<<
>>

Договірна підсудність

Договірна підсудність є видом територіальної підсудності,

Сторони, виходячи з принципу диспозитивності, можуть самостійно за спільною згодою змінити територіальну підсудність їх справи.

Але така зміна не може мати місця щодо виключної підсудності, закріпленої уст. 114 ЦПК. Оскільки ця норма має імперативний характер, то зазначені у ній справи можуть розглядатися лише у тому суді, який визначено законом. У порядку ст. 112 ЦПК не може бути змінено й родову підсудність, яка визначає компетенцію судів різних інстанцій щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду (предмета) справи, суб’єктного складу справи.

Угода сторін про зміну родової підсудності є недійсною.

Зміна підсудності може мати місце до подання заяви до суду або після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду, зокрема попереднього судового засідання. Цей висновок можна обґрунтувати аналогією з п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК, де зазначено, що суд може передати справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилось, що заяву було подано з порушенням правил підсудності.

Сторони повинні письмово визначити територіальну підсудність. Це положення може бути відображено у цивільно- правовому договорі, у заявлених у суді клопотаннях, інших письмових документах. Угода про підсудність називається пророгацією, тому вона може бути висловлена у спеціальній формі - пророгаційному договорі. Така угода є обов’язковою для сторін, вона не може бути розірвана на вимогу однієї із сторін. Позовна заява повинна бути прийнята судом за правилами, передбаченими в угоді про зміну підсудності.

Підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою

Якщо позов адресовано до кількох відповідачів (фізичних осіб), які проживають в різних місцях, він пред’являється за місцем проживання одного з відповідачів за вибором позивача.

Якщо позов адресовано до кількох відповідачів, які є юридичними особами та знаходяться в різних місцях, то він пред’являється за місцезнаходженням одного із них за вибором позивача.

Тому склалась така судова практика: коли подається позовна заява, то першим у ній зазначається відповідач, за місцем проживання чи знаходження якого пред’являється позов. До-

цільність пред'явлення таких позовних заяв одного позивача до двох відповідачів зумовлена економією процесуальних засобів, часу, виключенням випадків ухвалення рішень, які суперечать одне одному з тих самих питань.

Право вибору суду у цій нормі надається позивачу. Але на практиці виникає запитання: якщо суд при прийнятті заяви встановить, що позивач з суб’єктивних міркувань змінює підсудність шляхом об’єднання в одній заяві позовів до різних відповідачів та розгляд такої справи є недоцільним чи може він роз’єднати такі вимоги? Відповідь на це запитання можна знайти у ст. 126 ЦПК. Згідно з ч, 1 зазначеної норми суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або під час розгляду справи, залежно від обставин справи може постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює рішення. Але при роз'єднанні слід враховувати таку обставину: якщо справа розглядається у попередньому судовому засіданні чи судовому засіданні, то таке роз’єднання не призведе до зміни підсудності, тобто до передачі справи за місцем проживання чи знаходження одного із відповідачів (ч.

4 ст. 116 ЦПК), крім випадку, коли один із відповідачів, місце проживання якого раніше не було відоме, заявив клопотання про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням, яке задоволене судом. Якщо роз’єднання вимог мало місце після відкриття провадження у справі до початку попереднього судового засідання чи до судового розгляду, то частина позовних вимог, яка виділена, може бути передана судом до іншого суду за місцем проживання чи знаходження одного із відповідачів на підставі ухвали суду.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову. Зустрічний позов має місце у разі наявності первісного позову та є одним із способів захисту інтересів відповідача (ст, 31 ЦПК). Він приймається до спільного розгляду справи з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, вони виникають з одних правовід-

ноеин, вимоги за позовами можуть зараховуватись, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Позов третіх осіб з самостійними вимогами є також відносно самостійним, оскільки пред’являється до сторін (позивача, відповідача або до них обох) за первісним позовом. У статті 34 ЦПК має місце термін «треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору», тут законодавцем мається на увазі спір, який уже виник між сторонами, тобто за первісним позовом. Згідно з даною нормою ці особи можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Законодавець робить акцент на тому, що ці особи вступають в уже розпочату справу між позивачем та відповідачем до закінчення судового розгляду за первісним позовом. Тому правило підсудності кількох вимог, пов’язаних між собою, має застосовуватись щодо третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета спору між сторонами. Згідно з ч. З ст. 123 ЦПК вимоги за зустрічним позовом та позов третьої особи з самостійними вимогами ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Виключна підсудність

У теорії цивільного процесу виключну підсудність вважають особливою, оскільки вона являє собою винятки із загального правила, які встановлені законом, та стосується певних, точно зазначених у ЦПК, категорій справ. Російські науковці виключною вважають підсудність, за якою позов підлягає розгляду у чітко визначеному суді1.

Виключна підсудність - підсудність, що передбачає вичерпний перелік цивільних справ, які з урахуванням їх природи пред’являються до певного, передбаченого законом суду.

Щодо позовів з приводу нерухомого майна, то вони пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. У статті 114 ЦПК вживається термін «нерухоме майно». За статтею 181 ЦК до нерухомих речей віднесена й нерухомість. До нерухомих речей законом віднесено земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення або зміни їх призначен-

ня. У частині 2 ст. 181 ЦК має місце положення про те, що режим нерухомої речі (майна) може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. При пред’явленні позову, пов’язаного з цими об’єктами, застосовується правило виключної підсудності. Доцільність виділення цієї категорії справ та поширення на неї правил виключної підсудності зумовлена процесуальними особливостями розгляду таких справ, наприклад проведенням огляду на місці, виїздом спеціаліста, експерта, проведенням певних процесуальних дій, витребуванням документів, пов’язаних із цими об’єктами.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначається, що правила виключної підсудності можуть поширюватися й на справи окремого провадження, наприклад, встановлення факту володіння будівлею на праві приватної власності, встановлення факту прийняття спадщини (нерухомого майна). Під правила цієї норми підпадають категорії справ про визнання права власності на нерухоме майно, про визнання права користування нерухомим майном, про виділ частки та визначення порядку користування нерухомим майном тощо, тобто усі категорії справ, у яких об’єктом спору є нерухоме майно. Щодо «частин майна», то законодавцем мається на увазі не їх розмір, оскільки об’єкти можуть бути різних видів, а їх грошова оцінка. Грошова оцінка об’єктів може бути однакова, але господарське значення — різне, тому позов пред’являється до суду за місцем знаходження нерухомого майна, яке має більше господарське значення. Якщо нерухоме майно знаходиться на території юрисдикції різних судів, то сам позивач вибирає суд за місцезнаходженням частини нерухомого майна, до якого йому треба звернутися.

Позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Але майно, яке було включене до акта опису, могло знаходитись на території, яка підпадає під юрисдикцію різних судів. Виникає запитання: до якого суду пред’являти позов про виключення та-

кого майна із акта опису? Окремі позови можуть пред'являтись до різних судів за місцезнаходженням майна, яке було включене до актів опису, оскільки таких актів повинно бути стільки, у скількох місцях знаходилось майно, а не один акт опису на усі місця знаходження майна або якщо є зведене виконавче провадження, то позов подається за місцем відкриття цього провадження. Якщо ж один об'єкт, який було включено до акта опису майна, знаходився на території, яка підпадає під юрисдикцію різних судів, то сам позивач вибирає суд, до якого йому слід звернутися за місцезнаходженням частини цього майна.

Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини, а якщо майно має рівні частини у різних місцях, то за місцезнаходженням того майна, яке має більше господарське значення.

Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника, тобто юридичної особи. У цій частині ст.114 ЦПК робиться акцент саме на справах, пов’язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, пошти, оскільки ці справи мають свою специфіку - попередній претензійний порядок вирішення таких спорів.

3.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Договірна підсудність:

  1. Договірна підсудність
  2. Стаття 97. Підсудність
  3. Стаття 109. Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача
  4. Стаття 112. Договірна підсудність
  5. Стаття 113. Підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою
  6. § 2 . Правила територіальної підсудності цивільних судів
  7. 1. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
  8. § 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ
  9. ЗМІСТ
  10. Чи можуть сторони домовитись про підсудність їх справи (договірна підсудність) після відкриття провадження у справі та чи буде вона обов'язковою для суду?
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -