§ 1 . Поняття представництва в суді

Конституція України закріплює право фізичних та юридичних осіб на правову допомогу при реалізації ними конституційного права на судовий захист (ст. 59). Конституційне положення щодо права кожної особи на отримання правової допомоги та вільного вибору захисника своїх прав знайшло закріплення у ст.

Існування інституту процесуального представництва обумовлено різними обставинами: необхідністю забезпечення засад змагальності судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь особи, які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними або дієздатність яких обмежена; бажанням заінтересованих осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав у суді тощо.

У юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо правової природи представництва в цивільному процесі. Підставою для трива­лої дискусії відносно самостійності процесуального представництва як правового інституту служила наявність певних спільних рис, які притаманні представництву в різних за характером правовідносинах, що є похідними від представництва у цивільному праві. Ґрунтовним на сьогодні є визначення представництва в цивільному процесі як са­мостійного процесуального інституту, а не різновиду цивільного пред­ставництва.

Процесуальне представництво за правовими ознаками відрізняєть­ся від представництва у цивільному праві. Так, метою цивільного представництва є здійснення представником від імені довірителя пра- вочинів, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки останнього (ст.

ництва, на відміну від цивільного, є сприяння реалізації права на су- довий захист та (або) здійснення від імені осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальних повноважень (процесуальних прав та про­цесуальних обов'язків).

У цивільних правовідносинах суб'єктивні права й обов'язки реа­лізуються суб'єктами особисто або замість них діє представник, який повністю заміщає такого суб'єкта. Представник у цивільному процесі може діяти як замість особи, так і брати участь разом із нею. Так, від­повідно до ч. 2 ст. 38 ЦПК особиста участь у справі фізичної особи чи органу управління юридичної особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Регулятивне значення цієї норми полягає в закріпленні самостій­ності процесуального статусу представника і особи, яку він представ­ляє. У деяких випадках суд навіть може визнати участь особи, права якої захищає в суді її представник, обов'язковою. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК викликати позивача або відповідача для особистих пояснень суд може і тоді, коли у справі беруть участь їх представники. Необхідність заслухати особисті пояснення сторін може виникнути при розгляді, наприклад, справ про розірвання шлюбу, встановлення батьківства, позбавлення батьківських прав, усиновлення, про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди і т. ін. У випадку коли суд визнає необхідним, щоб сторона, яка не з'явилась, дала особисті пояснення, він мотивованою ухвалою від­кладає розгляд справи. Суттєве значення це правило має в тому разі, коли сторона (третя особа) дала згоду на допит її як свідка. Пояснення сторін (третіх осіб), допитаних як свідки, є одним із передбачених за­коном засобів доказування (ст. 57 ЦПК). На їх підставі суд встановлює обставини, що мають значення для вирішення справи. Якщо сторони (треті особи) не згодні давати показання як свідки, їх пояснення не набувають статусу судових доказів, але й у цьому разі вони мають певне значення для з'ясування обставин справи, а саме: характеру спірних правовідносин, змісту та обсягу правових вимог, фактів, що лежать в основі позовних вимог та заперечень проти позову, кола до­казів на підтвердження цих фактів тощо:

Наступною відмінністю від цивільного представництва є те, що вчинення представником процесуальних дій у цивільному судочинстві і перевищенням повноважень неприпустиме.

У теорії цивільного процесуального права на сьогодні склалося два підходи до визначення поняття цивільного процесуального представ­ництва. За одним з них під представництвом у суді розуміють проце­суальну діяльність представника, тобто сукупність здійснюваних ним від імені іншої особи процесуальних дій . На думку інших науковців, представництво в суді слід розглядати як правовідношення, на під­ставі якого одна особа здійснює в межах наданих повноважень про­цесуальні дії від імені і в інтересах іншої особи . Слушним є визна­чення представництва в суді через процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини є результатом діяльності відповідних суб'єктів цивільного процесуального права. Дії представника щодо подання до суду позовної заяви від імені особи, яку він має представ­ляти у суді, є елементом юридичного складу (сукупності юридичних фактів), необхідного для виникнення відповідних цивільних процесу­альних правовідносин.

^ив.: Штефан, М. И. Цивільне процесуальне право України [Текст] : підручник / М. Й. Штефан. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2005. - С. 155; Гражданский процесе [Текст] :

учебник / под ред. М. К. Треушникова. - М. : ООО «Городец-издат», 2000. - С. 144.

2

Див.: Розенберг, Я. А. Представительство по гражданским делам в суде и арби­траже [Текст] / Я. А. Розенберг. - Рига : Зинатне, 1981. - С. 40А11; Цивільне процесу­альне право України [Текст]: підручник / за ред. В. В. Комарова. - X. : Право, 1999. - С. 117; Комментарий к гражданскому процессуальному кодексу РСФСР (научно-практический) [Текст] / под ред. М. С. Шакарян. - М.: Юристь, 2000. - С. 141.

виконання покладених обов'язків, тобто одним із структурних елемен­тів (змістом) процесуального правовідношення. Після відкриття про­вадження у справі процесуальна діяльність представника здійснюєть­ся в межах відповідного правовідношення та наданих йому повнова­жень, саме за цих умов його дії тягнуть настання правових наслідків щодо особи, яку він представляє.

Таким чином, процесуальне представництво, — це правовідношен­ня, на підставі якого одна особа сприяє захисту прав, свобод та інтересів іншої особи та (або) здійснює від її імені процесуальні дії в межах на­даних повноважень. Виходячи з цього, статусу представника в цивіль­ному процесі набуває особа, яка від імені особи, яка бере участь у спра­ві, вчиняє в межах наданих йому повноважень відповідні процесуальні дії. Представник має самостійний процесуальний статус, відповідно до якого наділяється певним обсягом процесуальних прав та обов'язків.

Склад суб'єктів, які мають право брати участь у цивільній справі через представника, визначено законом. Згідно зі ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

На підставі системного аналізу чинного цивільного процесуально­го законодавства можна зробити висновок, що право брати участь у процесі особисто або через представника надане суб'єктам, які мають певний процесуальний статус. Коло цих суб'єктів обмежується осо­бами, які беруть участь у справі, перелік яких є вичерпним. Згідно зі ст. 26 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, віднесені:

а) сторони та треті особи у справах позовного провадження;

б) заявники та заінтересовані особи у справах наказного та окре­мого провадження;

в) органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Отже, за змістом ст. 38 ЦПК брати участь у цивільному процесі через представника мають право дві групи суб'єктів:

1) особи, які беруть участь у справі з метою захисту своїх суб'єк­тивних прав, свобод та інтересів;

2) особи, які беруть участь у справі у випадках, передбачених за­коном, з метою захисту прав та інтересів інших суб'єктів.

Чинний ЦПК України порівняно з ЦПК України 1963 р. змінив, таким чином, межі правової регламентації процесуального представ­ництва за колом суб'єктів, які мають право брати участь у цивільному процесі особисто або через представника. Законодавець відійшов від «класичної» моделі представництва, відповідно до якої брати участь у процесі через представника мають право особи, які беруть участь у справі з метою-захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів . Утім модифікація «класичної» моделі процесуального представництва шляхом поширення без будь-яких обмежень його правової дії на суб'єктів, які беруть участь у справі з метою захисту «чужих» прав та інтересів, з теоретичної та практичної точки зору не має достатніх підстав. Не всі суб'єкти, які віднесені законом до цієї групи учасників цивільного процесу, можуть доручити реалізацію своїх повноважень у суді представнику.

Так, згідно із ст. 45 ЦПК до суб'єктів, які беруть участь у справі для захисту прав і інтересів інших осіб, віднесені:

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- прокурор;

- органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

- фізичні та юридичні особи.

Винятків щодо права брати участь у процесі через представника відносно будь-кого з перелічених осіб законом не встановлено. Проте слід зауважити, що процесуальний статус суб'єктів, які беруть участь у цивільному судочинстві на підставі ст. 45 ЦПК, обумовлюється по­кладеними на них функціями, реалізація та виконання яких має здій­снюватися цими суб'єктами особисто, без права передоручення, що випливає з аналізу чинного законодавства (Конституції України; за­конів України «Про прокуратуру»; «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»; «Про місцеві державні адміністрації»;

1 Див.: Васьковский, Е. В. Учебник гражданского процеса [Текст] / Е. В. Васьков­ский.-М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1914.-С. 277; Гольмстен, А. X. Учебник русско­го гражданского процесса [Текст] /А. X. Гольмстен. - СПб., 1913. - С. 4; Гражданский процесс в социалистических странах - членах СЭВ: Гражданский процесс Болгарии [Текст] / под ред. А. Добровольского, Л. Неваи. - М. : Юрид. лит., 1997. - Т. 1. - С. 96; Шакарян, М. С. Представительство в суде [Текст] / М. С. Шакарян // Гражданское процессуальное право России. - М, 1996. - С. 85; Шерстюк, В. М. Судебное пред­ставительство по гражданским делам [Текст] / В. М. Шерстюк. - М. : Изд-во МГУ, 1984; Гражданский процесс [Текст] : учебник / под ред. М. К. Треушникова. - М., 2000.-С. 145.

«Про місцеве самоврядування в Україні» тощо). З цим пов'язані спе­цифічні підстави, функції та порядок їх участі у цивільному процесі. Тому склад суб'єктів, уповноважених діяти від імені осіб, які захища­ють у цивільному процесі права інших осіб, суттєво відрізняється від кола осіб, які можуть бути представниками сторін і третіх осіб, заяв­ників та заінтересованих осіб. У юридичній літературі зазначалося, що представниками осіб, які захищають права інших осіб, не можуть бути адвокати або будь-які інші фізичні особи . Представляти в суді органи державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб, які захищають права інших суб'єктів, мають право їх посадові та службо­ві особи, які в певному порядку наділяються представницькими повно­важеннями для виконання своїх функціональних обов'язків. Тобто в даному випадку відсутнє процесуальне представництво у традицій­ному розумінні. Уявляється, що в цьому разі йдеться про особливості участі у процесі зазначених суб'єктів через офіційних, так би мовити, функціональних представників, для яких представницькі функції є часткою їх посадових або службових повноважень. Отже, має місце «нетипове» процесуальне представництво, яке зводиться до виконання від імені відповідної особи чи органу певних процесуальних дій у суді, обумовлених її процесуальним статусом та функціональними обов'язками.

Зазначений законодавчий підхід тягне необхідність диференціації мети представництва в цивільному судочинстві, оскільки вона обумов­лена процесуальним статусом особи, від імені якої діє в процесі пред­ставник. Виходячи з того, що мета — це кінцевий результат діяльнос­ті, участь представника осіб, права, свободи та інтереси яких захища­ються в суді, спрямована на реалізацію права на судовий захист та здійснення від імені цих осіб процесуальних дій у межах наданих повноважень. Метою участі представників осіб, які захищають у суді «чужі» інтереси, є лише здійснення від їх імені процесуальних дій у межах компетенції щодо виконання покладених на них функцій. Участь представників цієї групи суб'єктів не спрямована на захист прав та інтересів осіб, яких вони представляють, оскільки самі ці осо­би виконують покладені на них функції щодо захисту прав та інтересів учасників цивільного процесу.

Норми, які регулюють інститут процесуального представництва, мають загальний характер, тому сфера їх правової дії поширюється на

1 Див.: Розенберг, Я. А. Представительство по гражданским делам в суде и арби­траже [Текст] /Я. А. Розенберг. - Рига : Зинатне, 1981. - С. 122-123.

всі стадії процесу та на всі види проваджень у цивільному судочинстві. Отже, перелічені особи мають право брати участь у процесі особисто або через представника на всіх стадіях цивільного судочинства при розгляді будь-якої категорії справ незалежно від виду провадження. Виняток із цього загального правила встановлено тільки стосовно справ про усиновлення (ч. 1 ст. 38 ЦПК).

Утім зазначена процесуальна норма не може тлумачитися букваль­но — як абсолютна заборона на участь у процесі представників заяв­ника та заінтересованих осіб у справах про усиновлення. За змістом ч. 1 ст. 38 ЦПК, на нашу думку, забороняється тільки брати участь у справі через представника. Пояснюється це тим, що відповідно до ст. 254 ЦПК з урахуванням характеру заявленої вимоги розгляд справ про усиновлення дитини має здійснюватися за обов'язковою участю за­явника, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. Справи про усиновлення повнолітньої особи завжди мають розглядатися з обов'язковою участю як заявника, так і усиновлю- ваної особи. Отже, представник не може брати участь у справі за відсут­ності особи, права та охоронювані законом інтереси якої підлягають за­хисту в суді. Водночас відповідно до загального правила, встановленого

ч. 2 ст. 38 ЦПК, особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника з метою отримання правової допомоги при роз­гляді справ про усиновлення. Деякі особливості участі представника у справах про усиновлення пов'язані також з тим, що представник не може здійснювати від імені особи, яку він представляє, певні процесуальні дії. Так, відповідно до ст. 223 СК не допускається подання до суду заяви про усиновлення через представника.

Таким чином, закріплений у ст. 38 ЦПК законодавчий припис не спрямований і не може бути спрямований на дискримінаційне обме­ження гарантованого ст. 59 Конституції України права осіб, які звер­таються за судовим захистом, на правову допомогу у формі процесу­ального представництва, у тому числі й у справах про усиновлення.

Закон безпосередньо не визначає склад суб'єктів наказного про­вадження, які можуть брати участь у цивільній справі через представ­ника. На підставі аналізу чинного цивільного процесуального законо­давства можна дійти висновку, що таке право надане заявнику (стягу- вачу), тобто особі, яка звертається до суду із заявою про видачу судо­вого наказу, оскільки така заява може бути подана від імені заявника його представником (ст. 98 ЦПК). Боржник як заінтересована особа у справах наказного провадження, незважаючи на те, що в законі пря- мо це не передбачено, на наш погляд, також має право брати участь у процесі через представника. Такий висновок можна зробити, врахо­вуючи, що закон забезпечує всім учасникам цивільного процесу рівні можливості щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів у суді, а також те, що заявник та боржник є потенційними учасниками позовного про­вадження (п. 7 ч. 1 ст. 103, ч. 4 ст. 105, п. 2 ч. 8 ст. 105і ЦПК).

Закон встановлює досить широке коло осіб, які мають право бути представниками в суді. За загальним правилом представником у суді може бути адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повно­важення на здійснення представництва в суді за умови відсутності передбачених законом перешкод щодо виконання представницьких функцій (статті 39, 40, 41 ЦПК).

Таким чином, бути представником у цивільному судочинстві мо­жуть перш за все особи, які мають статус адвоката. Відповідно до чинного законодавства адвокатом може бути особа, яка має вищу юри­дичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до між­народних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на за­няття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріа­ті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (ст. 2 Закону Украї­ни «Про адвокатуру»).

Інші фізичні особи можуть бути процесуальними представниками за наявності таких взаємопов'язаних умов:

а) досягнення повноліття — вісімнадцяти років;

б) наявності повної цивільної процесуальної дієздатності;

в) належно посвідчених повноважень на здійснення представництва в суді.

Переліченими обставинами визначається цивільна процесуальна правосуб'єктність представника у цивільному судочинстві. Процесу­альна правосуб'єктність — це специфічна ознака суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм вступати в цивільні процесу­альні правовідносини і бути носіями процесуальних прав та обов'язків. Цивільна процесуальна правосуб'єктність представників, таким чином, має певні особливості прояву, регулюється спеціальними нормами і обумовлена переліченими вимогами закону.

