§ 1. Поняття та види судових витрат
Цивільне процесуальне законодавство покладає на сторони і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, обов'язок з оплати судових витрат. Це обумовлюється не лише бажанням держави частково компенсувати витрати, пов'язані зі здійсненням судами правосуддя в цивільних відносинах, але й попередженням подання необгрунтованих позовів, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов'язків, передбачених законом або укладеним договором, і сприянням усуненню порушень прав і законних інтересів сторін.
Судові витрати - це витрати, пов'язані з вирішенням цивільної справи у суді, що покладаються законом на сторони та інших осіб, зацікавлених у результаті розгляду справи.
Інститут судових витрат зародився ще у Стародавньому Римі. Так, уперше були встановлені судові мита на покриття судових витрат під час переходу від формулярного до ектраординарного цивільного процесу у класичну епоху (перші три століття н. е. - період класичного римського права)[80].
Судові витрати визначають фактичну доступність звернення до суду за судовим захистом, а відповідно, і можливість захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у порядку цивільного судочинства[81].
Процесуальний інститут судових витрат виконує дві функції: компенсаційну (відновлювальну) та превентивну (попереджувальну).
Перша виконується, коли за рахунок судових витрат компенсуються витрати, яких зазнає держава у зв'язку з відправленням правосуддя в цивільних справах, а також витрати добросовісних суб'єктів цивільних правовідносин. Утім, судові витрати лише частково компенсують ті видатки, яких зазнає держава на здійснення правосуддя, що обумовлюється доступністю судового захисту. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Крім того, відповідно до положення ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються виключно з Державного бюджету України, належать видатки на судову владу.
Виділені кошти, що є прямими витратами держави на правосуддя, витрачаються на виплату заробітної плати суддям і персоналу судів, утримання та ремонт приміщень, придбання устаткування та інвентарю, задоволення потреб у канцелярських виробах, покриття поштових витрат і на інші цілі.Друга функція виявляється у попередженні необгрунтованих звернень за судовим захистом і необґрунтованого ухилення від виконання цивільно-правових, сімейних, трудових та інших обов'язків. Тобто інститут судових витрат є своєрідним фільтром, що утримує від необґрунтованого звернення до суду.
У законотворчій практиці європейських країн спостерігаються дві основні тенденції щодо інститут судових витрат: відповідно до першої частина судових витрат сплачується авансом під час звернення до суду, відповідно до другої - судові витрати або взагалі не сплачуються, або сплачуються стороною, проти якої постановлено рішення після розгляду справи. Як приклад, ЦПК Франції відмовився від необхідності сплати судових витрат у разі звернення до суду. Так, відповідно до ст. 696 судові витрати стягуються зі сторони, проти якої винесено рішення, якщо лише суддя мотивованою постановою не зобов'яже їх сплатити, повністю або частково іншу сторону. їх розмір визначається в рішенні суду, на підставі якого вони стягуються (ст. 701)[82].
Судові витрати у цивільних справах є досить значними, але більшу їх частину бере на себе держава. У багатьох категоріях справ сторони взагалі звільняються від сплати судових витрат. Так, наприклад, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» містить перелік подань, за які судовий збір не справляється.
У цивільних справах судові витрати складаються із судового збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України). У свою чергу, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Можна виділити чотири стадії регулювання судових витрат:
1) внесення; 2) визначення; 3) розподіл; 4) стягнення.
На першій стадії визначається фактичне витрачання суб'єктом грошових коштів (сплата судового збору, гонорару адвокату тощо).
На другій стадії здійснюється перевірка судових витрат судом з погляду їх дійсності, належності та допустимості.
На третій стадії з'ясовується, з якої сторони судові витрати будуть стягнуті.
На четвертій стадії визначається порядок стягнення судових витрат (момент стягнення, спосіб).