<<
>>

§ 5. Належність і допустимість доказів. Достовірність доказів. Достатність доказів

Після визначення судом кола фактів, які належать до предмета до­казування, він повинен вирішити, які докази слід дослідити, щоб з'ясу­вати наявність або відсутність цих фактів. Для цього суд визначає, які з наданих сторонами доказів можуть бути допущені та чи потрібні додат­кові докази.

Вирішуючи ці питання, суд повинен керуватися відповід­ними правилами.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять ін­формацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрун­товувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Належність може розглядатися не лише як об'єктивна властивість доказу, але і як правило, адресоване суду та учасникам справи. Згідно з цим правилом суд зобов'язаний брати до уваги лише докази, що мають властивість належності, виключивши з процесу доказування докази, які не стосуються справи, наявність яких ускладнює встановлення дійсних обставин справи та затягує процес судового розгляду. Водночас відсут­ність необхідних для вирішення справи доказів призводить до неможли­вості встановлення дійсних правовідносин, а отже, ухвалення правиль­ного рішення у справі. Отже, належністю доказів є спроможність відпо­відних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які нале­жать до предмета доказування у справі. Правило про належність доказів дає змогу уникнути заповнення процесу зайвим матеріалом, який не має значення для вирішення справи, і припинити дії осіб, які зловжива­ють своїм правом подання доказів з метою затягування процесу.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд також ураховує правило до­пустимості доказів, згідно з яким обставини, які відповідно до законо­давства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ст.

78 ЦПК України).

Визначити допустимість доказів означає з'ясувати, чи були вони отримані за допомогою передбачених законом засобів. Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що визна­чає обов'язкове використання конкретних засобів доказування для встановлення певних обставин справи під час здійснення доказування в цивільному судочинстві.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загаль­ний характер допустимості означає, що в усіх справах незалежно від їх ка­тегорії має дотримуватися вимога про отримання інформації з визначе­них законом засобів доказування з дотриманням порядку збирання, по­дання та дослідження доказів. Порушення цих вимог призводить до не­допустимості засобів доказування. Отже, допустимість доказів передусім обумовлюється дотриманням процесуальної форми доказів.

Спеціальний характер допустимості - це правила, які вимагають або забороняють використовувати певні засоби доказування на підтвер­дження певних фактів. Наприклад, згідно із ст. 218 ЦК України у разі не­додержання сторонами письмової форми правочину заперечення од­нією із сторін факту його вчинення або оспорювання окремих його час­тин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- чи відео- запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свід­ченнях свідків.

Достовірність доказів. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду уча­сником справи для ознайомлення документ викликає сумнів із приводу його достовірності або чи не є він підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання ви­ключити його з доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Суб'єктом оцінювання доказів на предмет їх достовірності є лише суд першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи межі розгляду справи вищими інстанціями.

Чинним законодавством установлюється вимога достатності до­казів (ст. 80 ЦПК). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які належать до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирі­шує відповідно до свого внутрішнього переконання. Разом із тим, від­повідне переконання суду має ґрунтуватися на вимогах закону щодо пе­вного виду засобу доказування та норм права, які встановлюють підс­тави виникнення, зміни та припинення спірних правовідносин.

Достатність не потребує представлення якнайбільшої кількості до­казів. Достатність - характеристика, яка визначає, що докази, надані у підтвердження обставин, що належать до предмета доказування, із по­внотою свідчать про наявність або відсутність шуканого факту. Один не­прямий доказ завжди є недостатнім, оскільки дає змогу зробити лише ймовірний, а не достовірний висновок про обставини, що доказуються. Недостатніми будуть також докази, що суперечать один одному, й ті, достовірність яких є сумнівною (показання зацікавленого свідка, пояс­нення сторін, не підкріплені іншими даними, тощо). Важливо, щоб об­ставини справи були доведені та суд мав змогу або задовольнити ви­моги позивача, або відмовити в їх задоволенні.

<< | >>
Источник: Цивільний процес : навч. посіб. / [О. Г. Бортнік, О. Л. Зайцев, В. А. Крой- Ц58 тор та ін.] ; за заг. ред. проф. В. А. Кройтора ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків : ХНУВС,2022. - 336 с.. 2022

Еще по теме § 5. Належність і допустимість доказів. Достовірність доказів. Достатність доказів:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -