§ 2. Заочний розгляд справи у цивільному процесі України

Інститут заочного розгляду справи є історично складеною фор­мою прискорення правосуддя, яка не позбавляє при цьому судову діяльність її сутнісних ознак. Існування єдиної складної і розгор­нутої процедури для розгляду і вирішення більшості цивільних справ — це ігнорування наявних об’єктивних особливостей ос­танніх.

Глава 8 розділу ІІІ ЦПК України щодо заочного розгляду справи викладена стисло. Вона містить лише десять статей, кожна з яких при її застосуванні викликає певні питання, що потребують від­повідного тлумачення і свідчать про деякі прогалини у відповідній главі або про протиріччя між її нормами та іншими нормами ЦПК України.

Інститут заочного розгляду справи за задумом законодавця спрямований на підвищення відповідальності сторін за свої дії, запобігання судовій тяганині і зловживанню відповідачем своїми процесуальними правами. Однак застосування судами на практиці даної процедури, закріпленої в ЦПК України, показує, що існує багато неузгодженостей, які повинні бути в подальшому усунені.

Витоки інституту заочного рішення містяться ще в нормах рим­ського права. Як самостійний правовий інститут він оформився після проведення судової реформи та прийняття Статуту цивіль­ного судочинства Російської імперії 1864 року, що застосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, що сприяли затягуванню процесу^[159]. Умовами ухвалення заочного рішення за положеннями Статуту були: неявка відповідача; його повідомлення про день та час судового розгляду справи; прохан­ня про це позивача; відсутність прохання відповідача про розгляд справи за його відсутності; відсутність поважних причин неявки відповідача в судове засідання^[160].

При побудові соціалістичної системи права інститут заочного провадження був залишений в ЦПК УРСР 1924 року, однак про­існував недовго — до 1929 року, коли був скасований і надалі не існував аж до прийняття ЦПК України 2004 року.

Термін «заочний» означає такий, «який відбувається за відсут­ності особи, якої що-небудь стосується»^[161]. ЦПК України не дає визначення ні заочного розгляду справи, ні заочного рішення, вка­зуючи лише на умови проведення заочного розгляду справи. Тому, керуючись лише системним тлумаченням цивільного процесуаль­ного законодавства України та доктринальними напрацювання- ми, заочний розгляд справи у цивільному процесі України мож­на визначити як порядок розгляду та вирішення судом цивільного спору по суті, що можливий без заперечень позивача щодо тако­го вирішення справи, ґрунтується на дослідженні усних пояснень позивача та на підставі наявних у справі доказів і відбувається без участі відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними і який наділений правом вимагати перегляду заочного рішення у спрощеному порядку^[162].

Серед процесуалістів інститут заочного розгляду справи в цивільному процесуальному праві оцінюється неоднозначно. Так, деякі вчені розглядають заочний розгляд справи як процесуальну санкцію^[163]. Іншу точку зору висловлюють І. Черних та О. Штефан, які відзначають, що законодавство надає сторонам право вибору форми своєї участі в процесі: або активна форма, в ході якої реалі­зується в повному обсязі принцип змагальності, або пасивна фор­ма, коли фактично принцип змагальності не може бути реалізова­ний у повному обсязі, оскільки друга сторона не приймає участі у судовому процесі^[164].

Було б помилкою вважати, що захист прав та інтересів відпові­дача при заочному розгляді справи не забезпечується. Незалежно від того, в якому порядку розглядається справа (у загальному або заочному), і незалежно від процесуального статусу особи, яка прий­має участь у справі, суд покликаний захищати порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, юридич­них осіб та держави.

Особливості заочного розгляду справи полягають у наявності сукупності певних умов: 1) неявка в судове засідання відповідача;

2) належне його повідомлення про час та місце розгляду справи;

3) відсутність заяви відповідача про розгляд справи за його від­сутності; 4) відсутність поважних причин неявки відповідача в судове засідання; 5) наявність згоди позивача на заочний розгляд справи.

Лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності суд у судово­му засіданні постановляє ухвалу про заочний розгляд справи. При участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можли­вий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Необхідно відмітити, що відповідно до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни (щодо судової реформи)» передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за наявності всіх наступних умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в су­дове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Слід погодитися з тією точкою зору, що неможливо розглядати справу у порядку заочного розгляду у випадку видалення відповіда­ча із зали судового засідання за порушення порядку чи невиконан­ня розпоряджень головуючого в порядку застосування до нього за­ходів процесуального примусу відповідно до положень ст. 92 ЦПК України. У цьому випадку, як зазначає С. Я. Фурса, відповідач не втратив інтерес до справи, а навпаки, за досить активну поведін­ку, пов’язану саме з реагуванням на процесуальні дії суду та інших осіб, які беруть участь у справі, позбавлений права бути присутнім у судовому засіданні^[165].

Про заочний розгляд справи судом постановляється ухвала. Су­дова практика підтверджує доцільність постановления ухвали про заочний розгляд справи без видалення до нарадчої кімнати.

Заочний розгляд справи проводиться у звичайному порядку: до­сліджуються представлені в суд докази, заслуховуються пояснення позивача, показання свідків, проводяться судові дебати з тією лише різницею, що в судовому засіданні присутня тільки одна сторона. Однак це не означає, що рішення буде прийнято на користь при­сутньої сторони, а неявка відповідача не означає визнання ним позову, як це було, наприклад, в Римській імперії, а на сучасному етапі — в судочинстві Англії.

Заочний розгляд справи ускладнюється у випадках: участі у справі третіх осіб; пред’явлення зустрічного позову; процесуальної співучасті на стороні позивача або відповідача. Мають місце про­галини в законодавстві, пов’язані з врегулюванням цих ситуацій. В даний час судова практика виробила певні шляхи вирішення да­них проблем. На наш погляд, доцільно усунути зазначену невизна­ченість шляхом дачі відповідних роз’яснень.

Після закінчення заочного розгляду суд приймає заочне рішення, що повинно відповідати загальним вимогам, що висуваються до рі­шення суду, тобто за своїм змістом відповідати нормам ст. ст. 213 та 215 ЦПК України. Кодекс чітко не закріпив, чи потрібно зазначати в назві «Заочне рішення» або просто «Рішення». Судова практика йде по такому шляху: процесуальний документ, який приймається по закінченні судового розгляду, як у звичайному порядку, так і в порядку заочного розгляду справи, іменується однаково — «Рішен­ня», але у рішенні має бути зазначено, що це був заочний розгляд справи. Втім, як відзначив Верховний Суд України, правильною необхідно вважати практику тих судів, які вказують у найменуванні «Заочне рішення» у зв’язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на необхідність чіткого визначення для осіб, які беруть участь у справі, а також для судів належного по­рядку оскарження чи перегляду заочного рішення^[166].

Особливості заочного розгляду справи знаходять своє відобра­ження у змісті заочного рішення, а саме в описовій та резолютив­ній частинах. Так, в описовій частині повинні міститися відомості про те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового розгляду справи, однак в судове за­сідання не з’явився, причини неявки не повідомив або причини неявки було визнано судом неповажними, заяви про розгляд спра­ви за його відсутності не подав. У резолютивній частині заочного рішення повинні бути зазначені строк і порядок подання відповіда­чем заяви про його перегляд, оскільки однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право на оскарження судових рішень.

Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення відповідно до поло­жень ст. 227 ЦПК України. При цьому відповідно до ст. 227 проекту Закону «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (щодо судової реформи)» відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення не пізні­ше п’яти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст. 222 Кодексу (вручення судового рішення учасникам справи), в яку теж пропонується внести певні зміни відповідно до зазначеного проекту.

Коментуючи можливість перегляду заочного рішення відповідно до положень ЦПК України, можна виділити два варіанти поведін­ки сторін, що спрямовані на перегляд заочного рішення:

1) подання письмової заяви відповідачем про перегляд заочного рішення;

2) подання апеляційної скарги позивачем.

Причому відповідач, який бажає оскаржити заочне рішення, може подати лише письмову заяву про перегляд заочного рішення і не може подати відразу апеляційну скаргу. У тому випадку, коли заочне рішення, на думку відповідача, є незаконним, необгрун­тованим, не відповідає обставинам справи, він наділений правом оскаржити відповідне рішення в апеляційному порядку, однак обов’язково повинен перед тим пройти етап перегляду цього рі­шення в суді першої інстанції, що його ухвалив.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відпові­дачем протягом десяти днів з дня отримання його копії. Відповідно до зазначеного вище проекту Закону — протягом двадцяти днів з дня вручення його копії.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено:

1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;

2) ім’я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв’язку;

3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в су­дове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої за­перечення проти вимог позивача;

5) клопотання про перегляд заочного рішення;

6) перелік доданих до заяви матеріалів.

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший доку­мент, який підтверджує його повноваження. До заяви про перегляд заочного рішення додається документ про сплату судового збору (ст. 229 ЦПК України).

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 218 ЦПК України передбачає, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Однак процедура перегляду за­очного рішення за заявою відповідача є винятком з цього правила, оскільки заочне рішення переглядається судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що передбачено ст. 228 ЦПК Украї­ни. На наш погляд, це є суттєвою неузгодженістю вказаних норм закону і про існування таких винятків повинно бути зазначено у ч. 2 ст. 218 ЦПК України.

Необхідно звернути увагу на те, що підставами для перегляду заочного рішення є обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання відповідача, а також докази, на які він посилається і які мають істотне значення для правильного вирі­шення справи. Ці дві умови взаємопов’язані і доповнюють одна одну. У Статуті цивільного судочинства 1864 року для скасуван­ня заочного рішення достатньо було явки відповідача — і заочне рішення автоматично скасовувалося, необов’язковим було навіть дотримання письмової форми заяви. Порядок, передбачений ЦПК України, сприяє підвищенню ролі суду і судового рішення — від­повідач повинен обґрунтувати суду поважність причин своєї неяв­ки і надати відповідні докази. Тільки в такому випадку суд розгля­датиме питання про скасування заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розгляну­та в судовому засіданні протягом п’ятнадцяти днів із дня її надхо­дження. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і міс­це засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задо­волення заочне рішення може бути оскаржене в загальному (тобто апеляційному) порядку, встановленому ЦПК України. У разі пос­тановления ухвали про скасування заочного рішення і призначен­ня справи до розгляду в загальному порядку суд починає розгляд справи зі стадії попереднього судового засідання.

Необхідно відмітити, що існує певна неузгодженість норм ЦПК України. Так, п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК України передбачає можливість оскарження ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рі­шення без розгляду. Однак норми глави 8 ЦПК України, присвяче­ної заочному розгляду справи, не містять вказівки про можливість постановления судом такої ухвали.

Доволі цікавим з практичної точки зору і новим для цивільного судочинства України є введення положень не тільки про заочний розгляд справи та заочне рішення, але і положення про повторне заочне рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 232 ЦПК України, повтор­не заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в за­гальному порядку, встановленому ЦПК України. Слід погодитися з точкою зору Я. П. Зейкана, який пропонує внести певні коректи­ви у зміст ч. 3 ст. 232 ЦПК України, а саме викласти її наступним чином: «Після скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку суд може постановити повторне заочне рішення, якщо відповідач повторно не з’явиться у судове засідання. У цьому випадку позивач і відповідач можуть оскаржити таке заочне рішення в загальному порядку. Перегляд повторного заочного рішення в порядку ст. 228 ЦПК не допускається»^[167].

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України. Згідно з проектом Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального ко­дексу України (щодо судової реформи)» рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не по­дані заява про скасування заочного рішення або апеляційна скарга або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Підсумовуючи, слід наголосити на тому, що відродження інс­титуту заочного розгляду справи відповідає вимогам сучасної дій­сності. Результатом його функціонування є дійсно прискорення судової процедури для справедливого вирішення справи, а також запобігання недобросовісному використанню відповідачем своїх процесуальних прав. Існуюча сьогодні процедура перегляду заоч­ного рішення підтверджує значущість судового рішення як найваж­ливішого процесуального документа, яким вирішується питання про права та обов’язки осіб, які приймають участь у справі, і який не може бути скасований без дотримання необхідних умов, перед­бачених законодавством.

Дотримання судами процесуального законодавства при ухвален­ні та перегляді заочного рішення є визначальним з точки зору ви­конання інститутом заочного розгляду справи своєї мети — спри­яти ефективному та оперативному здійсненню правосуддя.