Виходячи з наведеного, слід враховувати, що у випадку коли особа досягла вісімнадцяти років, але в порядку, встановленому законом, обмежена в дієздатності або визнана недієздатною, вона не може бути представником у суді. Необхідно також мати на увазі, що в окремих випадках фізичні особи можуть набувати повної цивільної та цивільної процесуальної дієздатності до досягнення повноліття (вісімнадцяти років). Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває в повному обсязі цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У такому ж обсязі набуває цивільної процесуальної дієздатності неповнолітня особа, якій у вста­новленому законом порядку надана повна цивільна дієздатність (ч. З ст. 29 ЦПК України, статті 34, 35 ЦК України). Проте набуття такими особами повної цивільної процесуальної дієздатності до досягнення повноліття не надає їм права бути представником у суді.

Відповідно до закону одна й та сама особа не має права одночасно бути представником іншої сторони (позивача та відповідача) або тре­тьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо вона бере участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК). Це пов'язано з тим, що зазначені суб'єкти є носіями протилежних інтересів, тому одна й та сама особа з об'єктивних причин не може сумлінно та ефек­тивно відстоювати у суді різні правові позиції та здійснювати захист прав та інтересів цих суб'єктів. Зазначений підхід щодо участі пред­ставника відбивається і у ст. 8 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р.', відповідно до якої адвокат не може пред­ставляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є вза­ємно суперечливими або за високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими. З цих позицій мають виходити при здійсненні представницьких функцій не лише адвокати, а й будь-яка інша особа, що набула в цивільному процесі статусу представника.

Закон не визначає кількісний склад представників, допомогою яких має право скористатися особа для захисту своїх прав у цивільному судочинстві, але він не містить і будь-яких обмежень щодо права осо­би мати декількох представників при розгляді її справи в суді. У про­цесуальних законодавствах існують різні підходи щодо регулювання цього питання. Наприклад, ЦПК РФ множинність представників од­нієї особи не передбачає (гл. 5). Процесуальне законодавство Франції забороняє участь декількох представників однієї особи у цивільному судочинстві. Згідно зі ст. 414 Нового Цивільного процесуального ко­дексу Франції сторона може бути представлена лише однією особою, фізичною або юридичною, з числа тих, хто має законні повноваження . Процесуальним законодавством Німеччини, навпаки, передбачено право декількох уповноважених осіб представляти сторону як сумісно, так і індивідуально (параграф 84 Цивільного процесуального уложен­ия Німеччини) .

У науковій літературі при тлумаченні норм, що регулюють участь представника в суді, зверталась увага на допустимість, а в деяких ви­падках навіть на необхідність участі в суді декількох представників з

однієї особи . Так, згідно з ч. 5 ст. 39 ЦПК законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Допустимість множин­ності договірних представників однієї особи випливає із засад прийнят­тя доручення клієнта декількома адвокатами, закріплених Правилами адвокатської етики. За бажанням клієнта або за погодженням із ним до­пускається прийняття одного доручення декількома адвокатами. У цьо­му випадку угодою можуть бути визначені засади розподілу обов'язків та повноважень адвокатів, що сумісно виконуватимуть доручення, а та­кож їх відповідальності перед клієнтом (ст. 28 Правил адвокатської етики). При цьому слід мати на увазі, що норми зазначених правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства, а допов­нюють і конкретизують його (ст. 1 розд. 1 Правил).

Пропонується також визнати обов'язковою участь соціального адвоката, який має виступати поряд із законними представниками для надання кваліфікованої правової допомоги щодо захисту прав та інтере­сів недієздатних та обмежено дієздатних осіб .

Викладене свідчить про те, що участь декількох представників од­нієї особи у цивільному процесі є допустимою передусім у разі до­ручення законним представником ведення справи в суді адвокату з метою отримання кваліфікованої правової допомоги. Однак питання щодо можливості участі декількох представників однієї особи в інших

1 Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции [Текст] / пер. с фр. В. За-

хнатаев ; отв. ред. А. Довгерт. - Киев : Истина, 2004. - С. 112.

2

Федеративная Республика Германия. - Законы. - Гражданское процессуальное уложение Германии. - М. : Волтере Клувер, 2006. - С. 28.

'Див.: Ильинская, М. Судебное представительство в гражданском процессе [Текст] /М. Ильинская, Ф. Лес ниц кая. - М . : Юрид. лит., 1 9 6 4. - С . 10—11.

4

Сидоров, Р. А. Представительство в гражданском процессе [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Р. А. Сидоров. -Тверь, 2003. - С. 16-17.

випадках залишається дискусійним. По-перше, це пов'язано з букваль­ним тлумаченням ст. 38 ЦПК, яка закріплює право особи брати участь у цивільній справі особисто або через представника. По-друге, у чин­ному цивільному процесуальному законодавстві відсутній механізм правового регулювання участі декількох представників однієї особи. Тому на практиці може виникнути необхідність визначення критеріїв доцільності участі декількох представників, оптимальної їх чисельнос­ті, обсягу повноважень кожного з представників, порядку їх реалізації та розв'язання конфліктів їх правових позицій при здійсненні пред­ставницьких функцій, коли позиції декількох представників є супе­речливими. Домінантою у формуванні їх правової позиції в суді має бути узгодженість здійснюваних ними процесуальних дій. В іншому випадку унеможливлюється досягнення мети процесуального пред­ставництва та за відсутності у чинному процесуальному законодавстві відповідного правового механізму виникає необхідність визначення правових наслідків зазначеної правової ситуації. Отже, з метою уник­нення розбіжностей у правозастосовній діяльності судів питання мно­жинності представництва у цивільному судочинстві потребує чіткого законодавчого регулювання.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює коло осіб, які не мають права бути представником у суді. Оскільки представником у суді може бути особа, яка має цивільну процесуальну правосуб'єктність, то обмеження щодо виконання представницьких функцій у суді можуть бути загальними (абсолютна неспроможність виконувати функції пред­ставника) або спеціальними (відносна неспроможність бути представ­ником). Таким чином, абсолютно неспроможні виконувати функції представника в цивільному судочинстві особи, які не мають цивільної процесуальної правосуб'єктності.

У деяких випадках закон встановлює відносну неспроможність осіб бути представниками у цивільному судочинстві. Так, згідно зі ст. 41 ЦПК не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок, тобто мають певний процесуальний статус при розгляді судом конкретної цивільної справи. Це обумовлено діючим у цивільному судочинстві принципом недопустимості процесуального сумісництва, тобто неможливістю мати одночасно різні процесуальні статуси.

Не можуть, крім того, бути представниками в суді судді, слідчі, прокурори, за винятком випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі. 348

Перелічені суб'єкти можуть бути представниками співучасників по справі, де вони є стороною або третьою особою. Установлені законом обмеження не стосуються цих суб'єктів також у випадках, коли вони діють як законні представники, тобто ці суб'єкти можуть здійснювати представництво відносно своїх дітей та усиновлених або в інтересах осіб, що перебувають під їхньою опікою чи піклуванням. Зазначені обмеження щодо представництва у суді перелічених посадових осіб обумовлюються виконуваними ними функціями, що мають публічний характер.

Викладене дає можливість окреслити основні ознаки процесуаль­ного представництва. Представника в суді може мати визначене зако­ном коло суб'єктів. Ці суб'єкти є особами, які беруть участь у справі, тобто мають певний процесуальний статус. Представником може бути фізична особа, що має цивільну процесуальну правосуб'єктність. Усі процесуальні дії представник здійснює від імені особи, яку він пред­ставляє в суді. Правові наслідки процесуальних дій представника по­ширюються на особу, яку він представляє. Представник завжди діє в межах наданих йому повноважень, тобто він може здійснювати тіль­ки ті дії, на які йому дано відповідне право законом або договором. Процесуальне представництво можливе на всіх стадіях цивільного судочинства незалежно від виду провадження, за правилами якого роз­глядається справа.