§ 3. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.

Одним з ключовим елементів процесу доказування є дослідження та оцінка доказів судом. Наведемо міркування про вказані елементи доказування, їх поняття та особливості в господарському судочинстві, на підставі аналізу теоретичних джерел та відповідних норм ГПК, а також практики їх застосування.

Більшість вчених-юристів розглядають оцінку доказів не лише як логічну операцію, але й як складовий матеріал усього процесу доказування, що значною мірою врегульований нормами процесуального прав¹.

Разом з тим деякі автори, базуючись лише на тому, що оцінка доказів є розумовий, логічний процес, вважають, що вона виходить за межі процесуальних дій і не може бути об’єктом правового регулювання, оскільки розумовий процес здійснюється не за законом права. ²

Внутрішнє переконання судді як елемент вільної оцінки доказів, свідчить, що таке переконання формується в процесі доказування і стосується фактичних обставин господарської справи. Важливе значення для розкриття ролі внутрішнього переконання в оцінці доказів мають також його психологічний і гносеологічний аспекти. У першому аспекті внутрішнє переконання можна розглядати в динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка, долаються й усуваються сумніви, невпевненість. У підсумку слідчий, прокурор чи суддя приходять до внутрішнього переконання як стану твердої впевненості в правильності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах і при необхідності публічно їх висловити, готовності відстоювати їх у відповідних (процесуальних та інших) інстанціях, нести за них відповідальність.

У гносеологічному аспекті внутрішнє переконання - це знання як про окремі фактичні обставини, що становлять предмет доказування в справі, так і про висновки в справі, у тому числі ті, які стосуються юридичної оцінки, кваліфікації встановлених фактів, обставин, подій. ¹

Достатність доказів визначається предметом доказування та внутрішнім переконанням суду, який приймає рішення у справі. Всю сукупність фактів (обставин), які встановлюються в процесі судового доказування, називають «межею доказування», що ширше за поняття «предмет доказування».

Михеєнко М.М. Про предмет і засоби доказування в кримінальних справах // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні:

Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 196.

Треушников М.К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе. - М., 1982. -70 с.

Факти (обставини), які включені в предмет доказування, належать доказуванню в суді, але з цього є виключення.

Згідно ст. 35 ГПК є три види фактів, які не потребують доказування:

♦ визнані господарським судом загальновідомими;

♦ преюдиційні;

♦ презумпційні.

Загальновідомість факту може бути визначена господарським судом за наявності двох умов: про факт знає широке коло осіб і він повинен бути відомим складу суду, який розглядає справу.

Преюдиційний (prej исІісіеііУ), тобто такий, що відноситься до попереднього судового рішення, означає визначеність деяких фактів, які не потрібно доказувати знов. Преюдиційні факти визначені частинами 2-4 ст. 35 ГПК.

Презумпція (praesumptio) - визнання факту юридично вірогідним, достовірним, доки не буде доведено протилежне. Презумпційні факти - факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 р., будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При цьому подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший

1

Михеєнко М. М. Принцип вільної оцінки доказів у радянському кримінальному процесі // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 144.

процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таке ж значення для господарського суду має вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, які мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб’єктного складу сторін даної цивільної справи.

Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених в ст. 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил визначених ст.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

За змістом частини другої ст. 35 ГПК та частини десятої ст. 38 Закону України «Про третейські суди» факти (обставини), встановлені рішенням третейського суду, не мають преюдиціального значення для господарського суду, в тому числі і у розгляді ним справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у третейському провадженні.

Не надається преюдиціального значення також фактам (обставинам), зазначеним: у скасованих судових рішеннях (а в разі часткового скасування таких рішень - у скасованих їх частинах); у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов’язані з доказуванням (ч. 2 ст. 111-7 ГПК), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

- Що ви розумієте під доказами ?

- Назвіть види доказів

- Яку роль відіграють докази в судовому процесі.

- Розкрийте зміст письмових доказів.

- Розкрийте зміст речових доказів.

- Що слід розуміти під преюдиційними фактами ?

- Що слід розуміти під презумпційними фактами ?

- Яку роль відіграють у судовому процесі висновки експертів ?

- Що слід розуміти під доказуванням ?

- Назвіть підстави звільнення від доказування.

- Що включає в себе предмет доказування ?