§ 6. Відвід судді та працівників апарату судів

Інститут відводу заінтересованих у результаті справи суддів є га­рантією об'єктивності дослідження фактичної сторони справи. Він має важливе значення для реалізації демократичних принципів цивільного процесу, сприяє ефективному розгляду справи.

Відповідно до ст. 20 ЦПК суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках:

якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, се­кретар судового засідання;

якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, се­стра, дід, баба, онук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді;

якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду спра­ви, встановлений ч. З ст. 11 ЦПК.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї ж справи в судах апеляційної і ка­саційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, атак само в новому розгляді її судом першої інстанції після скасування по­переднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї ж справи в судах каса­ційної і першої інстанції, у перегляді справи Верховним Судом Укра­їни, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи ново­го рішення апеляційного суду.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді касаційної ін­станції, не може брати участі в розгляді цієї ж справи в суді першої чи 232

апеляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції.

Суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді пер­шої, апеляційної чи касаційної інстанції.

За наявності будь-якої з перелічених підстав суддя зобов'язаний заявити самовідвід. На тих же підставах судді може бути заявлено від­від особами, які беруть участь у справі. При цьому слід враховувати, що самовідвід — це обов'язок судді, а клопотання про відвід — право учасників цивільного процесу.

Установлюючи правило про самовідвід, законодавець виходить із того, що є випадки, коли певним учасникам процесу відомі підстави для відводу, передбачені законом. Норма про самовідвід гарантує не­упередженість здійснення правосуддя, попереджає можливість скасу­вання рішень за мотивами незаконності складу суду, заінтересованос­ті певних суб'єктів, що з'ясувалися під час перегляду справи вище­стоящими інстанціями.

Серед передбачених законом підстав для відводу (самовідводу) деякі мають безумовний характер: участь судді в попередньому роз­гляді справи як свідка, перекладача, представника, секретаря судового засідання; родинні відносини між суддями або між суддею та іншими учасниками процесу.

Якщо заява про відвід обґрунтовується іншими обставинами, суд має з'ясувати, чи достатні вони для того, щоб піддати сумніву об'єктивність особи, якій заявлено відвід.

Коли суддя не заявив самовідводу, то відвід йому можуть заявляти особи, які беруть участь у справі. Він може бути як усним, так і пись­мовим (у вигляді окремого документа). Зміст усного відводу заносить­ся до протоколу судового засідання, а письмовий відвід додається до матеріалів цивільної справи.

Право заявити відвід повинне реалізовуватися відповідно до по­рядку, встановленого законом.

Нічим не підтверджена вимога відводу судді не може бути задо­волена. Особа, яка порушує клопотання про відвід, має надати докази, що обгрунтовано б підтверджували її вимогу, і вказати, внаслідок яких причин вона не могла своєчасно заявити відвід. Наприклад, заінтересо­ваність у справі судді, яку було виявлено в ході процесу і про яку за­явник раніше не знав.

Коли вказані підстави стали відомі суду після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, суд зобов'язаний повідо­мити про них у судовому засіданні для вирішення питання про відвід, заслухавши попередньо думку осіб, які беруть участь у справі.

Суд може і повинен задовольнити відвід, хоча і заявлений пізніше, якщо заявник не знав і не міг знати про обставини — підстави для від­воду. Коли це не буде доведено, суд відмовляє в задоволенні клопотання.

Якщо суд з'ясує, що має місце навмисне невчасно подана заява про відвід заінтересованої особи, то це може бути розцінено ним як свідо­ме затягування процесу, зловживання своїми процесуальними правами.

Обставини, що є підставами для відводу, можуть бути відомі до початку судового засідання. У такому разі їх слід ураховувати при формуванні складу суду для розгляду даної справи. До складу суду не повинні включатися особи, які підлягають відводу. Коли ж підстави виявлені під час судового засідання, питання про відвід вирішується відповідно до правил ЦПК.

До складу суду не можуть входити судді, які раніше брали участь у розгляді даної справи як будь-який інший суб'єкт цивільного про­цесу або займали у процесі інше процесуальне становище. Закон за­бороняє також виконувати одночасно обов'язки судді і будь-якого ін­шого учасника процесу.

Найчастіше підставами для відводу суддів є пряма або побічна за­інтересованість у результаті справи чи інші обставини, що викликають сумнів у беззастережності суддів. Відсутність заінтересованості у ре­зультаті справи — найважливіша гарантія об'єктивного та неупере- дженого розгляду справи. За наявності заінтересованості у справі суддя не може брати участь у її розгляді. Закон, ураховуючи складність і різ­номанітність життєвих явищ, не перелічує всіх можливих підстав для відводу, тому ЦПК дає лише загальне формулювання принципового характеру. Однак особа, яка заявляє відвід судді, має навести абсолют­но конкретні факти, що свідчать про необхідність застосування статті 20 ЦПК. Недостатньо обґрунтована заява про відвід судді не може бути підставою для відводу.

Так, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1980 р. скасовані постановлені по справі судові рішення у спорі про право власності на будинок між гр-ми Ф. та С, а справа направлена до Полтавського обласного суду для розгляду по першій інстанції.

Ухвалою судової колегії у цивільних справах Полтавського об­ласного суду від 25 серпня 1980 р. задоволено клопотання Ф. про відвід складу суду, а справу направлено до Верховного Суду України для визначення підсудності. У протесті заступника Голови Верхов­ного Суду України ставиться питання про скасування ухвали як постановленої всупереч вимогам закону. Протест підлягає задоволен­ню з таких підстав.

Суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) з підстав, передбачених ст. 18 ЦПК. Проте клопотання Ф. про відвід не містить будь-яких доводів про неможливість розгляду справи наявним складом суду. Крім того, позивач заявив відвід усьому складу Полтавського обласного суду, що суперечить вимогам закону. Проте судова колегія в цивільних справах обласного суду, задоволь­нивши це клопотання, порушила вимоги ст. 18 ЦПК.

Ухвала про задоволення клопотання про відвід складу суду під­лягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам закону.

Суддя не має права розглядати й вирішувати справу в таких ви­падках:

якщо йому даним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди незалежно від того, позовні вимоги заявлені ним особисто чи ні;

якщо він на підставі закону має нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну відповідачем, незалежно від того, чи був він при­тягнутий як відповідач;

якщо він є очевидцем правопорушення або викликався як свідок, експерт, перекладач у справі, навіть якщо у справі відсутні протокол його допиту, складений від його імені висновок експерта, протокол процесуальної дії, інші матеріали, де зазначено, що він брав участь у справі як експерт, перекладач;

1 Див.: Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосу­вання [Текст] / В. В. Комаров. -X., 1993. - С. 24-25.

якщо він брав участь уданій справі як прокурор, законний пред­ставник, представник позивача чи відповідача;

якщо він є родичем позивача (навіть у тих випадках, коли останній помер);

якщо він є родичем осіб, які у даній справі можуть бути позивача­ми, притягнуті як відповідачі або згідно з законом зобов'язані пред­ставляти права позивача чи відповідача.

Суддя вважається заінтересованою особою і тоді, коли на його права та обов'язки чи на права та обов'язки його родича може впли­нути рішення суду (наприклад, якщо він або його родич є спадкоємця­ми за законом у спорі про спадок між спадкоємцями).

Таким чином, пряма заінтересованість судді можлива у випадках, коли він особисто виступає (чи вправі виступати) стороною або як третя особа у справі чи може отримати будь-яку безпосередню користь від позитивного вирішення справи. Виявити побічну заінтересованість іноді доволі складно і для цього необхідно враховувати сукупність фактів, які навіть можуть виходити за межі конкретної справи.

Крім заінтересованості, як мотив відводу закон наводить і інші обставини, що викликають сумнів в об'єктивності та неупередженос­ті судді, наприклад, дружні або неприязні стосунки судді з однією із сторін, підтверджені посиланнями на певні факти. Іншим прикладом може бути ситуація, коли суддя висловив свою думку по суті справи ще до початку її розгляду, чим виявив своє ставлення до результату справи. З метою виключення проявів упередженості та необ'єктивності в ході судового розгляду суддя зобов'язаний утримуватися від вислов­лювання будь-яких оцінок та висновків по суті справи, що розгляда­ється, аж до моменту, поки суд піде до нарадчої кімнати для постанов­ляння рішення (ухвали). У противному разі такі обставини є підстава­ми для відводу судді і відповідно для передачі справи іншому судді, оскільки інше перешкоджало б реалізації конституційного права гро­мадян на захист їх прав і законних інтересів незалежним та неупере­дженим судом.

Стаття 21 ЦПК містить дуже важливе правило, згідно з яким ви­ключається можливість повторної участі судді у розгляді справи. Суд­дя не може входити до складу суду вищестоящої інстанції, яка пере­глядає постановлену за його участю судову постанову. Суддя, який входив до складу вищестоящого суду, що повернув справу на повторний розгляд, не може брати участі в новому розгляді тієї самої справи в нижчестоящому суді.

Повторна участь судді в тій самій справі може мати негативні на­слідки. Це пов'язано з можливістю формування у судді, який раніше вирішував справу, вже визначеної чіткої позиції щодо суті справи, що, у свою чергу, може обумовити його упереджене ставлення і вплинути на результат справи при повторній участі в її розгляді.

Разом з тим виконання вказівок вищестоящої інстанції нерідко призводить до необхідності постановляння рішення, протилежного постановленому при попередньому розгляді справи, а це може ство­рити передумови для сумніву в неупередженості судді.

Суддя, який брав участь у винесенні судової постанови, не може входити до складу суду як вищестоящої інстанції, що буде перевіряти правильність постанови, так і нижчестоящої інстанції, куди справу буде передано на новий розгляд. Інакше кажучи, не можна ані здійснювати контроль за своїми власними діями, ані виконувати свої ж вказівки.

Наведене можна простежити у справі гр-ки Пускай за позовом про поділ майна колгоспного двору. Рішенням суду Братського району Миколаївської області від 20 квітня 1963 р. їй виділено будинок, сарай і льох, а на користь відповідача стягнуто з неї грошову компенсацію в сумі 500 крб.

Ухвалою судової колегії Миколаївського обласного суду від 20 травня 1965 р. дане рішення було скасоване, а справу направлено на новий розгляд. Президія Миколаївського обласного суду скасувала ухвалу і постановою від 12 червня 1965 р. справу направила на новий касаційний розгляд. Ухвалою судової колегії Миколаївського обласно­го суду від 26 липня 1965 р. рішення суду залишено без змін.

У протесті заступника Голови Верховного Суду України ставиться питання про скасування ухвали обласного суду від 20 травня 1965 р. і наступних судових рішень з направленням справи на новий касацій­ний розгляд. Протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у розгляді спра­ви в суді другої інстанції, не може брати участі в розгляді тієї ж справи у порядку судового нагляду, не може брати участі у розгляді тієї самої справи у суді першої інстанції.

Проте дану справу судовою колегією обласного суду 20 травня та 26 липня 1965 р. і президією обласного суду 12 червня 1965 р. розгля­нуто з порушенням вимог ст. 21 ЦПК.

Отже, оскільки в належному складі справа в касаційному порядку не розглядалася, ухвала судової колегії Миколаївського обласного суду від 20 травня 1965 р. і наступні судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Тому судова колегія ухвалила: протест заступника Голови Верхов­ного Суду України задовольнити; ухвалу судової колегії Миколаїв­ського обласного суду від 20 травня 1965 р. і наступні судові рішення скасувати, а справу направити обласному суду на новий касаційний розгляд .

Поряд із цим у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуально­го законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» роз'яснюється, що правила щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи не виключають можливості повторної участі судді у розгляді справи по першій інстанції в разі скасування прийня­тої за його участі ухвали, якою не закінчувалося провадження у спра­ві (відмова у прийнятті позовної заяви, залишення заяви без руху і повернення заяви, відкладення розгляду справи, зупинення прова­дження у справі, залишення позову без розгляду тощо).

Отже, відмову у прийнятті заяви суддею, який раніше відмовляв даній особі у прийнятті заяви, не може бути визнано повторною учас­тю судді в розгляді справи, забороненою Цивільним процесуальним кодексом.

Саме така ситуація склалася при судових розглядах наступної справи. У листопаді 1998 р. Б. звернувся до Севастопольського місь­кого суду із позовом до Ленінського районного суду м. Севастополя про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що цим ра­йонним судом були необгрунтовано об'єднані в одне провадження його позови про скасування наказів, виданих відкритим акціонерним това­риством «Корал», і про поновлення на роботі в цьому товаристві, а також порушено строки розгляду справи. Цим йому було завдано моральну шкоду.

Ухвалою судді Севастопольського міського суду від 16 квітня 1999 р. у прийнятті позовної заяви Б. було відмовлено.

Позивач подав скаргу, в який просив скасувати зазначену ухвалу, посилаючись на її необґрунтованість. Судова колегія в цивільних спра­вах Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтями 126, 129 Конституції України судді при здійснен­ні правосуддя незалежні, підкорюються лише закону і вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних конституційних

1 Див.: Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосу­вання [Текст] / В. В. Комаров. - X., 1993. - С. 22-23.

засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскар­ження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129).

Відповідно до зазначених положень Конституції рішення суду і дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних із прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом у судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду першої інстанції із заявами про зобов'язання суддів до вчинен­ня певних процесуальних дій, що одночасно порушило б і принцип незалежності суддів, і заборону втручатись у вирішення справи неза­лежним судом.

Статтею 62 Конституції України та Законом «Про порядок відшко­дування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. визначено виключні підстави і порядок відшкодування шкоди, заподі­яної при здійсненні правосуддя, який виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя» роз'яснив, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції України лише безпідставно засудженій особі в разі скасу­вання вироку як неправосудного.

Таким чином, до суду чи до судді не може бути пред'явлено позову за дії, вчинені при здійсненні правосуддя, а заяви і скарги не підлягають розгляду в судах першої інстанції, оскільки помилки, допущені при здійсненні правосуддя, усуваються в іншому судовому порядку.

Ураховуючи наведене, суд відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК 1963 р. обгрунтовано відмовив Б. у прийнятті позовної заяви.

Згідно зч. 1 ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у розгляді цивіль­ної справи по першій інстанції, не може брати участі в розгляді цієї ж самої справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само і в новому розгляді справи по першій інстанції в разі скасування рішення, постановленого за його участю. Оскільки суддя Севастополь­ського міського суду не постановив рішення по суті спору, повторний розгляд ним питання про прийняття позовної заяви не є порушенням вимог ст. 21 ЦПК.

Виходячи з наведеного і керуючись ст. 326 ЦПК 1963 p., судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу Б. за­лишила без задоволення, а ухвалу судді Севастопольського міського суду — без зміни .

Закон дозволяє судці повторно брати участь у розгляді справи в суді тієї самої апеляційної чи касаційної інстанцій. Так, суддя, який брав участь в апеляційному розгляді справи та постановлены ухвали про передачу її на новий розгляд в суд першої інстанції, може знову розглядати дану справу за апеляційною скаргою або поданням на нове рішення.

Питання про заявлений відвід або самовідвід розглядається в ме­жах суворого дотримання процесуальної форми, встановленої законом (ст. 24 ЦПК). У разі заявления відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Питання про відвід вирішується судом, що розглядає справу, в на- радчій кімнаті з постановлянням ухвали. Питання про відвід, заявлений декільком суддям або всьому складу суду, вирішується простою біль­шістю голосів.

Обмін думками у зв'язку з заявою про відвід, що надійшла, має про­ходити до того, як суд піде в нарадчу кімнату. Суддя, який має бажання надати пояснення з приводу свого відводу чи самовідводу, може зроби­ти це в залі судового засідання. Надання таких пояснень — право, а не обов'язок особи, якій заявлено відвід. Вона взагалі може не давати жод­них пояснень, не заперечуючи доводів тієї особи, яка заявила відвід.

Закон чітко встановлює склад суду, що вирішує заявлений відвід або самовідвід. Питання вирішується лише в нарадчій кімнаті, чим гарантується відсутність стороннього впливу на суддів. Порушення цих правил є підставою для скасування судових рішень.

