суду щодо правовідносин сторін або стосовно обставин справи.

Важливо чітко уявляти зазначені відмінності, оскільки від цього залежить правильність дій апеляційного суду.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може бути і на­слідком того, що суд не навів мотиви, з яких він відхилив одні докази та визнав достовірними інші. Такими, що не відповідають обставинам спра­ви, висновки суду, викладені у рішенні, мають визнаватись і в тому ви­падку, якщо ці висновки немотивовані чи мотивовані непереконливо.

В юридичній літературі зазначалося, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи може мати місце і тоді, коли у про­цесі використовуються непрямі докази, і їм суд надає перевагу . На наш погляд, з наведеним положенням навряд чи можна погодитись, оскільки в противному разі можна говорити про порушення принципу свободно! оцінки доказів, згідно з яким жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення чи непра­вильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або непра­вильно застосованими, якщо судом застосовано закон, який не поши­рюється на ці правовідносини. Неправильно застосованим слід роз­цінювати закон і у тому випадку, коли не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Характеризуючи зазначені випадки порушен­ня чи неправильного застосування норм матеріального права, необхід­но враховувати таке: порушення норм матеріального права, яке вияв­ляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у за­стосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який має бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує у пов­ному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке су­перечить чинному законодавству.

Неправильне застосування закону об'єднує і випадки, коли суд узагалі не керувався при розгляді справи жодним законом або у ви­падку, коли суд хоч і керувався законом, але не тим, що регулює спірні

1 Див.: Пучинский, В. К. Кассационное производство в советском гражданском процессе [Текст] / В. К. Пучинский. - М., 1973. - С. 33.

правовідносини. Згідно із ст. 8 ЦПК при неврегулюванні спірних пра­вовідносин певною, конкретною нормою права, суд не вправі повільно вирішувати справу, а має застосовувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд ви­ходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Суд, пере­глядаючи рішення в апеляційному порядку, має зазначити у своєму рішенні на недолік суду першої інстанції та вказати закон, на підставі якого слід розв'язувати справу.

При порушенні норм матеріального права суд посилається на не­діючі правові норми, неналежно вирішує питання належного застосу­вання законодавства у випадку колізії законів, а також застосовує нормативний акт, виданий некомпетентним органом. Таким чином, перевіряючи законність рішення, суд має перш за все враховувати дію закону в часі та просторі. Матеріально-правові відносини регулюють­ся нормами, чинними в момент виникнення конкретних правовідносин, якщо закон, який пізніше набрав чинності, на час розгляду справи не має зворотної сили.

Порушення норм процесуального права також можуть бути під­ставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо ці порушен­ня призвели до неправильного вирішення справи. При розгляді справи судом першої інстанції можуть мати місце і процесуальні порушення, які не впливають на суть рішення та не можуть бути підставою до його скасування. Наприклад, при порушенні строків розгляду справ чи при розгляді справи в закритому судовому засіданні з наступним встанов­ленням апеляційною інстанцією, що підстав для цього не було. Подібні порушення мають формальний характер, а згідно з процесуальним законом жодне правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Тому процесуальні порушення, які в конкретному випадку не могли вплинути на правильність роз­гляду спору про матеріальне право, не можуть служити причиною скасування рішення.

При виявленні судом апеляційної інстанції порушень норм про­цесуального права, що не впливають на правильність судового рішен­ня та не є підставами для скасування останнього, апеляційний суд вказує на такі порушення відповідному суду першої інстанції окремою ухвалою, застерігаючи його тим самим від повторювання таких по­милок.

Цивільне процесуальне законодавство у ст. 309і в редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вперше закріпило підстави для скасування судового наказу. Вказаний документ підлягає скасуван­ню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсут­ність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога. Однак потребує, на нашу думку, критичної оцінки положення ч. 2 ст. 309' ЦПК щодо остаточності та неможли­вості оскарження в касаційному порядку ухвали апеляційного суду про скасування судового наказу, оскільки положення вказаної норми проти- річить п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК щодо кола об'єктів касаційного оскаржен­ня. Поряд з цим правила передбачені ч. 2 ст. 309 ЦПК, уявляються такими, що суперечать гарантованому Конституцією України праву заінтересованої особи на касаційне оскарження судового рішення у ви­падках, установлених законом.

Наступне функціональне повноваження закріплене у ст. 310 ЦПК. Відповідно до вказаної норми рішення суду підлягає скасуванню в апе­ляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 ЦПК. При застосуванні вказаного повноваження апеляційні суди будь-яких сут­тєвих труднощів не зазнають.

У той же час не можна не зазначити таке. Якщо судом першої ін­станції ухвалено законне й обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних право­відносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступни­цтва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 зазначеної норми.

Згідно із ст. 310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеля­ційному порядку із закриттям провадження у справі або із залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у статтях 205 і 207 ЦПК. По­вноваження на скасування рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду виникають, на відміну від повно­важень на винесення нового рішення або зміну раніше винесеного рішення, котре застосовується у зв'язку із порушенням норм матері­ального права, за наявності порушень процесуального закону.

Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду обумовлюють закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення. Наслідком залишення заяви без розгляду є можли­вість повторного звернення до суду з тотожним позовом після усунен­ня умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

При закритті провадження у справі повторний розгляд справи судом того самого позову між тими ж сторонами неможливий. Ця форма за­

кінчений цивільних справ застосовується у випадках, коли суд неза- конно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним .

Скасування судового рішення із залишенням заяви без розгляду відбувається за умов існування обставин, передбачених ст. 207 ЦПК. У науковій літературі вказується, крім зазначеного, на таку особливість реалізації вищевказаного повноваження: якщо при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, що вирішу­ється в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без роз­гляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право по­дати позов на загальних підставах. Перелік підстав залишення заяви без розгляду є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Для правильного застосування апеляційними судами повноважен­ня щодо скасування рішення суду першої інстанції із закриттям про­вадження у справі останні можна поділити на три групи: першу скла­дають підстави, які свідчать про помилку суду у зв'язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі; другу — підстави, підґрунтям котрих є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сто­ронами мирової угоди за умови визнання останньої судом); третю — випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Закриття провадження у справі судом апеляційної інстанції має певні наслідки: сторони та інші учасники судового процесу поверта­ються в те становище, в якому вони перебували до пред'явлення позо­ву; настає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред'явлення тотожного позову неможливе. Суд апеляційної інстанції закриває провадження у справі за наявності підстав, встановлених ст. 205 ЦПК.

Провадження в цивільній справі може бути закрито з підстав на­явності рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, у тому разі, коли в обох справах сторони, підстави і предмет спору є тотож­ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 310 ЦПК, якщо судом першої інстанції ухва­лено законне і обґрунтоване рішення, але після цього відбулася смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи — сторони в спірних

Див.: Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. В. В. Комарова. - X.: Одіссей, 2001. - С. 459-460.

880

правовідносинах, що допускає правонаступництво, — то у цих випадках судом апеляційної інстанції не можуть застосовуватись повноваження, спрямовані на закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Так, смерть позивача у справі про розірвання договору довіч­ного утримання не може бути підставою для закриття провадження в цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом .

ЦПК 2004 p., на відміну від ЦПК 1963 p., значно розширює коло повноважень апеляційного суду при розгляді скарг на ухвали суду першої інстанції. За раніше діючим законодавством повноваження щодо розгляду скарг на судові ухвали зводились до: 1) залишення ухвали без змін, а скарги чи окремого подання прокурора — без задо­волення; 2) скасування ухвали і передачі питання на розгляд суду першої інстанції; 3) скасування ухвали і вирішення ухвали по суті. Розширення та деталізація випадків реалізації повноважень відносно перегляду ухвали місцевого суду у ЦПК 2004 р. обумовлені можливіс­тю суду апеляційної інстанції розв'язувати питання по суті, змінюючи оскаржувану ухвалу чи постановлюючи нову. При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має визначені у ч. 2 ст. 307 ЦПК повноваження. їх зміст спрямований на залишення ухвали без змін; на вирішення питання з приводу поста­новленої ухвали по суті; на зміну ухвали; на скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направленню спра­ви для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За змістом ст. 312 ЦПК, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої ін­станції з порушенням норм процесуального права або при правильно­му вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Заданими судової статистики, у 2007 р. апеляційна інстанція ска­сувала і змінила 9,4 тис. ухвал місцевих судів, або 2,1 % від ухвалених,

із них: скасовано 9,1 тис, у тому числі з прийняттям нової ухвали (ви­рішенням питання по суті) — 1,7 тис, або 18,5 % від скасованих; змінено 347, або 0,1 % від постановлених .

Протягом 2008 р. судами апеляційної інстанції скасовано і змінено 12,6 тис. ухвал місцевих судів, або 2,4 % від ухвалених, із них: скасо­вано 12,3 тис, утому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням

питання по суті) — 2,2 тис, або 17,8 % від скасованих; змінено 321,

2

або 2,6 % від постановлених .

В апеляційному порядку у 2009 р. скасовано і змінено 14 тис. ухвал місцевих судів, або 2,7 % від ухвалених, із них: скасовано 13,7 тис, у тому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням питання по суті) — 2,4 тис ^ або 17,6 % від скасованих; змінено 382, або 0,1 % від постановлених .

У першому півріччі 2010 р. у апеляційному порядку скасовано і змінено 6,8 тис. ухвал місцевих судів, або 2,7 % від ухвалених, із них: скасовано 6,6 тис, у тому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням питання по суті) — 1,2 тис, або 18,5 % від скасованих; змінено 161, або 0,1 % від постановлених. Найбільший відсоток скасовано і зміне­но ухвал, прийнятих місцевими судами м. Севастополя — 4,3 %, а та­кож областей: Закарпатської — 4,2 %, Запорізької — 3,7 %, Дніпропе-

4

тровської — 3,2 %, Одеської — 3,2 % .

Перша група повноважень, що застосовується апеляційним судом при перегляді ухвали суду першої інстанції, зводиться до залишення ухвали, що оскаржується, без змін. Суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо останню постановлено з додержанням вимог закону.

Друга група повноважень зводиться до зміни або скасування ухва­ли суду першої інстанції за наявності підстав, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК. Норма чинного законодавства закріплює умови зміни

1 Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: гійр:/Лу\у\у. всоші £ОУ. иа/сііепй/уз. П5Ї/0/4808955272299287 С '2257481ЛX)2>39>А‘Л )[теі іСХхігіеі іі&С оі 1^Чл8сУк\\&Кс8Іі1‘с Гс>>27221А)

287С225748Р0025395А&Соипі = 500&.

2

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 5 (105). - С. 28.

3

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2009 р. (за да­ними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2010. - № 5. - С. 29.

4

Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2010 р. (заданими судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ь«р://\у*А.8соий.§оу.иа/с1іепІ5/ У8. П8ЕЛЮВ726Е471 С0С7В96С22577СВ0043223Р?ОрепОоситепІ&СоІ1аР8еУіе\у&Ке

ухвали суду першої інстанції або її скасування із постановлениям ухвали по суті. Помилкове формулювання суті процесуальної дії перед­бачає неналежну кваліфікацію змісту останньої при правильному ви­рішенні вказаного питання. Під помилковим формулюванням підстави застосування процесуальної дії слід розуміти неналежну правову ква­ліфікацію процесуальних правовідносин, з приводу яких виноситься ухвала.

На відміну від повноважень щодо розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, де підставою для скасування останнього може бути порушення та неправильне застосування норм матеріального права, підставою для скасування судової ухвали може бути тільки по­рушення чи неправильне застосування норм процесуального права. Порушення норм процесуального права відбувається у випадках неза- стосування закону, який слід застосовувати в конкретному випадку. Неправильне застосування норм процесуального права передбачає застосування останніх не на ті процесуальні правовідносини, які скла­лись у результаті розгляду справи судом першої інстанції.

Остання група повноважень апеляційного суду при перегляді ухва­ли місцевого суду зводиться до скасування ухвали і передачі питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив встановлений порядокдля його вирішення. Це передбачає порушення процесуальної форми вирішення того чи іншого процесуального пи­тання (відмова у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви, закриття провадження у справі).

Питання для самоконтролю

1. Якою є природа апеляційного провадження?

2. Яким є порядок реалізації права апеляційного оскарження?

3. Чи мають особи, що не брали участі у розгляді справи, оскаржити рішення суду в апеляційному порядку?

4. Яким є порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції?

5. Які є підстави скасування судових рішень в апеляційному порядку?

6. За яких умов норми процесуального права тягнуть скасуван­ня судового рішення?

7. Законна сила рішень апеляційного суду.

8. Чи може апеляційний суд переглянути власне рішення?

9. Якими є межі розгляду справи судом апеляційної інстан­ції?

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції:

  1. Стаття 202. Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення
  2. Стаття 206. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції
  3. Стаття 207. Зміст постанови суду апеляційної інстанції
  4. Стаття 208. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
  5. Стаття 220. Межі перегляду судом касаційної інстанції
  6. Стаття 226. Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції
  7. Стаття 227. Підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд
  8. Стаття 232. Зміст постанови суду касаційної інстанції
  9. Стаття 233. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
  10. Стаття 257. Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах
  11. Право на апеляційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації
  12. Підготовка апеляційним судом справи до судового розгляду
  13. Стаття 18. Склад суду
  14. Стаття 311. Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд
  15. Стаття 318. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи
  16. § 6. Відвід судді та працівників апарату судів
  17. § 4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -