Допустимість доказів

У статті 59 ЦПК закріплено правило допустимості доказів. У ЦПК 1963 р. аналогічна норма ст. 29 іменувалася «Допустимість засобів доказування», а нині ст. 59 ЦПК називається «Допустимість доказів», хоча зміст цих норм не змінився.

У статті 59 ЦПК визначено дві підстави, які перешкоджають прийняттю доказів, а саме:

- порушення порядку отримання доказів;

- невиконання вимог законодавства щодо належного здійснення цивільних прав та виконання обов’язків.

У частині 1 ст. 59 ЦПК має місце положення про те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Це означає, що якщо судом буде встановлено, що наявні у справі докази, подані сторонами або які були подані на вимогу суду, є такими, що отримані із порушенням порядку, встановленого законом, суд не бере ці докази до уваги при ухваленні рішення.

При прийнятті доказів суд має з’ясувати у суб’єкта процесу доказування, яким чином він отримав такий доказ, вказати на джерело його походження.

При пред’явленні позову позивач згідно з п. 6 ч. 1 ст. 119 ЦПК у позовній заяві має зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, якими він обґрунтовує свої вимоги, та подати їх суду. Ці докази він збирає сам у позасудовому порядку, тобто без втручання суду. Тому виникає запитання: а як суд оцінить порядок отримання доказів особою поза судом та без його участі? Спосіб отримання доказу фактично оцінюється судом зі слів суб’єкта доказування. Якщо доказ викликає у суду сумнів, то доцільно перевірити порядок його отримання шляхом звернення до органу чи особи, яка його видавала.

Судова практика

При розгляді справи про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею, позивачем та відповідачем було надано дві прямо протилежні довідки від МВС.

Якщо доказ витребовувався на вимогу суду, а той має інформацію, що цей доказ отримано з порушенням порядку його отримання, суд повинен перевірити цю обставину шляхом звернення до органу, який його видав. Якщо до суду надсилається копія документа, то вона має відповідати оригіналу, вірність копії або витягу документа має бути засвідчена печаткою організації і підписом уповноваженої особи або нотаріально.

У судовій практиці поширеними є випадки подання доказів» отриманих з порушенням порядку їх отримання. Зокрема, це подання суду листів, звукозаписів телефонних розмов, отриманих з порушенням таємниці листування та телефонних розмов, яка гарантується Конституцією України і ст. 270 ЦК, фотографій, зроблених без згоди особи, яка на ній зображена, тобто без отримання офіційного дозволу фотографувати її тощо.

Крім того, згідно зі ст.

На практиці мав місце випадок у справі про розподіл спільно набутого подружжям майна, коли позивачем заперечувався факт розлучення і була надана довідка суду про те, що справи про розлучення в архіві не існує. Таку довідку суд не прийняв, оскільки на підставі виписки з рішенця суду було видане свідоцтво про розлучення, а така довідка незаконна через те, що втрата справи в суді має завершуватися службовим розслідуванням і порушенням кримінальної справи, а потім вироком суду.

Обставини справи, які за законом (як нормами матеріального права, так і процесуального права) мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Зокрема, на підтвердження права власності на об’єкт нерухомості мають надаватися лравоветановлюючі документи, зареєстровані в установленому порядку.

Судова практика

Судом розглядалася справа про визнання заповіту недійсним на підставі ст.226 ЦК. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що заповіт був посвідчений недієздатною особою. На підтвердження цієї обставини він подав суду довідку з психо неврологічного диспансеру про те, що заповідач знаходився на обліку та лікувався від шизофренії та просив на підтвердження цих обставин допитати ще й свідків. Суд відмовив у допиті свідків, оскільки їх показання не можуть братися судом до уваги, адже єдиним належним доказом є рішення суду про визнання такої особи недієздатною, яке набрало законної сили.

Найпоширенішими способами приховування коштів від податків є виплата заробітної плати або доходу підприємця в меншому обсязі, ніж це відбувається насправді. На практиці це призводить до того, що підприємець стоїть на біржі зайнятості й отримує матеріальну допомогу) отримує пільги на квартирну плату, сплачує аліменти в значно меншому розмірі, ніж складає ЙОГО реальний дохід, тощо. Але такий підприємець не здатен довести, що він придбав свій автомобіль законним шляхом, не може отримати кредит тощо.

Судова практика

При розгляді судом справи про розподіл майна, яке було придбане до 2004 р. між чоловіком та жінкою, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, виникла проблема того, що при визначенні внесків кожного у придбання майна жінка не могла довести свій реальний дохід, тобто подати суду довідку про реальний розмір її зарплати, оскільки вона офіційно отримувала мінімальну заробітну плату, проте реально мала значно більший дохід. Але реальний розмір зарплати вона могла підтвердити лише довідкою про зарплату, а не показаннями свідків-співробітників. Тому для підтвердження цієї обставини суд відмовив їй у допиті свідків.

Отже, суд, вирішуючи питання про допустимість КОЖНОГО конкретного доказу, має перевірити, чи не порушено процесуальний порядок отримання цього доказу, чи правильно здійснено оцінку змісту та форми цього доказу.

Достовірність (вірогідність) доказів - це теоретичний термін, який має свідчити про відповідність інформації, отримуваної з доказів, дійсності. Зрозуміло, що це поняття має важливе значення для подальшого вирішення конкретної справи і загалом для правосуддя, але складність у встановленні вірогідності доказів на практиці зумовлена тим, що така вірогідність досягається за допомогою розумової діяльності всіх суб’єктів, які беруть участь у справі, та суду.

Впевнитись у вірогідності доказу означає з’ясувати, чи правду говорить свідок, чи відповідають дійсності відомості, викладені в документі та які мають значення для справи, чи відповідає копія документа його оригіналу, якщо для розгляду справи має значення саме цей документ. Для цього важливо вивчити властивості джерела, з якого отримано доказ, обставини, у яких він формувався, а також обставини, які могли вплинути на його вірогідність та повноту.

Ступінь юридичної вірогідності доказу залежить від джерела надходження доказу. Наприклад, якщо дані отримано з висновку експерта, то достовірність такої інформації, якщо вона викликає сумнів у її правильності чи якщо вона суперечить іншим матеріалам справи, може бути перевірено шляхом повторного проведення експертизи іншим експертом, зокрема у порядку повторної експертизи (ч. 2 ст. 150 ЦПК).

Якщо розрахунки робилися на базі однієї програми, то при застосуванні іншої і з урахуванням ступеня ймовірності висновку можна буде перевірити достовірність отриманих результатів. При цьому важливим буде й суб’єктивний фактор.

Якщо для розрахунку первинні дані готуються відповідним експертом, то можна перевіряти й ці дані.

У випадках отримання певних відомостей з особистих доказів (показання свідка), потребується встановлювати відсутність суб’єктивних факторів, які можуть впливати на їх вірогідність. Зокрема, доцільно перевірити, у яких стосунках свідок перебуває із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі: родинних, службових, неприязних, сусідських, ніяких стосунків раніше не було (очевидець ДТП).

У разі дослідження даних про обставини справи, отриманих за допомогою технічних засобів, треба встановлювати їх вірогідність та можливість підробки або зміни, надійності програм та обладнання тощо.

Коли ж йдеться про змішані докази, то слід перевіряти відомості на відсутність суб’єктивного впливу і технічної надійності отриманої інформації.

Отже, достовірність доказів залежить від того, наскільки активну участь в їх дослідженні братимуть особи, які беруть участь у справі, наскільки грунтовно їх досліджуватиме суд тощо.

Тому перевірка на достовірність доказів полягає не тільки в тому, щоб спростувати докази однієї із сторін, айв тому, щоб обрати з існуючих доказів наближені до реальних обставин справи.

Достатність доказів або їх сукупність означає, що їх кількість та вагомість дозволять зробити вірогідний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані. Так, одиничний побічний доказ завжди є недостатнім для пра* бильного і законного вирішення справи, оскільки дозволяє зробити лише припущення, а не вірогідний висновок про існування або відсутність факту. Недостатніми будуть докази, які суперечать один одному, а також ті, вірогідність яких сумнівна. Докази, одержані з порушенням закону, не мають юридичної сили.

Проте не можна вважати умову достатності доказів характерною ознакою засобу доказування в конкретній справі, оскільки така ознака залежить від суб’єктивної оцінки судом доданих доказів. Особливо це положення є слушним для справ, у яких значну увагу слід приділяти доводам сторін та коли подані у справі докази не можна однозначно тлумачити. Наприклад, коли висновок експерта не дає однозначної відповіді на поставлені експерту запитання - вірогідний висновок. Такий висновок можна тлумачити як на користь позивача, так і на користь відповідача, оскільки частка ймовірності такого доказу не може слугувати його визначальною рисою, а суд не може ухвалювати рішення, базуючись на припущеннях. Так, за ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування також не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в одному із договорів оренди від 1990-х років строк його дії був позначений так: «до реконструкції вул. Хрещатик». Суд почав тлумачити це поняття за новим ЦК і встановив, що цей термін невизначений, хоча таке положення є непри- пустим з таких підстав: по-перше, необхідно було від позивача витребувати докази, що на момент посвідчення договору не існувало плану реконструкції вул. Хрещатик; по-друге, після посвідчення договору не здійснювалося реконструкції вул. Хрещатик; по-третє, не було враховано рішення іншого суду, яким констатується право трудового колективу на приватизацію об’єкта нерухомості.

Отже, недостатність доказів стала причиною того, що суд почав тлумачити правочин замість того, щоб встановити реальні обставини справи за допомогою необхідних доказів.

2.