Так, 19 червня 1970 р. прокурор м. Феодосії пред'явив позов до гр-на Чекаліна про стягнення 237 крб на користь Феодосійської будівельно-монтажної дільниці тресту «Південторгбуд». В обгрунту­вання позовних вимог він послався на те, що відповідач, працюючи майстром, недбало ставився до своїх службових обов'язків, що при­звело до недостачі лісу і цементу.

Порушена проти Чекаліна кримінальна справа закрита проваджен­ням на підставі ст. 7 КК.

Оскільки Чекалін відмовився добровільно відшкодувати збитки, прокурор просив стягнути з нього вказану суму.

Рішенням суду м. Феодосії від 14 липня 1970 р. позов задоволено частково в сумі 218 крб. Судова колегія Кримського обласного суду ухвалою від 5 серпня 1970 р. рішення суду залишила без змін.

1 Вісн. Верхов. Суду України. - 1999. -№ 6 (16). - С. 9-10.

У протесті заступник Голови Верховного Суду просив судове рі­шення скасувати і справу надіслати на новий розгляд. У протесті також зазначається, що суд допустив істотне порушення норм процесуально­го права. Вони полягали в тому, що в судовому засіданні відповідач заявив відвід складу суду. Відповідно до вимог ст. 22 ЦПК питання про відвід суд має вирішити в нарадчій кімнаті і постановити про це ухва­лу. Суд же, порушуючи вимоги закону, вирішив це питання в судовому засіданні і ухвали з цього приводу не виніс.

Отже, оскільки суд не повністю з'ясував обставини справи і допус­тив істотне порушення норм процесуального права, його рішення не може залишатися в силі. Судова колегія обласного суду, залишивши таке рішення без зміни, порушила вимоги ст. 312 ЦПК 1963 p., отже, й ухва­ла судової колегії підлягає скасуванню. Президія постановила: протест заступника голови Верховного Суду України задовольнити, рішення суду м. Феодосії та ухвалу судової колегії у цивільних справах Кримського обласного суду скасувати. Справу повернути до суду на новий розгляд.

Після того, як вирішено питання про відвід або самовідвід судді, виникає необхідність призначення нового складу суду.

Згідно зі ст. 25 ЦПК у разі задоволення заяви про відвід судді, яким справа розглядається одноособово, справа розглядається в тому ж суді, але іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. З ст. 1Г ЦПК.

У разі задоволення заяви про відвід судді або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому ж суді тим же кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встанов­леному ч. З ст. 11 ЦПК.

Як правило, у зв'язку з відводом судді вирішення справи відклада­ється з таким розрахунком, щоб знову призначені члени суду мали змогу ознайомитися з матеріалами справи. Коли суддя відводиться після початку судового розгляду, заміна його без відкладення справи можлива за умови, що новий член суду був присутній у залі судового засідання і знає, що відбувалося до відводу судді.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під­став, що обумовлюють недопустимість повторної участі судді в розгляді справи (ст. 21 ЦПК), неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в по­рядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Відповідні процесуальні правила передбачені також для відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача

241

(ст. 22 ЦПК). Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, пере­кладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу з підстав, зазначених у ст. 20 ЦПК.

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

2) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

При цьому участь секретаря судового засідання, експерта, спеціа­ліста, перекладача у судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладна не є підставою для їх відводу.

і Питання для самоконтролю

1. Якими є специфічні ознаки правосуб'єктності органів судо­вої влади?

2. Чим розрізняється правосуб'єктність судів, що належать до різних ланок судової системи?

3. Визначте сутність предметних та функціональних повно­важень судів.

4. У якому складі суду розглядаються справи в судах першої інстанції?

5. Яким є склад суду в судах апеляційної та касаційної інстанцій?

6. Визначте порядок вирішення питань колегією суддів.

7. Визначте функціональні обов'язки помічника судді.

8. Якими є повноваження консультанта суду?

9. Визначте процесуальне становище секретаря судового за­сідання.

10. Назвіть основні права і обов'язки секретаря судового засі­дання.

11. Визначте склад обов'язків судового розпорядника.

12. У якому порядку розглядаються скарги надії судового роз­порядника?

13. Яким є призначення інституту відводу суддів?

14. Назвіть підстави для відводу суддів.

15. Який порядок вирішення заяви про відвід передбачено про­цесуальним законодавством?

16. Визначте наслідки відводу судді.