§ 6. Оцінювання доказів

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунту­ється на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослі­дженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Закон не містить норм, що встановлюють перевагу одних доказів над іншими або визначають їх достовірність і доказове значення зале­жно від будь-яких формальних ознак (наприклад, особливостей засобів доказування, джерел одержання відомостей, механізму їх утворення тощо). Ані в законі, ані в підзаконних актах не має міститися вказівок, які заздалегідь установлюють доказову силу та значення доказу; жодні ор­гани чи посадові особи не мають права давати суду вказівки щодо до­казової сили та значення того чи іншого доказу; докази мають оцінюва­тися за їх властивостями; не можна вважати, що певний вид доказів має переваги, та без належного оцінювання і врахування всіх доказів обґру­нтовувати ним рішення.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кож­ному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, моти­вує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінювання доказів судом має здійснюватися з дотриманням таких принципів:

а) суд здійснює оцінювання відповідно до свого внутрішнього переконання;

б) суд оцінює докази безпосередньо, повно, всебічно й об'єктивно в їх сукупності;

в) оцінюючи докази, суд зобов'язаний керуватися законом.

Оцінювання доказів відповідно до внутрішнього переконання су­дді полягає в тому, що суддя самостійно вирішує питання щодо достові­рності доказів, достатності їх для винесення рішення та істинності відо­мостей, які містяться в доказах. Внутрішнє переконання судді - це його власне ставлення до певного об'єкта, тобто конкретне почуття або суку­пність почуттів судді, які виникають у процесі розгляду й вирішення справи з приводу певних об'єктів, що мають значення для справи. Отже, внутрішнє переконання - це ставлення суду до обставин справи, що ґру­нтується на доказах.

Безпосередність оцінювання доказів означає, що суд повинен дослі­дити докази безпосередньо в судовому засіданні. Вимога безпосередно­сті полягає в сукупності закріплених законом правил, що встановлюють спосіб сприйняття судом доказових фактів, які мають значення для вирі­шення справи. Згідно з таким визначенням обов'язок суду в судових засі­даннях, а в необхідних випадках і поза судовим засіданням полягає в без­посередньому сприйнятті та дослідженні доказів та інших даних справи. Суддям, які не брали участі в дослідженні доказів, забороняється ухвалю­вати судові рішення.

З метою підтримання неупередженого дослідження доказів закон закріплює правила про відвід судді. Відсутність зацікавленості в резуль­таті справи, що розглядається, обумовлює всебічність дослідження до­казів. Якщо представники сторін діють у межах своїх правових позицій і досліджують докази відповідно до своїх вимог або заперечень, то суд, будучи не зацікавленим у вирішенні спору, досліджує докази всебічно. Це означає взяття до уваги доказів усіх учасників справи, дослідження та оцінювання доказів з позиції незалежної особи. Правильність висно­вків у справі може бути обумовлена повним дослідженням доказів та правильністю їх оцінювання судом.

Отже, оцінювання доказів - це процесуальна та розумова діяль­ність суду із визначення належності, допустимості доказів, їх достовір­ності, достатності та взаємного зв'язку, що відбувається на всіх стадіях цивільного процесу.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає мета судового доказування?

2. Які класифікації доказів вам відомі?

3. Розкрийте сутність понять «належність», «допустимість», «достатність» і «достовірність» доказів.

4. Назвіть етапи доказування.

5. Які факти не потребують доказування?

6. Як визначається предмет доказування в цивільній справі?