Межі дїі норм цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право передбачає дві істотні скла­дові: норми права та акти, які були прийняті судом відповідно до наданих йому повноважень. Тому доцільно розрізняти їх дію у часі, просторі та за колом осіб.

Дія процесуальних норм у часі зводиться до того, що провад­ження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів (процесуальних), чинних на час вчинення окремих процесуаль­них дій, розгляду і вирішення справи. Але відмінність норм про­цесуального права від норм матеріального права полягає в тому, що при зміні порядку розгляду справ на момент виникнення пра­вовідносин між суб’єктами, застосовуватиметься той порядок, який діятиме на момент розгляду справи. Наприклад, коли спад­кодавець помер у 1999 році і спадщина не була прийнята до ос­таннього часу, то до цих правовідносин будуть застосовувати­ся:

- норми ЦК від 1963р. Закон, який встановлює нові обов’яз­ки, скасовує або звужує їх використання, не має зворотної дії в часі (частини 3,4 cm. 2 ЦПК).

■ норми ЦПК від 2004 р. (у разі виникнення спору).

Дія в просторі поширення цивільного процесуального за­конодавства на всю територію України, тобто усі суди цивіль­ної юрисдикції повинні користуватися ЦПК при розгляді та вирішенні справ виходячи з єдиної процесуальної форми.

За колом осіб - норми ЦПК є обов’язковими для усіх фі­зичних (ст. 5 ЦПК), юридичних осіб (статті 11, 28 ЦПК) та представників держави (ст.ЗО ЦПК). Вони є обов’язковими для іноземних осіб (фізичних та юридичних), осіб без громадя­нства, які звертаються до суду в Україні, але при цьому слід мати на увазі особливості правового становища іноземних гро­мадян, наділених дипломатичним імунітетом (ч. 2 ст. 413 ЦПК).

Органи іноземних держав зобов’язані визнавати рішення судів України, якщо відповідні зобов’язання встановлені у міжнародних договорах або за принципом взаємності. Слід та- кож враховувати, що у договорах може бути встановлена спе­ціальна процедура передачі рішень або встановлений спроще­ний порядок легалізації таких рішень²⁷.

7. Сутність цивільного судочинства (процесу) та його завдання. Загальна характеристика видів проваджень та стадій цивільного процесу

Цивільне судочинство - це врегульована нормами цивіль­ного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взасмОїіов’язаних цивільних процесуальних прав, обов’язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного вико­нання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства е охорона прав та за­конних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів дер­жави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судо­чинства стає розв’язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЩІК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.

Щодо порядку розгляду справ судами, то його функції зво­дитимуться до розгляду заявлених сторонами та заявниками вимог, перевірка їх законності та аналіз поданих доказів, що узагальнюється у рішенні суду. Крім того, суд має фіксувати свою та інших учасників процесу діяльність і таким чином до­сягається можливість перегляду правомірності дій і рішень суду першої інстанції при розгляді справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Залежно від правової природи спору та вимог заявника чи позивача визначається специфічний процесуальний порядок розгляду справ, які об’єднані у певні групи, що іменуються провадженнями. Так, законодавством визначено три види проваджень, в яких мають бути враховані особливості заявле­них вимог:

- позовне провадження — найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду е спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних право­відносин (ч.

- наказне провадження - це виняток із позовного провад­ження і спрощений порядок вирішення безспірних правопо­рушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом (ст. 96, розділ П ЦПК);

- окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини (юри­дичні факти (ст. 234, розділ IV ЦПК). Такі справи характери­зуються тим, що в них не можна встановити належного відпо­відача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відпові­дачами не є.

Крім того, у ЦПК мають місце й інші види проваджень:

- у суді першої інстанції;

■ У суді апеляційної інстанції;

■ у суді касаційної інстанції;

- у зв’язку з винятковими обставинами;

- у зв’язку з нововиявленими обставинами;

- щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Ук­раїні;

- щодо відновлення втраченого судового провадження.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об’єднаних найближчою метою. Найпо­ширенішим є поділ судочинства на такі стадії:

1) подання заяви до суду (ст.118 ЩІК), на якій можуть ма­ти місце такі ускладнення:

- залишення заяви без руху (ч. 2ст, 121 ЦПК);

- повернення заяви (ч. З ст. 121 ЦПК);

2) відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

3) провадження у справі до судового розгляду (глава З ЦПК), яка поділяється на дві підстадії:

- попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК);

- підготовка справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК);

4) судовий розгляд (глава 4 ст. 157-196 ЦПК), який закін­чується ухваленням судового рішення;

5) звернення судового рішення до виконання.

Така послідовність розгляду справи передбачена у суді першої інстанції і вона з певними особливостями застосо­вується в апеляційному суді (глава 1 розділу IV ЦПК). Тому можна говорити про стадії розгляду сцрави в суді першої інстанції як про найбільш пощнрецу процедуру розгляду сцрави, а також про окремі стадії, пов’язані з усуненням не­доліків прийнятого судом рішення, зокрема, про касаційне провадження як перегляд рішень, ухвал та постанов суду, що набрали законної силц (глава 2 розділу V ЦПК), яке має свою специфіку. Так само як виняток можна розглядати заочний розгляд справи, виправлення опцсрк та арифметичних поми­лок у судовому рішенні, додаткове рішення і роз’яснення рішення суду.

Тому загалом можна погодитися з позицією вченого-проце- суаліста М.Й. Штефана, який вважає більш доцільним поділ цивільного процесу на три частини або стадії:

- розгляд і вирішення справи по суті;

- перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по ній рішення;

- звернення рішення до виконання²®.

Дане положення підтверджується сучасною практикою, оскільки значна частина рішень судів першої інстанції оскар­жуються до суду апеляційної та касаційної інстанцій з різних причин. Такими причинами можуть бути реальне невдоволен­ня рішеннями судів, а також спроба відстрочити виконання зобов’язань, тобто зловживання процесуальними правами, оскільки розмір судового збору за звернення до суду апеляцій­ної та касаційної інстанцій незначний, тощо.

Стадійність розгляду скарг Верховним Судом включає:

-стадію відкриття касаційного провадження суддею-до- повідачем (ст. 331 ЦПК);

- стадію попереднього розгляду справи у складі трьох суддів (ст. 332 ЦПК);

- стадію судового розгляду у складі п’яти суддів (ст. 333 ЦПК).

Справа у порядку провадження у зв’язку з винятковими обставинами розглядається колегією Верховного Суду у складі семи суддів, які будуть вирішувати питання про допуск скарги до розгляду. У подальшому справа в порядку провад­ження у зр’язку з винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової падати у цивільних справах Верхов­ного Суду України за наявності не менш як двох третин її чи­сельності.

8. Суть та значення цивільної процесуальної форми

Цивільна процесуальна форма - це зовнішній засіб вчи­нення процесуальних дій, виконуваних за визначеними пра­вилами, в певному порядку²⁹. Стисло розкриваючи це поняття можна стверджувати, що воно включає цілий комплекс еле­ментів, найголовнішими з яких є:

- порядок розгляду справ судами різних інстанцій, який пе­редбачається здійснювати в певній процесуальній формі: су­дові засідання, огляд ца місці тощо;

- процесуальні дії суду, органу державного виконання (розділ VI ЦПК), осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу у передбачених законом випадках мають відображатися у процесуальних документах, встановленої за­коном форми³⁰. До них слід віднести процесуальні акти - ухва­ли, рішення, журнал судового засідання, протоколи про вчи­нення окремих процесуальних дій, позовні заяви, заяви, кло­потання;

- фіксування цивільного процесу технічними засобами.

Цивільна процесуальна форма має такі ознаки'.

- об’єктивність, універсальність і наперед визначений у нормативно-правових актах порядок розгляду справи та вимо­ги до процесуальних документів. Свідчать про те, що навіть юридично необізнані особи можуть ознайомитися з процеду­рою розгляду справ у суді і до них не повинні застосовуватися інші вимоги ніж ті, що встановлені у законі;

- системність правил. Виявляється у вичерпному переліку суб’єктів цивільного процесу, що займають певне процесуаль­не становище з певним комплексом прав та обов’язків, тобто у цивільному процесі діє принцип неможливості процесуально­го сумісництва, учасники процесу діють у визначеній ЦПК по­слідовності та у передбачені строки, процесуальна діяльність суб’єктів фіксується у процесуальних актах, єдиних правилах судового діловодства;

- простота і доступність.

- оперативність та доцільність. Зумовлені наявністю у ци­вільному процесі наказного провадження, попереднього судо­вого засідання, заочного розгляду справи, попереднього роз­гляду справи у касаційній інстанції, скорочених процесуаль­них строках, які сприяють швидкому та своєчасному вирі­шенню справи тощо;

- неупередженість суду, законність і обґрунтованість його дій. Чітко встановлені як необхідні передумови вчинення про­цесуальних дій. Так, суд постановлюючи рішення повинен вказати обставини, які він вважає встановленими, мотиви прийнятого ним рішення і назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався при прийнятті рішення тощо (ст. 215 ЦПК);

- імперативний характер вимог до процесуальної форми. Забезпечується певними санкціями, які наставатимуть за не­дотриманням вимог законодавства.

Отже, як необхідний і водночас обов’язковий елемент судо­чинства, цивільна процесуальна форма є гарантією, яка забез­печує прозорість, законність і обґрунтованість у діяльності су­ду, а також однакове застосування судами одного і того самого положення закону. Це має дозволити учасникам цивільного процесу належним чином захищати свої права в суді на різних стадіях розгляду справи і незважаючи на складність спірних правовідносин.

¹ На відміну від інших авторів науку пропонується назвати наближено до реального процесу, а не до конкретного цивільного процесуального пра­ва, що зумовлене нормами ЦПК. Більш радикальні назви цієї дисциплі­ни пропонуються у західних державах, де цивільний процес називають як цивільну процедуру або цивільний порядок. Представляється, що до радикальної зміни назви цієї дисципліни не готові українські вчені, які й так до цього часу вагаються чи називати науку «цивільне процесуаль­не право* чи «цивільний процес*.

² Фурса СЯ., Фурса Є.І., Щербак СЯ. Цивільний процес: Проблеми та перспективи. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2007.

’ Постанови Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995 р. (Іззмінами, внесеними Постановою N 5 від 25.05.2001 р.); «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Nll від 21.12.2007 р. тощо.

’ Фурса С. Я. Теоретичні аспекти правового та процесуального положен­ня прокурора в цивільному судочинстві // Право України. - 1998. - № 12. - С. 67-70; Фурса С. Я. Участие нотариуса в судебном процессе // Юридическая практика. - 2003. - ∙N⅛ 32 (294). - 12 августа. - С. 13; Фур­са CJI. Діяльність адвоката на межі закону і нрава// Нотаріат Адвокату­ра Суд. - 2005. - №3 (5). - С. 5 та багато ін.

⁵ Фурса C., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково- практичний посібник. - К.і Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2005. - 256 c.; Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний комен­тар: У 2 т. / За заг, ред. С.Я. Фурси; С.Фурса, Є.Фурса, С. Щербак. -K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2006. - 912 с. та багато ін. ^β Карабин ъ В. Правове регулювання спонукання до укладення договору // Право України. - 2001. - N⅛l.

' Фурса CЛ., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні: Теорія і практика. - K.: А.С.K₁ 2001. - С. 45; Фурса СЛ. Нотаріальний процес: Теоретичні осно­ви. - K.: Істина, 2002. - С. 58.

⁸ Советский гражданский процесе / Под ред. В.И. Комиссарова, В.М. Се­менова. - M., 1988. - С.28-29.

⁹ Советское гражданское процессуальное право. - M.: Юридическая ли­тература, 1965. - С. 31.

Штефан МЛ. Цивільне процесуальне право України. - К.; Видавни­чий Дім ⅛Iħ Юре», 2005. - С. 33.

¹¹ Білоусов ЮЛ., Угриновська QJ.// Цивільний процес: Навч. пос. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 18.

¹²Taw само. - С. 13.

¹³ Васильев СЛ. Гражданский процесс. - X,: Одиссей, 2006. - С. 14.

¹⁸ Решетникова ИЛ. // Гражданский процесс / Под ред. Яркова В.В. - M.: Волтер Клувер, 2004. - С.25.

^,s Нині судові виконавці не належать до апарату суду, оскільки 24 берез­ня 1998 р. було прийнято Закон «Про державну виконавчу службу».

^lβ Фурса СЛ. Нотаріальний процес: Теоретичні основи. - K.: Істина, 2002.-С. 58.

¹⁷ Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільному процесі України: Навч. посібник. - K., 1999.

¹⁸ Фурса С. Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи. - K.: Істина, 2002.

¹⁹ Фурса СЛ. Діяльність адвоката на межі закону і права// Нотаріат Ад­вокатура Суд. - 2005. - N⅛3 (5). - С. 5; Фурса СЛ„ Фурса Є.І. Адвокат у цивільному процесі: Наук.-практ. посіб. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2006.

²⁰ Барак А. Судейское усмотрение. - M., 1999.

³¹ Загальна теорія держави І права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петрипгина. - X., 2002. - С.293; Основи загальної теорії права та держави / Під ред. П.М. Рабиновича. - K., 1994. - С.86.

³² Так, після захисту у 2004 році дисертації фурсою Є.І. на тему «Спад­кові правовідносини в нотаріальній і судовій практиці» у ст. 234 ЦПК з’явилася нова категорія справ - про визнання спадщини відумерлою.

²³ Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Учебное пособие. - M.: Статут, 2000. - С.18.

²⁴ Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомо­гу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом N 450/95-ВР від 22.11.95 р. // webmaster@ra- da.gov.ua; Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ра­тифіковано Постановою BP N 2996-ХП від 05.02.93 р. // Webmas- ter@rada.gov.ua; Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом N 452/95-ВР від 22.11.95 р. // webmaster@rada.gov.ua та ін.

“ Детальніше див.: Фурса СЛ., Евтушенко OJ. Проблеми застосування норм іноземного права у цивільному та нотаріальному процесах // Юри- дична газета. - 2003. - № 12(12).

^se Детальніше див.: Григор’єв ДТ. Ан&латїя., аналогія закону, аналогія права (Глосарій) // Юриспруденція: Теорія і практика. - 2005. - №11(13). С. 38-46.

^s' Гаазька конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації інозем­них офіційних документів // webmaster@rada.gov.ua

^se Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. - K.: Видавни­чий Дім *Ін Юре», 2005. - С. 31.

^ssTaMcaMO. - С. 19.

^w Детальніше див.: Процесуальні документи в цивільних справах; Тео­рія, методика, практика / За заг. ред. Фурси С.Я. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. - 1088 с.