Стаття 185. Право на апеляційне оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження (суб'єкти апеляційного оскарження), і судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (предмет апеляційного оскарження).

2. Стаття не лише спрямована на реалізацію конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом, а й покликана не допустити використання механізму оскарження для судової тяганини.

Суб'єкти апеляційного оскарження

3. Право на апеляційне оскарження має кожна особа, щодо прав, свобод, інтересів та обов'язків якої суд вирішив питання. Таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

Правом на апеляційне оскарження наділені представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник брав участь у справі під час її розгляду судом першої інстанції. Представник, який бере участь в адміністративній справі на основі договору, може оскаржувати судові рішення, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ).

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну і (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

4. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо результат розгляду її не влаштовує. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суд першої інстанції мав би залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей суд цього не зробив. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження.

Це ж право мають свідок, експерт, спеціаліст, перекладач щодо ухвали суду, якою визначено судові витрати, пов'язані з їх залученням (частина друга статті 98 КАСУ). Процесуальні ухвали можуть стосуватися інтересів й інших осіб, окрім тих, що беруть участь у справі, при вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням доказів, забезпеченням адміністративного позову, зверненням судового рішення до виконання, тому й такі особи наділені правом на оскарження судового рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.

5. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі, інакше апеляційний суд був би завалений апеляційними скаргами осіб, які під час провадження у суді першої інстанції не виявили бажання взяти участь у справі і не добивалися результату, який би їх влаштовував. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджено обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на апеляційне оскарження незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси.

Предмет апеляційного оскарження

6. Предметом апеляційного оскарження є насамперед судові рішення, якими закінчено провадження в суді першої інстанції (наприклад, постанови по суті справи, ухвали про залишення адміністративного позову без розгляду, про закриття провадження в адміністративній справі). У КАСУ визначено ще низку інших ухвал, які може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції.

7. Загальним є правило, що в апеляційному порядку може бути оскаржено будь-яку постанову суду, яка не набрала законної сили (у тому числі часткову постанову та додаткову постанову). Виняток встановлено лише для деяких постанов адміністративного суду у виборчих спорах та спорах, пов'язаних з процесом референдуму (частини третя і четверта статті 177 КАСУ), оскільки відтягування набрання законної сили постановами через подання апеляційної скарги може позбавити сенсу судовий захист у таких адміністративних справах (після виборів чи референдуму він уже втрачає значення).

8. Право на апеляційне оскарження будь-яких ухвал адміністративного суду закладало б можливість зловживати цим правом з метою затягнути процес - заявляти необґрунтовані клопотання й оскаржувати ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань. Тому законодавець обмежив коло ухвал, які може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від постанови суду. Згідно з КАСУ, такими є ухвали:

1) про залишення позовної заяви без руху (частина п'ята статті 108);

2) про повернення позовної заяви (частина п'ята статті 108);

3) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (частина четверта статті 109);

4) щодо141 передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (частина третя статті 22);

5) щодо забезпечення доказів (частини п'ята і сьома статті 75);

6) про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку (частина третя статті 102);

7) щодо забезпечення адміністративного позову (частина шоста статті 118);

8) про залишення позовної заяви без розгляду (частина друга статті 155);

9) про зупинення провадження у справі (частина четверта статті 156);

10) про закриття провадження у справі (частина третя статті 157);

11) щодо судових витрат (частина друга статті 98);

12) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (частина п'ята статті 168);

13) щодо внесення виправлень у судове рішення (частина третя статті 169);

14) щодо роз'яснення судового рішення (частина шоста статті 170);

15) щодо звернення постанови до негайного виконання (частина четверта статті 256);

16) щодо виправлення помилки у виконавчому листі, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (частина п'ята статті 259);

17) щодо видачі дубліката виконавчого листа (частина третя статті 260);

18) щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (частина четверта статті 261);

19) щодо визнання мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення (частина п'ята статті 262);

20) щодо прийняття відмови стягувача від примусового виконання (частина п'ята статті 262);

21) щодо відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 263);

22) щодо заміни сторони виконавчого провадження (частина третя статті 264);

23) щодо повороту виконання судового рішення (частина п'ята статті 265);

а також:

24) окремі ухвали (частина третя статті 166);

25) додаткові ухвали (частина п'ята статті 168), однак лише стосовно питань, ухвали з яких може бути оскаржено.

У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та документів, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції.

9. Як постанову, так і ухвалу суду першої інстанції може бути оскаржено повністю (якщо особа вважає всі твердження чи висновки суду хибними) або частково (якщо особа вважає лише окремі твердження чи висновки суду неправильними).

Підстави для апеляційного оскарження

10. Хоч коментована стаття і не визначає підстав для апеляційного оскарження, але з положень статей 201 - 204 цієї глави можна зробити висновок, що такими підставами можуть бути помилки суду першої інстанції як у питаннях факту (встановлення обставин у справі), так і в питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права). Якщо їх деталізувати, то оскаржити судове рішення в апеляційному порядку можна з таких підстав:

1) неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам у справі;

4) вирішення не всіх позовних вимог або питань;

5) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, або правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

6) справу розглянуто і вирішено у першій інстанції неповноважним складом суду;

7) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

8) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу.

11. Якщо недоліки судового рішення першої інстанції можна усунути ухваленням додаткового судового рішення (стаття 168), виправленням описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні (стаття 169), роз'ясненням судового рішення (стаття 170 КАСУ), тоді доцільно застосовувати саме ці механізми, а не апеляційне оскарження.

За наявності обставин, що об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи в суді першої інстанції, але не були відомі і не могли бути відомі суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, така особа може використати механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами (глава IV розділу IV КАСУ), а не апеляційне оскарження.