Стаття 236. Підсудність

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

1. Глава 2 регулює порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

На значення цих справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”, в якій сказано, що вирішення питання про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян. Обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, крім того, спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засобами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Конституції та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

2. Ст. 36 ЦК встановлює такі підстави для обмеження в дієздатності:

а) психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Згідно ст. 1 Закону “Про психіатричну допомогу” психічні розлади – розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. Під психічним розладом розуміють певну групу симптомів або поведінкових ознак, які в більшості випадків спричиняють страждання і перешкоджають нормальній життєдіяльності людини.

Відповідно до ст.5 Методичних рекомендацій для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини № 40 від 21.11.2000р., ніхто не може бути позбавлений волі як "особа, що страждає на психічний розлад", без експертного висновку, яким встановлюється, що психічний стан особи потребує обов'язкової госпіталізації.

б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і пов`язане з цим скрутне матеріальне становище самої особи, її сім`ї, інших осіб, які за законом мають право на утримання від неї.

3. В ст. 39 ЦК визначено, що підставою для визнання особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Згідно ст. 1 Закону “Про психіатричну допомогу” тяжкий (стійкий) психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку;

Сам факт наявності психічної хвороби не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Необхідно встановити неможливість особи усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.

4. Якщо підстави обмеження фізичної особи в дієздатності відпали, за рішенням суду особа може бути поновлена в дієздатності, зокрема у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, внаслідок чого її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними відновлена в повному обсязі. Суд поновлює фізичну особу в дієздатності у разі припинення нею зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами (ст.38 ЦК).

5. Підсудність розгляду даної категорії справ судом визначається місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, за місцезнаходженням цього закладу.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст.29 ЦК).