<<
>>

З. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення

Судове рішення повинно відповідати таким вимогам:

- законність та обгрунтованість (ст. 213 ЦПК);

- порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);

- форма (ст. 222 ЦПК);

- зміст (ст.215 ЦПК);

- порядок проголошення (ст.

218ЦПК),

Тільки за відповідності цим вимогам можна говорити про судове рішення як акт правосуддя, який ухвалюється іменем України.

Законність та обґрунтованість - це дві взаємоз’єднані риси судового рішення, тобто рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Саме за такої умови рішення може бути актом правосуддя. Правильне застосування судом норм матеріального права та дотримання процесуальних правил, закріплених у ЦПК, це основна умова ухвалення судового рішення. Так, у змісті судового рішення повинно бути зазначено: назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу (матеріального - С.Ф.), а також процесуального закону, яким суд керувався (п. З ч, 1 ст. 215 ЦПК) при ухваленні рішення.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Суд повинен вирішувати цивільні справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Якщо при ухваленні судового рішення матиме місце ситуація невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, то суд, згідно з ч. 4 ст. 8 ЦПК, застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. При розгляді справ на клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд може застосовувати норми права інших держав, але при вирішенні цього питання суддя має враховувати, що такі норми застосовуються у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Законність поглинає дотримання норм як матеріального, так і процесуального права.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 309 ЦПК, де йдеться про умови порушення норм матеріального права, слід зробити висновок, що, ухвалюючи рішення, суддя повинен правильно застосувати закон, який підлягає застосуванню до даних правовідносин, не застосовувати закон, який не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Суд не повинен тлумачити закон, а лише правильно застосовувати його. Інша справа, коли спірні відносини не врегульовано законом, тоді суд застосовує закои, який регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд повинен виходити із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 7 ст. 8 ЦПК). У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд повинен звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конс- титуційності закону чи іншого правового акта.

Щодо законності рішення, є слушним думка російського вченого Р.Є.Гукасян, який вважає, що законним є рішення за умови, якщо суд:

а) правильно застосував норми чинного матеріального та процесуального права;

б) при невідповідності правових норм ухвалив судове рішення на підставі акта законодавства, який має вищу юридичну силу;

в) при відсутності норм, які регулюють спірні відносини, застосував закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності закону виходив із загальних засад законодавства, насамперед Конституції;

г) у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосував міжнародний договір5.

Цікавими є підходи щодо законності судового рішення у роботах інших науковців4.

Друга нормативна вимога, яка пред’являється до судового рішення, - це його обґрунтованість.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи це поняття, слід виокремити умови обґрунтованості, до яких відносимо:

- повне та всебічне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

- доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;

- відповідність висновків суду обставинам справи.

Обставини справи повинні бути повно та всебічно з’ясовані судом у судовому засіданні, обґрунтовані достовірними доказами, які досліджено та перевірено у тому самому судовому засіданні, де ухвалюється рішення. Не можна вважати факт доведеним, якщо він підтверджувався доказами, отриманими незаконним шляхом. Суд має у рішенні не лише перераховувати докази, він повинен кожний доказ проаналізувати, оцінити його достовірність та допустимість. Якщо докази суперечать один одному, суд повинен усунути такі суперечності та проаналізувати усі докази у їхній сукупності. Висновки суду про встановлення обставин та правові наслідки повинні бути вичерпними. Тому необґрунтованим вважається будь-яке судове рішення, в якому висновки суду про фактичні обставини справи не відповідають дійсності чи викликають сумніви в правильності встановлення цих обставин. Справедливість рішення - це вияв його законності (ст. 1 ЦПК).

Порядок ухвалення судового рішення передбачено ст. 209 ЦПК.

Суди ухвалюють рішення іменем України. Ця обставина свідчить про те, що суддя як владний суб’єкт від імені держави виконує юрисдикційну функцію, спрямовану на захист порушених, оспорюваних, невизнаних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб, а також держави як суб’єкта цивільних процесуальних відносин (ст. ЗО ЦПК). Судове рішення ухвалюється негайно після закінчення судового розгляду, тобто у день, коли закінчився розгляд справи по суті.

Рішення суду ухвалюється в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу. Щодо ухвалення, то при колегіальному складі воно поста- новлюється більшістю голосів та підписується у нарадчій кімнаті. Згідно з ч. З ст. 19 ЦПК суддя, який не згоден з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Цей документ не оголошується у судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи. Таке рішення потребує осмислення усіх позицій сторін, зокрема остаточних виступів у судових дебатах, аналізу доказів, законодавства, яке регламентує спірні відносини. Але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

У нарадчій кімнаті суд має вирішити комплекс питань (ст.214 ЦПК), без розв’язання яких не може йтися про ухвалення рішення.

Ухвалюючи рішення, суд повинен вирішити:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача і заперечення чи зустрічний позов відповідача та якими доказами вони підтверджуються. Така процесуальна діяльність судді виявляється у перевірці наявності чи відсутності певних обставин за допомогою доказів, шляхом їх оцінки. На підтвердження кожної обставини має бути подано сторонами доказ, тому суддя повинен його оцінити, потім оцінити усі докази у їх сукупності та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів;

- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, зокрема щодо поважності пропуску строку позовної давності, що дасть йому можливість вирішити питання про поновлення такого строку;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Суд повинен визначитись як з нормою матеріального, так і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Залежно від встановлених судом обставин та перевірки їх доказами суд у судовому рішенні повинен дати остаточну відповідь, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, чи можна його задовольнити в якійсь частині. Якщо у справі є зустрічний позов, то у рішенні слід зазначити, як вирішити основний позов, а як - зустрічний, наприклад, первісний позов задовольнити, а у зустрічному відмовити.

Якщо в одному провадженні були об’єднані основний позов із самостійними вимогами третьої особи щодо предмета спору між сторонами, суд також має дати відповіді щодо задоволення (повного, часткового) основного позову та висловити свою думку з приводу задоволення чи відмови у задоволенні вимог третьої особи або їх зарахуванні.

При ухваленні судового рішення суд повинен вирішити питання як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судове рішення викладається у письмовій формі (ст. 209 ЦІТК) головуючим, підписується ним або складом суду, який брав участь в ухваленні цього рішення.

Виправлення в рішеннях мають бути застережені перед підписом судді. Тобто суддя повинен зазначити «виправленому вірити» чи «закреслене не читати».

Однією із вимог до рішення суду є його зміст, який передбачено ст.215 ЦІІК.

Рішення суду складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині зазначається:

- час та місце його ухвалення;

- найменування суду, що ухвалив рішення;

- прізвище та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді);

- прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

- предмет позовних вимог.

В описовій частині зазначається:

- узагальнений виклад позиції відповідача;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі;

- інші докази, досліджені судом.

В мотивувальній частині зазначається;

- встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

- назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

В резолютивній частині зазначається:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

- висновок суду по суті позовних вимог;

- розподіл судових витрат;

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Щодо вступної частини, то у рішенні має бути зазначено назву процесуального акта, тобто що це - рішення. Далі вказати, що воно ухвалюється іменем України. Стаття 215 ЦПК вимагає у вступній частині зазначати предмет позовних вимог. Але це положення ЦПК слід узгодити з п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК, де йдеться про те, що у заяві має зазначатися зміст позовних вимог.

Щодо описової частини, то у ній спочатку слід зазначити вимогу позивача та її обґрунтування. Але за ст. 31 ЦПК позивач може протягом усього розгляду справи по суті змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, частково відмовитись від позову, і тому усі ці зміни в позовному спорі повинні бути відображені в описовій частині. Крім узагальненого викладу позиції відповідача, в описовій частині повинно також бути зазначено чи у повному обсязі визнає він позов, чи частково (вказати, в якій саме частині), чи має місце зустрічний позов.

Щодо мотивувальної частини, то слід зазначити, що у ній встановлені судом обставини повинні мотивуватися доказами, які безпосередньо досліджені у судовому засіданні. Якщо суд виходить із аналогії закону чи права, то він повинен тлумачити закон та мотивувати встановлені обставини.

У резолютивній частині судового рішення, крім відомостей, вказаних у п. 4 ч. 1 ст.215 ЦПК, суд може зазначати про відстрочку та розстрочку судового рішення, можливість негайного виконання рішення, вирішення долі речових доказів. У пункті 4 передбачено загальні вимоги до резолютивної частини судового рішення. Так, у справах окремого провадження резолютивна частина судового рішення має свої особливості залежно від встановленого факту, мети, для якої цей факт встановлюється5.

При ухваленні рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів суд повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них. Якщо при розгляді справи щодо деяких позивачів чи відповідачів буде відмовлено у позові, суд повинен зазначити про це, а також про задоволення позову щодо кожного позивача та відповідача. Якщо обов’язок чи право стягнення є солідарним, суд повинен обов’язково про це зазначити у рішенні.

Порядок проголошення рішення суду (ст. 218 ЦПК)

Проголошення судового рішення як одна із процесуальних дій має узгоджуватися із загальними принципами цивільного процесу. До таких принципів слід віднести гласність та відкритість судового розгляду справи. Розгляд справ, включаючи й проголошення судового рішення в усіх судах, проводиться усно і відкрито. Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК. До таких випадків належать справи, які розглядались у закритому судовому засіданні (ч. З ст. б ЦПК). Після оголошення судового рішення головуючий повинен особам, які беруть участь у справі, роз'яснити зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Тобто законом передбачена можливість ухвалення «короткого» тексту рішення, але, як визначено у ст.218 ЦПК, вступна та резолютивна частини повинні бути оголошені у тому судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Щодо строку виготовлення повного тексту судового рішення (мотивованого), суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Хоча у коментованій нормі не зазначено такий строк, але при цьому потрібно виходити з положення ч. З ст. 209 ЦПК, де зазначено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного тексту рішення може бути відкладено на строк, не більше ніж п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, тобто рішення набуває ознак стабільності, тим самим рішенню гарантується правовий режим незмінності. Проте із цього загального положення можуть мати місце винятки. Так, ст. 241 ЦПК передбачено можливість скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та про визнання фізичної особи недієздатною, якщо йдеться про поновлення фізичної особи у дієздатності (частини 2, 3). Але, на нашу думку та виходячи з ч. 2 СТ.208 ЦПК, положення ст. 241 ЦПК суперечить їй. Адже коли ухвалювались рішення у даній категорії справ, особа дійсно була хвора, тому таке рішення ухвалювалось не на припущеннях, а коли особа видужала, то й постало питання про поновлення її у дієздатності. Мабуть, було б правильним говорити не про скасування рішення, а про скасування обмеження у дієздатності чи поновлення дієздатності особи у разі визнання її недієздатною.

Аналогічний виняток має місце у ст. 250 ЦПК про скасування судом, який ухвалив рішення, рішень про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою. Але на відміну від ст. 241 ЦПК, рішення у справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою ухвалювалось на припущеннях щодо смерті цієї особи, тому у цьому випадку можна говорити про скасування самого рішення про визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Оскільки рішення має ухвалюватися на достовірно встановлених судом фактах, а не на припущеннях, але таке скасування можливе як виняток. Виняток можуть також складати справи про скасування усиновлення (ч. 4 ст. 255 ЦПК).

4.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме З. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення:

  1. 3. Розгляд справи і рішення адміністративного суду
  2. Стаття 159. Законність і обґрунтованість судового рішення
  3. Стаття 168. Додаткове судове рішення
  4. Стаття 170. Роз'яснення судового рішення
  5. Стаття 177. Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження
  6. 10.1. Загальна характеристика інституту виконання судових рішень
  7. З. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення
  8. 2. Звернення судового рішення до виконання
  9. Стаття 241. Рішення суду
  10. § 2. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення
  11. § 4 Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив
  12. § 3. Судовий наказ як форма судового рішення
  13. § 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -