Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Є думка російських науковців про те, що судовий наказ не

видається, якщо:

- боржник не згоден із заявленою вимогою;

- якщо встановлено наявність спору про право, який неможливо вирішити на підставі поданих документів2.

Але з цією позицією погодитись важко, оскільки під час вирішення одноособово суддею питання про видачу судового наказу виникнення спору про право не пов’язується із залишенням заяви без розгляду або закриттям провадження. Зі ст. 98 ЦПК можна встановити, що у наказному провадженні передбачається доведення стягувачем або його представником безспірних вимог, оскільки йому потрібно ці вимоги обґрунтовувати (п. 3) та при цьому посилатись на відповідний закон. Водночас для боржника законом не вимагається обґрунтовувати заяву про скасування судового наказу та подавати докази на підтвердження своїх заперечень. Незалежно від наявності сумнівів у боржника у достовірності поданих стягувачем доказів, якщо суд прийняв заяву про видачу судового наказу, він має бути виданим. Саме у цьому й виявляється спрощеність даного провадження.

Крім того, наявність обґрунтованих на підставі закону заперечень або існування конкретних доказів - це дійсне свідчення виникнення спору про право, а тому така вимога при наявності заперечень з боку боржника має розглядатись у загальному позовному провадженні, а не в спрощеному наказному.

Тому можна погодитися з позицією В.М. Аргунова, який вважає, що спір неможливо вирішити в наказному провадженні в разі:

- коли документів недостатньо;

- коли існує дефект форми документів3.

Щодо дефекту форми документів, то письмові докази повинні бути безспірними та не мати неясностей, незастереже- них виправлень, тобто не викликати сумнівів у їх достовірності.

У статті 100 ЦПК перелік підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу не є вичерпним4. У цій нормі передбачено лише спеціальні підстави для такої відмови. Щодо загальних, то на наказне провадження за аналогією поширюються підстави відмови у відкритті провадження у справі, передбачені ст. 122 ЦПК.

У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав, передбачених у ст. 100 ЩІК, суд постановлює ухвалу, яка за п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК підлягає апеляційному оскарженню.

3.