§ 2. Доказування та підстави звільнення від доказування у господарському судочинстві

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов’язок доказування поширюється учасників судового процесу.

Господарський суд, згідно ст. 34 ГПК приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності» № 02-5/225 від 2 квітня 1994 р., суд звертав увагу судів на те, що певні обставини повинні доводитися відповідними засобами доказування. Так, вирішуючи спори, пов’язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Наведене роз’яснення свідчить, що право власності підприємства не може підтверджуватися балансом підприємства.

Крім доказування норми ГПУ встановлюють підстави звільнення від доказування. Згідно ст. 35 ГПК обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

В нормах наведеної статті зазначено, що тільки встановлені рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, доводяться знову, тоді як вирок суду з кримінальної справи та рішення суду з цивільної справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Це підтвердження знайшло свої відображення в Інформаційному листі «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» № 01-8/482 від 13 серпня 2008 р. В якому зазначено, що згідно частини другої ст. 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, за змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи. Проте, остаточне рішення з цього питання визнає тільки господарський суд.