<<
>>

Оцінка доказів судом

У статті 212 ЦПК закріплено правила та процесуальний порядок оцінки доказів судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дане положення необхідно доповнити положенням про доводи осіб, які беруть участь у справі.

Оцінка доказів - це розумова та процесуальна діяльність суду, яка ґрунтується на правилах логіки, що дозволяє узагальнити весь матеріал справи і виокремити безпосередні докази, вибрати з них найхарактерніші, проаналізувати доводи осіб і за допомогою аналізу виробити власні висновки. Вважається, що оцінка доказів являє собою розумову і одночасно процесуальну діяльність судді, яка передбачає пізнання доказів та аналітичну діяльність судді.

Важливу роль при оцінці доказів відіграє правосвідомість судді, який при оцінці доказів повинен виходити з духу права та мати особливе правове мислення. Враховуючи все вищезазначене, слід сказати, що внутрішнє переконання судді - це не несвідоме враження від «театральної гри сторін», яке не піддається контролю, а впевненість у правильності його правових висновків, які складають основу судового рішення. Але така правильність висновків можлива лише при всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, відповідно до норм ЦПК та з урахуванням правил належності доказів та допустимості засобів доказування, правил вірогідності та достатності доказів, процедури їх отримання та подання і безпосереднього дослідження судом.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Слід також сказати про достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. При вирішенні питання про прийняття доказів суд не повинен надавати переваги одним доказам над іншими, тобто надавати перевагу показанням свідків перед письмовими доказами або висновком експерта.

На практиці іноді зустрічаються випадки, коли судді імпонує позиція позивача або відповідача і це впливає на сприйняття доказів, поданих цією стороною. Формула ж, закладена у ЦПК, не дозволяє нехтувати доказами іншої сторони, оскільки таке рішення буде скасоване як таке, що не відповідає обставинам справи через їх недоведеність та неповне з’ясування.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

При оцінці побічних доказів суд повинен враховувати такі правила, вироблені практикою;

- для того, щоб на підставі побічних доказів зробити вірогідний висновок, потрібно їх мати не один, а декілька;

- вірогідність кожного з них не повинна викликати сумніву;

- сукупність їх повинна складати певну систему, яка дозволяє зробити один можливий висновок про факт.

Докази не повинні суперечити один одному, такі суперечності мають бути усунені судом до моменту постановления судового рішення. Лише за таких умов та при їхній належній перевірці можна говорити про постановления законного та обґрунтованого рішення.

Вчені виділяють процесуально-правові гарантії правильної оцінки доказів, які називають правилами80 чи принципами, серед яких виділяють такі принципи; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням; докази оцінюються всебічно, у повному обсязі і неупереджено; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили31.

Погоджуючись із думкою М.Й. Штефана, виділяємо ще одне правило про керування судом законом при оцінці доказів, через те, що діяльність суду має підпорядковуватись закону і по можливості конкретно регламентуватись, а тому принципи можуть застосовуватись лише при відсутності чітких норм, які регулювали б його діяльність.

Дійсно, законодавством не сформульовано чіткі норми, якими має керуватись суд при оцінці доказів, оскільки така діяльність підпорядкована розумовій діяльності. Але слід враховувати те, що суд має усувати все, що не має істотного значення для справи (ст. 160 ЦПК); суд може усувати протиріччя в доказах (я, 12 ст. 180 ЦПК). Тому вважаємо, що судова оцінка доказів відповідним чином має залежати також від запропонованого сторонами аналізу доказового матеріалу, оскільки це випливає із принципу змагальності сторін. Якщо цього аспекту не враховувати, то судові дебати - абсолютно зайва стадія розгляду справи по суті. Так, у стадії судових дебатів сторони мають критично аналізувати подані іншою стороною докази, а тому результати такого аналізу повинні враховуватись судом при власній остаточній оцінці доказів.

Отож можна встановити, що суд має оцінювати докази з моменту подання заяви за правилами їх належності і допустимості як засобів доказування, а також під час їх подання на підготовчій стадії (попереднє судове засідання). Тобто підготовча стадія за принципом змагальності має бути переорієнтованою з дій судді, який тепер не повинен дбати про збирання доказів у справі, на активність у цьому процесі сторін. Тому пропонуємо визначити законодавчі норми щодо прийняття суддею доказів на підготовчій стадії і обов’язок суду реагувати ухвалою на кожну процесуальну дію сторін по збиранню і забезпеченню доказів. Тобто право на подання суду доказів (ст. 27 ЦПК) сторонами має бути регламентованим на кожній стадії цивільного процесу. Інакше виходить, що сторона може додавати докази на стадії підготовки, а суд, застосовуючи правила належності доказів та допустимості засобів доказування може відмовити в їх прийнятті до справи, зокрема, відмовити у клопотанні про виклик свідків, приєднанні до матеріалів справи письмових І речових доказів тощо. Тоді сторона не здатна буде оскаржити дії судді, якщо не буде постановлена така ухвала.

Так, деякі автори вважають, що суд «...не може знати заздалегідь, яким буде зміст пояснень сторін, висновку експерта тощо. Тому суд не може відхилити клопотання на підставі того, що доказ, про збирання якого порушує клопотання учасник процесу, можливо, не міститиме потрібних відомостей.

Остаточно належність доказів суд першої інстанції має оцінювати під час винесення рішення»32. Звідси мав би випливати висновок про обов’язок суду лише задовольняти клопотання про забезпечення доказів. Цей висновок є логічним і більш демократичним, ніж відмова у задоволенні клопотання, але ж, як відомо, не всі позивачі належним чином користуються процесуальними правами. Якщо йти далі за цією гіпотезою, то навіть відповідачі та треті особи можуть забезпечувати докази.

Автор не погоджується з позицією тих вчених, які визначають контрольну оцінку доказів властивою лише мотивувальний частині судового рішення33, оскільки остаточна оцінка (контрольна) може мати місце не тільки в рішенні, айв ухвалах суду.

Оцінка доказів може здійснюватись не тільки за достатністю доказів для підтвердження конкретних обставин справи, але і провадитись щодо мінімальної обґрунтованості заявлених вимог ще на стадії подання заяви. Оцінка доказів може здійснюватись і на стадії підготовки справи до розгляду та в порядку забезпечення доказів щодо їх належності до справи та допустимості як засобів доказування. При цьому в разі неприйняття доказу, що пропонується стороною, можна однозначно говорити про остаточну оцінку судом, оскільки в разі відмови суду, наприклад, у виклику конкретного свідка, суд не може змінювати своєї позиції, якщо не зміняться причини, за яких настала відмова. Так, за ст. 136 ЦПК передбачається зазначати в заяві обставини, які може ствердити свідок, якщо ж ці показання допускаються як засіб доказування таких обставин. У тому ж разі, коли, наприклад, необхідно підтвердити обставину нотаріального посвідчення договору, такий доказ як показання свідків буде недопустимим, однак при зміні позовних вимог на визнання договору недійсним (якщо не передбачено обов’язкову нотаріальну форму посвідчення) внаслідок помилки (ст. 229 ЦК), такий доказ є допустимим засобом доказування.

В юридичній літературі іноді виділяють одночасно декілька взаємопов’язаних критеріїв для оцінки доказів судом, що ускладнюють їх сприйняття* Наприклад: «Отже, належність доказів — це міра, що визначає залучення до процесу по конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів»31. Отож робиться спроба налагодити взаємозв’язок між належним доказом і потрібним, належним і достатнім. Але це різні критерії, які мають характеризувати швидше процес доказування, ніж окремий доказ, якісною оцінкою якого є його належність до справи, а точніше - до певної юридичної обставини. Водночас у процесі доказування у його суб’єктів, безумовно, виникає потреба у доказах і в забезпеченні їх достатності для підтвердження юридичних обставин. При цьому не завжди особи можуть знайти саме той доказ, який є «потрібним» за умовою його належності.

Наприклад, в одній цивільній справі виникла потреба довести факт, що громадянин К. під час перебування в шлюбі придбав гараж, а після смерті дружини його відчужив. Коли постало питання про підтвердження цих двох обставин, то була встановлена невідповідна законодавству юридична практика оформлення договорів купівлі-продажу гаражів, за якою цегляні гаражі фактично продавались, але перехід прав на них здійснювався лише «за рішенням загальних зборів членів кооперативу». При чому реально такі збори не відбувались, а оформлялись лише протоколи за заявою «продавця» і «покупця». Тому підтвердити факт купівлі-продажу такого гаражу належними (правовстановлюючими) документами, які посвідчувалися б в нотаріальному порядку, неможливо. Отже, можна ставити питання про потрібні докази, але тоді виникає необхідність встановлювати й реальні докази по конкретній справі, що порушуватиме правило допустимості засобів доказування.

Вважаємо, що в разі порушення особами вимог законодавства має провадитись перевірка дійсності такої угоди. Коли цегляний гараж переходить до іншого володільця (по суті, власника) лише за рішенням загальних зборів без відповідного його оформлення, то така угода з урахуванням порушення прав інших осіб (державі не сплачено мита, спадкоємці залишились без належної їм частки спадщини) не може вважатись законною і вона має визнаватись недійсною. Тобто у такому разі буде переглядатись законність такого правочину, оскільки майнові права однієї особи не можуть передаватися Іншій особі на підставі рішення загальних зборів, а рішення суду стане підставою звільнення від доказування. У цій ситуації відсутність «потрібного» доказу, а краще сказати «допустимого доказу», була «компенсована» рішенням суду. Тому в багатьох випадках саме рішення суду у справах окремого провадження і, зокрема, про встановлення юридичного факту є тим можливим доказом, що замінює собою допустимий засіб доказуванняss.

Цікавою також була ситуація, коли судом для дослідження розрахунку, зробленого у зв’язку з виходом одного із учасників товариства з обмеженою відповідальністю, судом було призначено експертизу, тоді як одна із сторін просила визнати доцільним замість цього залучити до участі у справі для давання висновку районну державну податкову адміністрацію і такий висновок сприйняти як необхідний і достатній доказ.

Отже, можна встановити, що нове поняття «потрібні дока* зи» не має практичного застосування при розгляді цивільних справ, а таке поняття може застосовуватись лише в діяльності суб’єктів доказування на стадії збирання доказів.

Отже, перед винесенням рішення суд з'ясовує і встановлює всі обставини справи, що мають значення при її вирішенні. Тут слід проаналізувати весь спектр юридичних обставин, починаючи від правильної сплати судового збору і належного оформлення позовної заяви та закінчуючи поданням пояснень у справі та інших доказів. Отож вважаємо, що, незважаючи на обов’язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, у суду має скластись предмет доказування у конкретній справі з урахуванням не тільки її матеріальних, але і процесуальних аспектів. Наприклад, передача повноважень щодо участі у справі є багато- аспектним питанням, що може стосуватись як матеріальних аспектів, так і процесуальних. Крім того, сама передача повноважень має здійснюватись відповідно до вимог ЦК та ЦПК.

Щодо поняття «обгрунтованість судового рішення», що застосовується в ч. 2 ст. 213 ЦПК, то слід його визнати неповним. Так, суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні, тобто в цьому визначенні говориться про процес доказування. Але під поняттям «обґрунтованість» слід розуміти водночас і доведеність, і до- казаність юридичних обставин, що виявлятиметься в спростуванні доказової сили доказів іншої сторони та доведенні достатності і юридичної вірогідності доказів, поданих особою. Отже, поняття «обґрунтування» має включати для сторін процес доказування і доведення, а для суду - оцінку не тільки поданих доказів, але і всіх доводів, висловлених сторонами під час судового засідання, які мають бути відтворені в обґрунтованому суддею рішенні у справі. Зокрема, від судів вимагається наводити у рішенні мотивувальну частину, де мають викладатися мотиви (доводи), з яких суд виходив при постановлена ухвали чи рішення і їх зв’язок з положеннями закону, яким він керувався. Тому не тільки докази, подані особами, що беруть участь у справі, а й найліпші їх доводи можуть ставати основою рішення суду.

Звідси випливає безпосередній зв’язок судового рішення з такими поняттями, як законність і обґрунтованість, але неможливо розглядати ці аспекти без суттєвого аналізу процедури фіксації всього процесу розгляду справи, що, безумовно, пов’язано з можливістю суду в подальшому доказати дотримання ним процедури розгляду справи та правильності ухваленого ним рішення. [7] посібнику: Процесуальні документи в цивільних справах: Теорія, методика, практика / За заг. ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фуреа С.Я.: КНТ, 2008. - С.78-89.

9 Детальніше див.: Лиюров Б.О.Цивільне провадження за позовом, в якому є припущення з ознаками кримінального злочину// Юриспруденція: Теорія і практика. - 2007. - № 6(32). - С. 41-43.

9 Гражданский процесе / Под ред. К.С.Юдельсона. - М.,1972. - С.180.

19 Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. - Минск, 1969. - С. 177-179.

11 Цюра Т. Новий погляд на класифікацію доказів в цивільному процесі //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 7. - С. 55.

12 Фурса СЛ. Окреме провадження в цивільному процесі України. - К., 1999. - С. 119-120; Фурса СЛ. Окреме провадження як складова частина цивільного процесу: Практикум. - К.: Вілбор,1998. - С.65.

13 Гражданский процесе / Под ред. Треушникова М.К. - М.: Новый юрист, 1998, - С. 178-179; Штефан ММ. Цивільне процесуальне право. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 295-296.

11 Советский гражданский процесе/ Под ред. Клейн мана А.Ф, - М.; Изд- во Московского ун-та, 1964. - С. 147-151.

“ Фурса С Л., Цюра Т.В. Докази та доказування в цивільному процесі. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2005. - G. 102-121.

19 Коломыцев В.И. Письменные доказательства по гражданским делам. - М.,1978. - С.10.

17 Комментарий к гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации /Под ред. М.С. Шакарян. - М., 2003. - С.176.

18 Там само. - С. 176.

19 Гончаренко В.Г., Бергер В.Є., Бу лига ЛЛ, Експертизи у судовій практиці. - К.: Либідь, 1993. - С.9.

89 Варфоломеева Т.В. // Експертизи у судовій практиці / За заг. ред.

B. Г. Гончаренка. - К.: Юрінком Інтер,2005. - С.54.

81 Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: Теоретические начала и основные институты. - М.: Волтер Клуверс, 2008. - С. 384.

11 Детальніше див.: Фурса СЛ., Цюра ТВ. Докази та доказування у цивільному процесі. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2005. - С.211-216, - проект позовної заяви про захист прав споживачів, де має місце клопотання про визнання обставини загальновідомою.

23 Треушников М.К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 1997. -

C. 192.

34 Штефан ММ„Дрижчаная ЕХ., Гусев ЕВ. Представительство граждан в суде. - К.: Лыбидь, 1991.

21 Правила допиту свідків. - Див.: Фурса С Л., Фурса CJ. Адвокат в цивільному процесі. - К.; Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008.

29 Пискарев И.К. // Научно-практический комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации. - М., 2003. - С. 397.

27 Гончаренко ВХ, Бергер В.Є., Бу лига Л XI. Експертизи в судовій практиці. - К.: Либідь, 1993. - С. 15.

38 Там само. - С.15.

29 Цивільне процесуальне право України / Під ред. В.В. Комарова. - X.: Право, 1999. - С. 196-198; Хражданский процесс / Под ред. М.К. Треуш- никова. - М.: Новый юрист, 1998. - С. 172-175.

30 Штефан МЛ. Цивільний процес. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1997. - С. 253.

31 Гражданский процесе / Под ред, М.К. Треушникова- - М,; Новый юрист, 1998. -С. 174-175.

33 Степанова Т, Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - Ж1.-С.19.

33 Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, М.А. Чечиной, Д.М. Че* чота. - М.: Проспект, 1998. - С. 196.

и Степанова Т, Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №1. - С.19.

35 Голод Б. Труднощі доказування націонал-соціалістських переслідувань // Право України. - 2002. - № 8. - С. 109-111.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Оцінка доказів судом:

  1. 3. Розгляд справи і рішення адміністративного суду
  2. Стаття 86. Оцінка доказів
  3. 4.5. Оцінка доказів
  4. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  5. Допустимість доказів
  6. Аналіз доказів особами, які беруть участь у справі
  7. Оцінка доказів судом
  8. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
  9. Стаття 193. Судові дебати
  10. Стаття 212. Оцінка доказів
  11. Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення
  12. § 5. Стандарт доказування та оцінка доказів судом
  13. ЗМІСТ
  14. Оцінка доказів
  15. ОКРЕМІ СУДІВНИЦТВА
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -