Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві.

Цивільне судочинство існує в декількох формах — спірного (позовно­го) та особливого порядку цивільного процесу. Більшість дослідників пов’язує цей факт із традицією римського права, якою виділяється спірне позовне судочинство та безспірне (добровільне), яке, на їх думку, було від­творене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

Розділ 4 ЦПК України присвячений саме регулюванню такого виду непозовного провадження, як окреме. Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження визначається як вид непозовного цивіль­ного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здій­снення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтверджен­ня наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Правова природа справ окремого провадження у теорії процесуаль­ного права визначається по-різному. Одні вчені вважають, що в справах окремого провадження відсутній спір про право, інші виділяють мету процесуальної діяльності суду, що спрямована на захист охоронюваних законом правових інтересів громадян і організацій, а треті основну ува­гу звертають на предмет окремого провадження, який полягає в устано­вленні юридичного факту чи певної обставини.

Аналізуючи ст. 3 ЦПК України ми можемо зробити висновок про те, що види провадження у цивільному судочинстві розрізняються за об’єктами судового захисту. В окремому провадженні об’єктами судо­вого захисту є як законні інтереси, так і неоспорювані суб’єктивні права фізичних, юридичних осіб або держави. Способами захисту прав та ін­тересів в окремому провадженні є підтвердження наявності або відсут­ності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інте­ресів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспо­рюваних прав.

¹ Штефан М.Й. Цивільний процес.— K.: Ін Юре, 1997.— С. 5—6.

² Кравчук В.M., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар до Цивільного про­цесуального кодексу України.— 2-ге, перероб. і доп.— X.: Фактор, 2010.— С. 550.

Як визначає Я.С.Фурса, розгляд справ у порядку окремого прова­дження спричиняється необхідністю захисту прав та охоронюваних за­коном інтересів і виникає:

1) за прямою вказівкою у законі певних категорій справ, що розгля­даються в порядку окремого провадження;

2) за відсутності іншого порядку встановлення юридичних фактів;

3) потреба захисту юридичного інтересу виникає через неможли­вість поновлення втрачених правовстановлювальних документів, які пі­дтверджують наявність необхідних юридичних фактів;

4) такий захист може зумовлюватися неможливістю виправлення помилок у правовстановлювальних документах або невиконанням ви­мог закону про реєстрацію юридичного факту.

Відповідно до ст. 234 ЦПК України у порядку окремого проваджен­ня суд розглядає справи, які можна умовно поділяти на три групи.

По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначе­ний цивільним процесуальним законодавством, тобто справи про:

1. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізи­чної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. ст. 236-241 ЦПК).

2. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. ст. 242-245 ЦПК).

3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (ст. ст. 246-250 ЦПК).

4. Усиновлення (ст. ст. 251-255 ЦПК).

5. Встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. ст. 256­259 ЦПК).

6. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та век­селі^. ст. 260-268 ЦПК).

7. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (ст. ст. 269-273 ЦПК).

8. Визнання спадщини відумерлою(ст. ст. 274-278 ЦПК).

9. Надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку (ст. ст. 279-282 ЦПК).

10.

11. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємни­цю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст. Ст. 287-290 ЦПК).

До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК Украї­ни, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодав­ства. Такими є справи про:

1. Надання права на шлюб (ст. 23 CK).

Цивільний процес України : Академічний курс / [Фурса С. Я., Фурса Є. І., Гетманцев О.

В. та ін.]; [за ред. С. Я. Фурси]. — К. : Видавець Фурса С. Я., KHT, 2009. — С. 516.

2. Розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, або за зая­вою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбав­лення волі (ст. 109 CK).

3. Встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 CK).

До третьої групи можуть бути віднесені справи, що можуть роз­глядатися у порядку окремого провадження, якщо вони віднесені ак­тами законодавства до цивільної юрисдикції (ст. 234 ЦПК). Напри­клад:

- призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК), встановлення інших фактів, що мають юридичне значення.

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості.

Також справи окремого провадження можна класифікувати за об’єктом та способом судового захисту.

Так, за об’єктом судового захисту виділяють справи:

1) у яких об’єктом захисту є законні інтереси, що не опосередковані суб’єктивним правом;

2) у яких об’єктом захисту є неоспорювані суб’єктивні права.

За способом судового захисту справи окремого провадження можна поділити на справи:

1) про зміну правового статусу фізичних осіб;

2) про встановлення фактів, що мають юридичне значення для охо­рони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав;

3) про відновлення чи визнання неоспорюваних суб’єктивних прав фізичних, юридичних осіб або держави;

4) про примусове здійснення певних правових дій^[55].

Справи окремого провадження розглядаються за загальним прави­лом у тому ж порядку, що і справи позовного провадження. Але у ЦПК України містяться норми, які мають спеціальний характер для тих чи інших справ окремого провадження. Також в ЦПК України містяться норми, які не застосовуються в окремому провадженні.

Така законодавча конструкція взаємодії різних за обсягом дії пра­вових норм безпосередньо певною мірою визначається ч.3 ст. 235 ЦПК України, відповідно до якої справи окремого провадження роз­глядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового роз­гляду.

Можна виокремити наступні ознаки окремого провадження:

1) несумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи ви­явиться, що предметом судового розгляду є спір про право, суд має зали­шити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивіль­ного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відпові­дно адміністративної чи господарської судових юрисдикцій.

У порядку окремого провадження суд розглядає вимоги про встано­влення певних обставин — а) юридичних фактів, б) зміну правового статусу фізичної особи.

2) відсутність сторін із протилежними інтересами. Тобто, між сто­ронами не існує відносин напруженого характеру. Ці відносини мають специфічний характер — не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому прова­дженні робить неможливим пред’явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не виключена можливість спільного звернення до суду кі­лькох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпає рішення суду, ма­ють брати участь у справі як заінтересовані особи, що дає їм можли­вість повноцінно отримати правовий статус учасника процесу.

Також можна виділити й інші особливості окремого провадження. Наприклад, для процедури окремого провадження за загальними прави­лами цього провадження судові витрати по справі не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч.7 ст. 235 ЦПК). Відповідно до ч.2 ст. 240 ЦПК України судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною, або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Розмір судового збору за цією категорією справ у зв’язку з відсутні­стю спору про право визначається у твердому розмірі. Так, відповідно до п. 5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» оплачується судо­вим збором в розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати^[56].

Порушення справ окремого провадження здійснюється на підставі поданої заяви. Зміст заяви повинен відповідати вимогам ст. 119 ЦПК, але стосовно змісту заяв з конкретних справ окремого провадження за­лежно від специфіки справи, що розглядається, можуть ставитись свої вимоги. Так, наприклад, ст. 258 ЦПК України визначається зміст заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В ній повинно зазначатися:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусо­вому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайно- вих прав громадян: видачею свідоцтва про право власності; виправлення, поновлення чи анулювання запису актів цивільного стану тощо.

Розгляд справ окремого провадження судом пов’язаний зі здійснен­ням, так би мовити, «судового управління» у випадках, коли законода­вець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установ­лення тих чи інших обставин без розв’язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покла- даючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб’єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Склад осіб, які беруть участь в окремому провадженні відрізняється від складу осіб, які беруть участь у позовному провадженні. В окремому про­вадженні визначено специфічне коло суб’єктів цивільного процесу — справи розглядаються за участю заявників і заінтересованих осіб, а справах про розірвання шлюбу за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з них засуджений до позбавлення волі. Під заявником слід розуміти особу, в ін­тересах якої порушено справу в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадянина. Коло за­явників, як правило, встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду цієї чи іншої справи окремого про­вадження. Наприклад, заява про обмеження цивільної дієздатності фізич­ної особи може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом (ч.1 ст. 237 ЦПК).

Коло заявників за певними категоріями справ окремого проваджен­ня визначається шляхом:

1. Вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встанов­лення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою).

2. Встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бу­ти відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обме­ження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною).

3. З’ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінте­ресованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні па­пери на пред’явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обґрунту­вати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінте­ресованих осіб. Це поняття має узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можуть бути залу­чені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою (ст. 235 ЦПК). Притягнення чи допущення в процес цих осіб оформлюється ухвалою судді.

Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами з заявни­ком у зв’язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права й обов’язки. Участь у справі цих осіб обумовлена тим, що з установленням певних обставин заявник може реалізувати своє право в правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерно те, що їх суб’єктивні права і обов’язки мають юридичний зв’язок із суб’єктивними правами й обов’язками заявників.

До заінтересованих осіб не можуть бути віднесені органи державної влади та місцевого самоврядування та інші організації, яким закон на­дає право засвідчити певний юридичний факт, але своєчасно цього не було здійснено, хоча така можливість не втрачена. Такі організації не є заінтересованими особами тому, що вони не визначають правових нас­лідків цього юридичного φaκτy,a лише засвідчують, реєструють його.

Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бути й третіх осіб.

Особливістю справ даного провадження є і те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовному провадженню: позивач, відповідач, співучасть, треті особи, відмова від позову, визнання позову, мирова угода і т.д. Всі справи окремого прова­дження розглядаються суддею одноособово. Що стосується справ про:

— обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фі­зичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізич­ної особи;

— визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

— усиновлення;

— надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

— обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, то вони розглядаються судом у складі одного судді і двох народних за­сідателів.

23.2. ЦПК).