<<
>>

Сприяння суду в отриманні особами доказів

Це питання в ЦПК викладено не зовсім послідовно і не з усіма його положеннями можна погодитися. Під сприянням суду в отриманні особами доказів слід розуміти такі дії суду, що розглядає справу:

1) витребування судом доказів;

2) тимчасове вилучення доказів;

3) доручення щодо збирання доказів;

4) забезпечення доказів;

5) призначення експертизи.

Сприяння суду в отриманні особами доказів може мати місце після пред’явлення позовної заяви до суду. У силу об’єктивних обставин (медична, нотаріальна, банківська таємниця тощо) адвокату може бути відмовлено у наданні певних доказів, тобто виникають труднощі у їх витребуванні. Тому позивач, пред’являючи заяву до суду, може клопотати про сприяння йому у витребуванні доказів. Таке клопотання може мати місце як у самій позовній заяві, так і у окремій заяві про витребування доказу. Зміст та форму такої заяви передбачено у ч. 2 ст, 137 ЦПК. У заяві зазначається;

- який доказ вимагається;

- підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться у іншої особи;

- обставини, які може підтвердити цей доказ.

Такі докази направляються безпосередньо суду або через уповноважену судом особу. Зобов’язані особи мають повідомити суд про причини неможливості подати докази у встановлений ним строк із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали. У разі невиконання обов’язків щодо подання доказів до осіб застосовується відповідальність, передбачена ст. 185а КпАП, притягнення до якої не звільняє особу від обов’язку подати суду докази.

За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.

Якщо ж все-таки на вимогу суду письмові та речові докази не подано суду без поважних причин та не повідомлено причини такого неподання, суд у порядку ст. 93 ЦПК постановлює ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження їх судом. Зміст та форму ухвали передбачено ст.

93 ЦПК.

Судові доручення щодо збирання доказів. Згідно з ч. 1 ст. 132 ЦПК суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності може доручити відповідному суду провести певні процесуальні дії, про що має постановити ухвалу. В ухвалі про судове доручення має бути зазначено:

- коротко суть справи, що розглядається;

- особи, які беруть у ній участь;

- обставини, які підлягають з’ясуванню;

- докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;

- перелік запитань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом - свідку.

Ухвала має загальнообов’язкову силу для суду, якому вона адресована.

Судові доручення можуть направлятися не лише судам України, але і судам іншої країни та навпаки - суди Ураїни можуть виконувати судові доручення іноземних судів.

У Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних і торгових справах (Гаага, 18 березня 1970 р.) викладено лише загальні аспекти виконання судових доручень, а межі виконання таких доручень мають встановлюватися виходячи з повноважень суду або суверенітету чи безпеки держави, яка виконуватиме доручення. Згідно зі ст. З Конвенції у порядку доручення суду іншої країни допитуються свідки та досліджуються документи та інші об’єкти, що необхідно дослідити.

Згідно зі ст. 415 ЦПК та Закону «Про міжнародне приватне право» суди України за дорученням іноземних судів можуть проводити такі процесуальні дії: вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо.

Викликає сумнів можливість суду передавати власні повноваження іншому суду щодо огляду на місці, оскільки така процесуальна дія стосується безпосереднього дослідження доказу, має на меті складення певного враження у суду про обставини справи. Якщо ж доручати іншому суду огляд речового доказу, то враження складатиметься у цього суду, а не в того, що розглядає справу. Тому суд не зможе оцінювати доказ за своїм внутрішнім переконанням (ст.

212 ЦПК), якщо йому буде запропоновано оцінку доказу іншим судом, а не сам доказ. Отже, треба відокремлювати, яка саме інформація цікавитиме суд при ухваленні судового рішення та які обставини відобразити у протоколі огляду чи відібрати зразки, зробити схеми, креслення, фотографії тощо.

Тому під судовим дорученням слід розуміти передачу судом, який розглядає справу, своїх повноважень іншому суду за місцем знаходження доказів або проживання свідків на проведення процесуальних дій лише щодо забезпечення доказів, а не їх аналіз або дослідження.

При виконанні судового доручення у судовому засіданні ведеться протокол, у якому фіксуються пояснення однієї із сторін як свідка, яка дає показання у порядку окремого доручення, чи допитується свідок, оглядаються речові та письмові докази за місцем їх знаходження судом, який виконує окреме доручення.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Ці протоколи відповідно до принципу гласності та усності повинні оголошуватися в судовому засіданні (ч. 6 ст, 176, ст. 183, ч. 2 ст. 187 ЦПК). З цими протоколами мають бути ознайомлені всі особи, які беруть участь та сприяють суду у здійсненні правосуддя, ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умови їх безпосереднього дослідження у судовому засіданні.

Якщо свідки, допитані судом, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу по суті, то вони дають показання у загальному порядку, тобто з дотриманням процедури допиту свідків, передбаченої статтями 180, 181, 182 ЦПК.

Забезпечення доказів - заходи, які спрямовані на зберігай* ня відомостей про обставини справи, у випадках, коли використання джерела цих відомостей може у майбутньому виявитися неможливим або утрудненим (ч. 1 ст. 133 ЦПК).

Якщо особи, які беруть участь у справі, вважають, що подання потрібних доказів для доведення їх вимог буде згодом неможливим або у них будуть труднощі в поданні цих доказів, то вони мають право просити суд про їх забезпечення.

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази як до пред'явлення нею позову (ч. З ст, 133 ЦПК), так і після.

Забезпечення доказів є спеціальним заходом тому, що може здійснюватись лише судом у спосіб, передбачений законом.

Забезпечення доказів здійснюється:

- безпосередньо судом, що розглядатиме справу (до або після пред’явлення позовної заяви);

- іншим судом у порядку окремого доручення;

- за ініціативою заінтересованих осіб;

- на підставі ухвали суду, де буде розглядатися чи розглядається справа по суті.

Способи забезпечення доказів:

- допит свідків;

- призначення експертизи;

- витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, - наприклад допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків (ст. 184 ЦПК).

Але огляд письмових і речових доказів, який здійснюється на місці, та допит свідків слід кваліфікувати не як забезпечення доказів, а як їх дослідження. Якщо взяти до уваги поняття «огляд письмових і речових доказів*, то, по-перше, це поняття має дуже широкі межі застосування в ЦПК і фактично не завжди визначено підстави для його застосування; по-друге, воно неоднозначно застосовується в ЦПК, оскільки трансформується в терміни «місцевий огляд», «огляд на місці» (п. 6 ст. 130, ст. 140 ЦПК); по-третє, про огляд письмових і речових доказів йдеться в п. б ст. 130, ст. 140 ЦПК, які передбачають процедуру дослідження доказів на стадії судового розгляду, а не їх забезпечення.

Допит свідків - це також процес дослідження доказу (ст. 180 ЦПК) на стадії судового розгляду, а способом забезпечення доказу має бути виклик судом свідка в судове засідання для давання показань, а у разі його неявки без поважник причин - шляхом приводу (ст.94 ЦПК).

Тому доцільно концептуально уточнити засоби забезпечення доказів:

1) виклик свідків у судове засідання за клопотанням сторін для давання показань;

2) призначення огляду речових і письмових доказів (у тому числі й огляд на місці);

3) тимчасове вилучення (витребування) судом письмових та речових доказів у тих осіб, які не подали їх без поважних причин суду та особам, які беруть участь у справі, та не повідомили про причини їх неподання (ст,93 ЦПК);

4) призначення експертизи у справі;

5) доручення суду, в провадженні якого знаходиться справа, іншому суду щодо збирання речових і письмових доказів, допиту свідків за питаннями, поставленими сторонами та судом, який дав судове доручення;

6) зберігання речових та письмових доказів у камері схову суду чи за місцем їх знаходження (ст.139 ЦПК).

На підтвердження правильності цієї концепції щодо п. 1 запропонованих способів забезпечення доказів слід звернутися до аналізу ст. 136 ЦПК, де йдеться про заяву про виклик свідка. Особа, яка звертається до суду на підтвердження своїх вимог, а відповідач - на підтвердження своїх заперечень, може просити суд про виклик свідка у судове засідання для давання показань. Заявити про допит такого свідка особа може у прохальній частині її позовної заяви, у зустрічному позові, позовній заяві третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору. При цьому вона повинна зазначити прізвище, ім’я, по батькові свідка, місце його проживання (перебування) або роботи та зазначити обставини, які він може підтвердити.

Виклик свідка до суду може бути здійснено шляхом подання окремої заяви про його допит. У заяві про виклик свідка зазначається суд, у якому слухається справа по суті, прізвище, ім’я, по батькові, адреса особи, яка клопоче про допит свідка, а також прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання (перебування) або місце роботи свідка та обставини, які він може підтвердити. На підставі такої заяви та у разі, якщо суд визнає доцільним допитати такого свідка у судовому засіданні, виходячи із правила належності та допустимості доказів, йому надсилається судова повістки про час і місце розгляду справи.

Як бачимо, саме виклик судом, свідка для його допиту у судовому засіданні слід розцінювати як спосіб забезпечення доказу, а сам допит свідка у судовому засіданні - це вже дослідження доказу.

У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів (ч. 2 ст. 133 ЦПК). За аналогією із нотаріальним процесом (п. 16 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» - передача в депозит грошових сум чи цінних паперів, п. 21 - передача документів на зберігання) може мати місце такий спосіб забезпечення доказів, як передача письмових, речових доказів на зберігання до камери схову суду до пред’явлення заяви до суду. Такі дії особи зумовлені тим, що у неї є побоювання, що поки вона подасть заяву до суду докази можуть бути знищеними.

Подібне положення має місце у ст. 139 ЦПК, проте ця норма потребує узгодження зі ст. 133 ЦПК. Способом забезпечення доказів може бути зберігання речових і письмових доказів у камері схову суду чи за місцем їх знаходження. Про необхідність закріплення у ст. 133 ЦПК такого способу забезпечення доказів свідчить положення ч, З ст. 139 ЦПК, де йдеться про те, що суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Суд не може заслуховувати пояснення сторін як забезпечення доказів, оскільки вони можуть у таких випадках подавати їх у письмовій формі і суду не потрібно їх попереджати про кримінальну відповідальність як свідків (ст.184 ЦПК). Це зумовлено тим, що вони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК) і мають бути присутніми у судовому засіданні.

Про забезпечення доказів особа має подати суду заяву, зміст та форма якої передбачена у ч. 1 ст. 134 ЦПК.

Зміст заяви про забезпечення доказів:

- докази, які необхідно забезпечити;

- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

- справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Зазначення предмета спору, тобто назва справи, для якої потрібні ці докази, та зазначення обставин, що можуть бути підтверджені цими доказами, мають дуже важливе значення тому, що суд виходячи з предмета та обставин, враховуючи положення статей 58, 59 ЦПК щодо належності та допустимості доказів, може забезпечити доказ, а може й відмовити у його забезпеченні (ч. 4 ст. 135 ЦПК). У заяві також повинен бути зазначений суд, до якого така заява подається, та суд, у якому мають бути вчинені певні процесуальні дії. Наприклад, заява подається у Шевченківський райсуд м. Києва про допит свідка за місцем його проживання у м. Обухові, тобто допит свідка буде проводитись Обухівським міським судом Київської області. У заяві мають зазначатися відомості про сторони та місце їх проживання, місцезнаходження.

Якщо заява про забезпечення доказів не відповідає вимогам ч. 1 ст. 134 ЦПК, до неї застосовуються наслідки, встановлені ст. 121 ЦПК.

Порядок розгляду заяви про забезпечення доказів

Якщо доказ потрібно забезпечити до пред'явлення позову (ч. З ст. 133 ЦПК), то така заява розглядається місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Якщо доказ потрібно забезпечити після пред’явлення позову, то заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу.

Заява про забезпечення доказів розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Але присутність цих осіб не є обов’язковою.

У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред’явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Оскарження ухвали про забезпечення доказів слід розуміти у широкому аспекті щодо усього інституту забезпечення доказів, тобто тут йдеться про оскарження ухвали як про забезпечення доказів, так і відмови забезпечити доказ.

Судова практика

«Потенційний» позивач ер. В. до пред’явлення позову подав заяву про забезпечення доказу. Суд йому відмовив у такому забезпеченні, про що постановив ухвалу. Гр. В. має право оскаржити таку ухвалу про відмову у забезпеченні доказу.

Після пред’явлення позову на клопотання позивача судом був забезпечений доказ, про що постановлено ухвалу. Відповідач заперечував проти такого забезпечення, мотивуючи це тим, що такий доказ не може бути забезпечений, оскільки його забезпечення суперечить ст. 59 ЦПК щодо допустимості доказів. Як у першому, так і у другому випадку ухвала може бути оскаржена сторонами. Така ухвала не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу. Така ситуація може мати місце при альтернативній підсудності, тобто коли позивач у певних категоріях справ має право вибору суду, до якого йому потрібно звернутися (ст. 110 ЦПК).

Якщо забезпечення доказів має місце до подання позову, то заявник зобов’язаний подати позовну заяву протягом десяти

днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів. Суддя повинен винести ухвалу, у якій зазначити розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню. Щодо збитків, які були заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів, то така правова ситуація може стосуватися товарів, що швидко псуються, тощо. У такому разі заявник має відшкодувати збитки, але лише тоді, коли рішення буде ухвалено не на його користь. У цьому випадку збитки мають входити до судових витрат (п. 5 ч. З ст. 79 ЦПК).

Призначення експертизи як спосіб забезпечення доказів

У частині 2 ст, 133 ЦПК йдеться про такий спосіб забезпечення доказів, як призначення експертизи. Сам порядок призначення експертизи закріплено у статтях 143,144 ЦПК.

Призначається вона за ухвалою суду, де вказуються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім’я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об’єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Крім того, в ухвалі має бути зазначено: назва процесуального акта, склад суду, який призначив експертизу, дата призначення експертизи, найменування справи, у якій експертиза призначається, сторони, вид експертизи, а також повинна зазначатися сторона, на яку покладаються витрати за проведення експертизи. В ухвалі має бути зазначено й строк, у який ця сторона повинна оплатити проведення експертизи, та роз’яснити наслідки такої несплати у встановлені в ухвалі строки - суддя скасовує ухвалу про проведення експертизи.

Якщо експертизу призначено експертам кількох установ, в ухвалі про її призначення зазначається найменування провідної установи, на яку покладається проведення експертизи.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнається експертна установа. Ухвала про призначення експертизи направляється в кожну установу - виконавцям, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об’єкти дослідження та матеріали справи направляються провідній установі, яка фактично несе відповідальність за своєчасне та належне проведення експертизи та за об’єкти дослідження і матеріали.

При визначенні об’єктів та матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. Такий відбір може здійснюватись при огляді речових доказів за місцем їх знаходження з участю експерта, який проводитиме у майбутньому експертизу, та спеціаліста, який здійснюватиме такий відбір зразків (ст. 140 ЦПК).

За певними категоріями справ передбачається обов’язкове призначення експертизи за умови заявления клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов’язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі слід встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров’я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Щодо визначення психічного розладу здоров’я фізичної особи, то проведення такої експертизи може здійснюватися судом з власної ініціативи, як це передбачено ст. 239 ЦПК.

Експертиза може проводитися в суді, зокрема в судовому засіданні. Якщо об’єкт дослідження не можна доставити до суду, то експертиза проводиться за місцем знаходження об’єкта.

Експертиза також проводиться поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень. У більшості випадків така експертиза проводиться експертами судово-експертних установ або експертами різних експертних установ, якщо цього потребує дослідження, яке проводиться. Для проведення таких експертиз потребується спеціальне обладнання, матеріали, такі дослідження проводяться у лабораторіях, де є необхідні пристрої, інструменти тощо. При проведенні експертизи в суді беруть участь особи, які беруть участь у справі. Експерти самі вирішують доцільність та можливість участі осіб, які беруть участь у справі, при проведенні експертизи. Зазначене питання може бути винесене на розгляд суду. Ці особи можуть ставити питання експерту у процесі проведення експертизи, звертати його увагу на особливості певних предметів, обставин тощо. Якщо у експерта недостатньо матеріалів, неправильно відібрані зразки, некоректно поставлені запитання чи вони не стосуються меж дослідження, чи виходять за межу його компетенції тощо, він повинен негайно повідомити про це суд.

На момент проведення експертизи суд може зупинити провадження у справі (п. 5 ст. 202 ЦПК).

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи.

Особи, які беруть участь у справі, вправі знайомитися з висновком експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу.

У разі ухилення від проведення експертизи у обов’язкових випадках, передбачених законом, суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи. Зокрема, це примусовий привід відповідача у справах про визнання батьківства та материнства на проведення судово- біологічної (судово-медичної) експертизи. Питання про проведення судово-біологічної (судово-медичної) експертизи має здійснюватись за аналогією із розглядом заяви про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку (глава 10 розділ IV ЦПК).

7.3.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Сприяння суду в отриманні особами доказів:

  1. 1.1. Передумови появи Кормчих книг на території Київської Русі
  2. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  3. Процес доказування та його елементи
  4. Сприяння суду в отриманні особами доказів
  5. Стаття 49. Судовий розпорядник
  6. § 1 . Поняття представництва в суді
  7. § 3. Судові доручення
  8. § 4. Питання легалізації та перекладу документів
  9. § 2. Порядок розгляду справ третейським судом
  10. Обов'язок доказування і подання доказів
  11. Принципи організації та діяльності третейського суду
  12. 2. Уповноважені учасники житлових відносин
  13. ДОДАТК
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -