<<
>>

Оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі

Матеріальна диспозитивність у діяльності потерпілого виявляється також під час апеляційного, касаційного оскарження, ініціювання перегляду справи, у зв’язку з нововиявленими обставинами та в порядку виключного провадження.

Для виправлення помилок, допущених судами першої інстанції, в кримінальному процесі України існує інститут перегляду рішень в апеляційному порядку. Термін “апеляція” походить від латинського appellatio — 1) назва; 2) оскарження, звернення до суду[249] [250]. Юридична енциклопедія визначає поняття “апеляція” як одну з форм оскарження судових рішень у кримінальних, адміністративних і цивільних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу[251].

Апеляційне провадження — це самостійна стадія в українському кримінальному процесі, суть якої полягає в перегляді вироків і постанов (ухвал) місцевого суду, які не набрали законної сили, з метою перевірки їх законності, обґрунтованості та справедливості шляхом перегляду постановлених апелянтами під сумнів обставин і судових дій, яке здійснюється апеляційним судом за правилами, передбаченими у главах 29 і 30 КПК України[252].

Основні риси апеляції в її сучасному вигляді сформувалися в ХІХ столітті. Вже тоді відзначалися особливі ознаки апеляції: апеляційному оскарженню підлягали тільки рішення, які не набрали законної сили, апеляційна скарга подавалася заінтересованою особою, метою апеляційного розгляду було усунення помилок і недоліків судового рішення, винесеного у першій інстанції, справа розглядалася по суті в частині, що була оскаржена, апеляційний суд міг сам виправляти допущені помилки, в тому числі і через винесення нового вироку .

Апеляційний перегляд справ в кримінально-процесуальному законодавстві України був запроваджений у 2001 році і мав на меті змінити існуючу до того систему перегляду судових рішень, а заодно і сприяти зменшенню кількості випадків повернення справ на новий розгляд.

Зараз в апеляційному порядку щороку переглядається близько 40000 справ (в тому числі близько 25000 вироків), апеляції задовольняються приблизно в 35% справ[253] [254], що підтверджує їх важливе значення в процесі забезпечення прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Що стосується активності потерпілих на стадії апеляційного провадження, то можна навести такі дані. У 2003 році суди апеляційної інстанції розглянули 2336 апеляцій, які надійшли від потерпілих на вироки, ухвали та постанови місцевих судів. За скаргами потерпілих апеляційними судами було скасовано вироки щодо 302-ох осіб і змінено щодо 242-ох[255]. Загалом 23,3% апеляційних скарг потерпілих мали позитивне вирішення і вплинули на зміну чи скасування вироків, що можна охарактеризувати як достатньо значний показник. Відносно невисоку активність потерпілого можна пояснити різними чинниками: значно більшою активністю під час оскарження сторони захисту, поданням прокурором апеляції на вирок (що може відповідати інтересам потерпілого і задовольняти його потребу в оскарженні рішення), небажання самого потерпілого оскаржити рішення суду з тих чи інших причин.

КПК України передбачає можливість апеляційного перегляду вироків місцевих судів, які не набрали законної сили, постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами, ухвал (чи постанов), винесених місцевими судами про закриття справи чи направлення на додаткове розслідування, окремих ухвал (постанов) місцевих судів чи інших постанов, які порушують конституційні права учасників кримінального судочинства (ст.

347 КПК України).

Діяльність апеляційного суду за своєю суттю може бути розцінена також як різновид судового контролю. До 2001 року в кримінальному процесі України існувало поняття судового нагляду, коли голова вищестоящого суду міг виявити власну ініціативу і внести протест щодо рішення, яке він вважав незаконним. Тепер повноваження суду у цій сфері виключені, і таким чином поглибилася диспозитивність — оскаржити судове рішення в апеляційному порядку можуть тільки сторони та інші особи, які мають право подавати апеляцію згідно зі статтею 348 КПК України. Судовий нагляд змінився судовим контролем, основним предметом цієї діяльності суду є перевірка законності та обґрунтованості процесуальних рішень. Приводом для здійснення судового контролю є лише апеляція зацікавленої особи або апеляція прокурора[256]. На нашу думку, такі зміни, крім того, що посилили дію диспозитивності в кримінальному процесі, позбавили суд невластивої йому функції, також посприяли забезпеченню законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Формою звернення до суду апеляційної інстанції є апеляція, яка може бути двох видів: апеляційна скарга та апеляційне подання.

До кола суб’єктів, які мають право подати апеляцію, включені як потерпілий так і його представник. Пункт 9 статті 348 КПК України обмежує право оскарження потерпілого та його представника в частині рішення суду першої інстанції, що стосується інтересів потерпілого, і до того ж в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. На нашу думку, обмеження потерпілого та його представника вимогами, які він заявляв у суді першої інстанції, не є виправданим. Потерпілий може змінити свою думку щодо заявлених раніше вимог, зменшити їх обсяг чи навпаки збільшити, до розгляду справи апеляційним судом можуть з’явитися нові обставини. Не виключається ситуація, коли потерпілий в суді першої інстанції взагалі не заявляв ніяких вимог (наприклад, не брав участі в судовому розгляді з тих чи інших причин). Буквальне тлумачення статті 348 КПК України позбавить його права на апеляційне оскарження, але позбавлення конституційного права виглядає абсурдним.

Крім того, таке становище є дискримінуючим у порівнянні зі статусом засудженого, його законного представника і захисника. Згадані суб’єкти можуть оскаржити рішення суду першої інстанції у частині, що стосується інтересів засудженого (пункт 1 статті 348 КПК України).

У ч. 4 ст. 354 КПК РФ, наприклад, право на апеляційне оскарження сформульовано досить загально, без будь-яких обмежень для учасників кримінального судочинства.

О.Ю. Костюченко, обґрунтовуючи думку про недоцільність зв’язування

потерпілого вимогами, заявленими у суді першої інстанції, підкреслює, що

“державний обвинувач діє в межах публічного інтересу, не узгоджуючи свою

позицію з думкою потерпілого та його представника. Позиція потерпілого

здебільшого ґрунтується на суб’єктивному сприйнятті ним вчиненого злочину, • »257

а не на законі. [257]

У літературі неодноразово порушувалося питання про можливість оскарження вироку суду особою, яка фактично зазнала шкоди від злочину (потерпілий в кримінально-правовому розумінні), але не отримала статусу потерпілого в кримінальному процесі. В статті 348 чинного КПК України, яка містить перелік осіб, що мають право подавати апеляцію, не зазначено таку особу, а тому вона не може оскаржити вирок суду. Не може надати статусу потерпілого і апеляційний суд, оскільки не має таких повноважень.

Виходячи з того, що така ситуація є порушенням прав фактично потерпілого, О.Р. Михайленко та М.В. Джига пропонують скасовувати вирок, а справу направляти на новий розгляд для того, щоб права та законні інтереси

, » » ,258

потерпілого були поновлені та забезпечені в повному обсязі . Проте, для скасування вироку в такому випадку має бути розроблений відповідний механізм, а саме: передбачені підстави та порядок прийняття такого рішення. Також має бути науково обґрунтована необхідність рішення, яке фактично призводить до нового циклу судового розгляду кримінальної справи.

Вважаємо, що коло осіб, які можуть подавати апеляцію, може бути розширене, і до згаданого переліку варто додати осіб, чиїх інтересів стосується вирок суду першої інстанції. Знайомитися з матеріалами такі особи не мають права (бо інакше ознайомлення з матеріалами сторонніх осіб може призвести до негативних наслідків). Проте для подання апеляційної скарги їм цього і не потрібно — для задоволення вимог до змісту апеляції, що визначені в статті 350 КПК України, їм достатньо лише знати про винесений вирок (зокрема, коли і яким судом) і те, що він стосується їх інтересів. Вказівкою на те, в чому полягає незаконність вироку (вимога п.4 ч.1 ст. 350 КПК України) буде скарга особи на невизнання її потерпілою (скажімо, незважаючи на її звернення до органів досудового розслідування та до суду) та посилання на факт заподіяння їй шкоди конкретним злочином. Для підтвердження своїх доводів особа зможе додати будь-які документи. Крім того, апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією, зможе безпосередньо заслухати доводи такої особи (оскільки,

— № 8. — С. 6—10.

ш

відповідно до чч. 1, 4 ст. 362 КПК України особи, які подали апеляційні скарги, мають право давати пояснення з приводу поданих апеляцій). Оцінивши надані документи, пояснення особи в сукупності з іншими матеріалами справи, поясненнями і запереченнями інших учасників апеляційний суд повинен прийняти рішення про наявність чи відсутність у особи, яка вважає, що їй злочином було заподіяно шкоду, підстав бути визнаною потерпілою у кримінальному процесі.

Підставою для скасування судового вироку в такому випадку має стати істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону (ст. 310 КПК України), оскільки було допущено істотне порушення прав особи, яка зазнала шкоди від злочину. Апеляційний суд не може просто змінити вирок, оскільки права особи, яка не була визнана потерпілою, можна поновити лише принаймні зі стадії судового розгляду справи судом першої інстанції.

Звернення потерпілого чи його представника до апеляційного суду має містити визначені в ст. 350 КПК України реквізити та відповідний зміст.

Якщо потерпілий не дотримає вимог, які ставляться до апеляційної заяви, головуючий у суді першої інстанції, згідно з частиною першою статті 352 КПК України залишить апеляцію без руху та повідомить про необхідність виконання зазначених вимог протягом семи діб з моменту одержання повідомлення. Самого повідомлення апелянту про прийняте рішення недостатньо, в зв’язку з цим ми приєднуємося до думки про необхідне вручення особі копії постанови . Отримавши копію постанови, потерпілий матиме можливість ознайомитися з тим, які саме недоліки в оформленні апеляційної скарги виявив суд, ефективніше зможе реалізувати свої права, виправивши апеляцію згідно з вимогами закону.

Вважаємо, що запрошення представника потерпілого, якщо раніше він був відсутній, на цій стадії є корисним, і таке право має бути роз’яснене судом та забезпечене через надання необхідного часу (в межах розумного) і можливості [258]

для представника ознайомитися з матеріалами справи. Це є важливим для оформлення апеляційної заяви потерпілого, згідно з нормативними вимогами.

Ми підтримуємо пропозиції максимально спростити законодавчо визначені вимоги до змісту апеляцій осіб, інтересів яких стосується судове рішення. На сприяння допуску до правосуддя спрямована також пропозиція передбачити, крім письмової, усну апеляцію у формі протоколу, що складається секретарем судового засідання та підписується ним і апелянтом[259] [260]. Усна форма сприятиме забезпеченню прав не лише особам, які мають фізичні вади, а й які через необізнаність із тонкощами юриспруденції не можуть правильно скласти апеляційну скаргу і не мають можливості скористатися кваліфікованою допомогою. Вважаємо, що особа повинна мати право в найзагальнішій формі заявити про незгоду з вироком, призначеним покаранням, невідшкодуванням шкоди. Така диспозитивна норма не суперечитиме публічним інтересам.

Подачею апеляції потерпілий впливає на рух кримінальної справи двояко: по-перше, процес переходить в нову стадію, і розгляд продовжується у суді вищої інстанції, а по-друге, подача апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за окремими винятками.

Строк для апеляційного оскарження законодавством за загальним правилом встановлений в п’ятнадцять діб з моменту проголошення рішення суду (крім ухвал чи постанов суддів, передбачених статтями 525, 1652, 1653, 177, 205 КПК України, що мають особливий порядок та строки оскарження).

Окремі суди на практиці допускають помилки, виконуючи вимоги ст. 351 КПК України щодо повідомлення потерпілого про подання апеляцій іншими учасниками судового процесу і роз’яснення права ознайомитися з ними й подати свої заперечення. Наприклад, у справі за обвинуваченням Н. за ч. 2 ст. 272 КК Соснівський районний суд м. Черкас не повідомив жодного із шести

потерпілих про надходження апеляції від захисника засудженого та не роз’яснив їм право протягом п’яти діб подати на неї свої заперечення. Апеляційний суд Черкаської області провів попередній розгляд справи і постановив повернути її у місцевий суд для усунення зазначених недоліків .

Якщо всі вимоги на першому етапі апеляційного оскарження виконані, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією та запереченнями на неї до апеляційного суду, визначивши дату розгляду справи в апеляційному суді. Про призначену дату розгляду справи суд першої інстанції повідомляє заінтересованих осіб.

Пропонується, щоб сам апеляційний суд визначав дату розгляду справи за апеляцією та направляв повідомлення про це .Із цим не можна не погодитись, оскільки цим зменшується ризик зловживань з боку суду. Крім того, апеляційний суд, ознайомившись з матеріалами справи визначить потребу у проведенні попереднього розгляду справи, і за умови позитивного рішення повідомить сторони про це.

Апеляційний суд уповноважений провести попередній розгляд справи, якщо визнає це за необхідне. Час проведення розгляду справи для вирішення питань, пов’язаних з підготовкою справи до апеляційного розгляду, визначається апеляційним судом, отже, сторонам апріорі він не відомий. Виклик на судове засідання здійснюється на розсуд суду (ст. 357 КПК України). Таким чином, апеляційний суд навіть не зобов язаний повідомляти учасників процесу про попередній розгляд справи. У зв’язку з тим, що у процесі розгляду справи можуть зачіпатися інтереси сторін, пов’язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, вони мають бути обізнані з прийнятим рішенням про попередній розгляд справи апеляційним судом і проінформовані про час і місце проведення відповідного судового засідання. [261] [262]

Російські вчені Н. Ковтун та А. Александров вважають серйозним недоліком судового слідства в суді апеляційної інстанції те, що сторони пов’язані надмірною активністю суду. Началу змагальності більше відповідав би такий порядок судового слідства, коли сторона сама викладає суть апеляційної скарги або свої заперечення щодо неї, одразу підкріплюючи її

263 ггл . • •

доказами . і ака позиція заслуговує на підтримку, оскільки активність суду під час оголошення змісту апеляцій та заперечень хоч є формальною, але суттєво обмежує як змагальність, так і диспозитивність в діяльності сторін у кримінальному судочинстві на цій стадії. На початку судового слідства в суді першої інстанції обвинувальний висновок зачитує за чинним КПК України вже не суд, а прокурор, тому вважаємо, що подібні норми мають знайти розвиток і на стадії апеляційного провадження.

Активність апеляційного суду має полягати в тому, щоб він створював необхідні умови для здійснення наданих сторонам прав та виконання ними їх процесуальних обов’язків, зберігаючи об’єктивність та неупередженість. Суд може діяти лише в межах, визначених законом, і не може зловживати своїм публічним статусом чи порушувати права учасників процесу. Для обмеження розсуду суду мають бути розширені диспозитивні засади на стадії апеляційного провадження.

Перегляд справи апеляційним судом відбувається у певній процесуальній формі. В кримінальному процесі України виділяються такі диференційовані форми апеляційного перегляду, як повна і скорочена. За повної форми судове слідство в апеляційній інстанції проводиться, а за скороченої (неповної) — ні.

За нормами чинного КПК України питання про необхідність проведення судового слідства під час розгляду справи в апеляційному провадженні вирішується тільки на етапі попереднього розгляду справи. Але потреба в судовому слідстві може виникнути вже протягом розгляду справи апеляційним судом, коли, наприклад, виникне необхідність викликати певних свідків, [263] витребувати додаткові докази, провести повторну чи додаткову експертизу або дати оцінку доказам, дослідженим судом першої інстанції . і ому в законодавстві варто передбачити, що судове слідство має бути проведене на клопотання осіб, які беруть участь у судовому засіданні. Таке клопотання може бути заявлене до виходу суду в нарадчу кімнату. Отож, якщо потерпілий забажає, він зможе зініціювати судове слідство в апеляційній інстанції, і це сприятиме як глибшому та більш об’єктивному дослідженню обставин справи, так і захисту прав потерпілого.

На початку судового розгляду визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, може мати місце тоді, коли це питання не вирішувалося під час попереднього розгляду справи. Якщо питання вже розглядалося, суд повинен з’ясувати думки сторін з цього приводу. Для потерпілого особливо важливо висловити свою думку щодо обсягу дослідження доказів, адже потерпілий, якщо не був присутній на попередньому розгляді справи, позбавлений можливості заявити свою позицію, і це обмежує його діяльність у сфері доказування. Закон повинен передбачати у даному випадку обов’язок апеляційного суду з’ ясувати думку потерпілого щодо обсягу дослідження доказів на початку судового розгляду.

Потерпілий не повинен позбавлятись можливості заявити клопотання про дослідження доказів і впродовж судового засідання, якщо вбачатиме в тому необхідність, навіть якщо на початку судового розгляду апеляції чи на попередньому розгляді справи він заявляв інше.

Суд повинен в будь-якому випадку допитати потерпілого, якщо він не був допитаний в суді першої інстанції або його допит був проведений неповно. Вважаємо, що суд також може повторно допитати потерпілого, коли його допит у суді першої інстанції був проведений повно та згідно з вимогами закону, але [264]

апеляційний суд не погоджується з тією оцінкою, яку дав доказам суд першої

-265

інстанції .

Чи може потерпілий вплинути на розсуд апеляційного суду з питання його допиту? Частина четверта статті 362 КПК України визначає, що, якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли із суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій. Як видно з наведеного змісту кримінально-процесуальної норми, потерпілий може бути допитаний лише у випадку, якщо на стадії апеляційного провадження провадиться судове слідство. Раніше вже аналізувалося, що це питання вирішується апеляційним судом на стадії попереднього розгляду справи, де участь потерпілого наразі не є обов’язковою. Втім, у статті 49 КПК України громадянин, визнаний потерпілим, має право давати показання. Оскільки обмежень цього права в КПК України немає, тому, на нашу думку, потерпілий має бути допитаний на його вимогу у будь-якому випадку під час судового розгляду справи апеляційним судом. А звідси випливає необхідність поводити судове слідство в усіх справах.

Відповідно до статті 358 КПК України, апеляційний суд має право дати доручення суду першої інстанції про виконання окремих процесуальних дій з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства. Таке положення не відповідає суті апеляції, за якою справа переглядається апеляційним судом, без участі інших ланок судів. Судове слідство, якщо воно провадиться, має відбуватися в суді апеляційної інстанції, інакше порушується принцип безпосереднього дослідження обставин справи. Вважаємо, якщо виникає необхідність провести певні слідчі дії, щоб потім безпосередньо дослідити отриману інформацію в апеляційному суді, останній має запитувати думку сторін, які беруть участь в розгляді справи за апеляцією. Якщо потерпілий (чи [265] інший учасник провадження) виступить проти проведення такої слідчої дії судом першої інстанції, апеляційний суд зобов язаний самостійно провести таку дію або відмовитись від її проведення, відповідно до конкретних обставин досліджуваної справи.

Особливим чином розглядається в апеляційному суді справа, в якій судове слідство в суді першої інстанції не проводилося згідно з правилами скороченої процедури. Скорочена процедура може бути застосована судом першої інстанції у разі, коли сторони не заперечували проти тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорювалися і суд на підставі цього визначив дослідження доказів недоцільним (ст. 299 КПК України). Потерпілий у цій ситуації не має права оспорювати фактичні обставини справи, але він може оскаржити в порядку апеляції кримінально- правову кваліфікацію діяння, м’якість призначеного покарання. У подібних справах апеляційний суд не має права проводити судове слідство щодо тих доказів, які були враховані судом першої інстанції, але, на нашу думку, судове слідство може проводитися щодо дослідження додаткових матеріалів, які надійшли з апеляцією чи надані сторонами апеляційному суду.

Серед тих рішень, які може винести апеляційний суд згідно зі статтею 366 КПК України, особливу увагу привертає право апеляційного суду винести свій вирок чи свою постанову (ухвалу). В постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку” № 1 від 15.05.2006 року підкреслюється, що право та обов’язок апеляційного суду постановити свій вирок (постанову) під час розгляду справи в апеляційному порядку є однією з гарантій оперативного здійснення кримінального судочинства, а отже, і своєчасного кримінально-правового захисту прав і свобод громадян[266].

Як визначає частина перша статті 378 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє власний у випадках необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції, неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання. Ми підтримуємо точку зору, за якою апеляційна інстанція повинна також отримати право виносити свій вирок, коли результати проведеного у першій інстанції судового слідства дають підстави для постановлення вироку, а суд необґрунтовано повернув справу на додаткове розслідування[267] [268]. Зараз же законодавство вирішує це питання інакше, і не дозволяє апеляційному суду у цьому випадку постановляти свій вирок.

Постановлення вироку апеляційним судом у зазначених випадках відповідає суті апеляції. Потерпілий, вважаючи досудове і судове слідство достатнім для постановлення вироку, матиме право оскаржити до вищестоящого суду постанову суду першої інстанції про повернення справи на додаткове розслідування. Цим самим можна буде уникнути надміру тривалого розгляду справи і запобігти зловживанням державних органів.

За умови скороченого судового розгляду в суді першої інстанції (ст. 299 КПК України) апеляційний суд не може винести нове рішення із зазначених підстав, оскільки нове рішення має бути постановлене на основі безпосереднього дослідження доказів у судовому засіданні. За умов відсутності судового слідства в апеляційному суді, він, виявивши порушення закону, буде зобов’язаний скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд .

Глава 30 КПК України не регламентує порядку ознайомлення учасників процесу з рішенням, прийнятим у апеляційній інстанції. Таким чином, потерпілий не зможе належно реалізувати право на касаційне оскарження чи інші пов’язані з ним права, якщо не ознайомиться зі змістом прийнятого рішення, не матиме можливості вивчити його мотивацію, матеріали, на основі яких воно приймалося, протоколи судових засідань. Тому зазначений недолік підлягає усуненню і всім заінтересованим особам має надсилатись копія рішення, яке прийняв апеляційний суд. Крім того, має роз яснюватись порядок ознайомлення з матеріалами справи та оскарження рішення. Це значною мірою сприятиме реалізації прав усіма учасниками процесу.

Дискусійним є питання щодо меж судового розгляду і, відповідно, винесення рішення судом апеляційної інстанції. Класична форма апеляційного розгляду передбачала неможливість виходу за рамки питань, що ставляться в апеляції. І навіть якщо апеляція містить очевидну помилку, суд не може її виправити. Це положення, звісно, обмежує розсуд апеляційної інстанції на користь диспозитивних засад, але в такому випадку суд, навіть виявивши грубе порушення прав особи, не може його виправити, якщо воно знаходиться поза межами апеляції.

Інша запропонована позиція полягає у вирішенні цього питання виходячи з принципу публічності. Апеляційний суд діючи в інтересах правосуддя, повинен сам визначати межі судового слідства і мати можливість вийти за межі апеляційних вимог, якщо в результаті розгляду справи він дійде висновку, що є підстави для прийняття рішення на користь засудженого чи виправданого і цим не погіршується їх становище[269].

КПК України вирішує це питання компромісним чином для диспозитивної та публічної засад: вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції, якщо розгляд апеляції дає підстави прийняти рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення (ст. 365 КПК України). На користь потерпілого, на нашу думку, рішення в цьому випадку може бути прийняте у двох випадках, коли потерпілий не подав апеляції: 1) апеляція прокурора містить вимоги, що стосуються прав та законних інтересів потерпілого; 2) інший потерпілий, який бере участь у справі, подав апеляційну скаргу, що певним чином пов’язана з інтересами особи, яка не подала апеляції.

Виходячи з тієї норми, що суд зобов’язаний забезпечити можливість здійснення прав потерпілого, вважаємо, що суд повинен враховувати інтереси потерпілого і виходити за межі апеляційних вимог, якщо цим буде забезпечено його права.

Ще одним видом перегляду судових рішень, який має відмінну юридичну природу від апеляції, є перегляд в касаційному порядку. За ним переглядаються судові рішення, які набрали законної сили, і справа переглядається не з питань фактів, а з питань правильного застосування норм матеріального і процесуального права. У ХІХ столітті сформувалося дві моделі касаційного провадження: французька та німецька. Метою касаційного провадження у французькій системі було забезпечення однотипного застосування закону судами. Суд касаційної інстанції міг як виправити рішення самостійно, якщо дозволяло допущене порушення закону і досліджені нижчестоящими судами обставини справи, так і повернути справу на новий розгляд. Метою касаційного провадження за німецьким та австрійським законодавством була перевірка законності судових рішень. Суд касаційної інстанції міг лише скасувати судове рішення, яке не відповідало закону, і не мав права самостійно його змінити, без передачі його в суд першої інстанції для нового розгляду справи .

У касаційному порядку за КПК України можуть бути перевірені вироки, ухвали і постанови апеляційного суду (постановлені ним як судом першої інстанції та в апеляційному поряду), а також рішення місцевих судів.

Потерпілий та його представник мають право на касаційне оскарження в частині, що стосується інтересів потерпілого. Звертає на себе увагу більш широке формулювання меж касаційного оскарження для потерпілого та його представника, у порівнянні з апеляційним. Потерпілий в межах своїх інтересів може оскаржувати істотне, на його думку, порушення кримінально- процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі 269 [270] засудженого. Він не обмежується вимогами, які заявляв у судах першої чи апеляційної інстанцій.

Потрібно звертати увагу на те, що залежно від предмету оскарження встановлено диференційовані строки для касаційної скарги (касаційного подання): один місяць (для судових рішень, зазначених в частині першій статті 383 КПК України) та шість місяців (для судових рішень, зазначених у частині другій статті 383 КПК України). Потерпілий (чи його представник), який подає касаційну скаргу з порушенням встановленого строку, повинен зазначити у своїй скарзі клопотання про відновлення строку, із зазначення причин його пропуску. Якщо таке клопотання буде відсутнє, постановою судді скарга буде визнана такою, що не підлягає розгляду (ст. 386 КПК України). Проте вважаємо, що немає підстав не допускати повторне звернення потерпілого, яке супроводжується клопотанням про поновлення строку з поважних причин.

Касаційна скарга подається через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову — рішення, зазначені в частині першій статті 383 КПК України, на інші рішення скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Диспозитивні начала на цьому етапі можуть бути розвинені через запровадження механізму оскарження до вищестоящого суду постанови про визнання скарги чи подання такими, що не підлягають розгляду (у разі перевірки судових рішень, зазначених в ч. 1 ст. 383 КПК України). Це виглядає логічним, оскільки від суду, рішення якого оскаржується, не може абсолютно залежати подальший рух справи. Вплив на це повинні мати зацікавлені учасники процесу, зокрема, потерпілий, а також вищестоящий суд.

Вважаємо, що вимоги до касаційної скарги (подання) мають бути чітко закріплені в розділі КПК, що стосується касаційного оскарження. Там же має бути передбачений механізм виправлення недоліків касаційної скарги (подання). Пропонуємо, щоб на стадії касаційного провадження застосовувався механізм, аналогічний до того, що передбачений статтею 352 КПК України, щодо виправлення недоліків у суді, через який подається скарга (подання), з можливістю оскарження прийнятого рішення до вищестоящого суду.

Потерпілий впливає на рух справи у касаційному провадженні як подаючи скаргу (запускаючи кримінально-процесуальний механізм касаційного

провадження), так і відкликаючи її (наслідком чого може бути припинення провадження). В останньому випадку суд касаційної інстанції виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо відсутнє касаційне оскарження з боку інших учасників кримінального судочинства (ст. 396 КПК України).

Диспозитивність на стадії касаційного провадження проявляється також в тому, що потерпілий (як і інші учасники оскарження) на ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, має право подати до суду касаційної інстанції документи, яких не було у справі. Разом з тим тут встановлені певні імперативні вимоги: 1) нові матеріали не можуть

отримуватися шляхом слідчих дій; 2) особа, яка подала нові матеріали, повинна вказати, яким шляхом вони були одержані; 3) особа, подаючи нові матеріали зобов’язана вказати, яке значення вони мають для вирішення справи. Відсутність вказівки на джерело отримання нових матеріалів чи їх значення для справи, на нашу думку, мають впливати на вирішення питання про прийняття судом касаційної інстанції скарги (подання) через те, що інші особи, які мають інтерес у справі, повинні знати про походження нових документів та їх значення ще до розгляду справи в касаційній інстанції, з тим, щоб за потреби підготувати заперечення.

Системне тлумачення статті 393 КПК України схиляє до висновку, що нові матеріали мають подаватися разом із касаційними скаргою чи поданням, ще до початку розгляду справи судом касаційної інстанції. Вказівка на нові матеріали в касаційній скарзі, копії якої розсилаються іншим учасникам судочинства, сприятиме ефективному захисту їх законних інтересів, оскільки вони належним чином зможуть підготуватися до розгляду справи в суді.

Висловлюємо пропозицію, щоб не тільки скаржники, а й інші учасники кримінального судочинства могли подавати до суду касаційної інстанції нові матеріали у випадку касаційного оскарження. В законодавстві має бути закріплено, що після подання касаційної скарги одним з учасників, інші мають право подати свої заперечення та нові матеріали на їх обґрунтування чи на спростування доводів протилежної сторони.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене, за наявними та додатково поданими матеріалами в справі. Припускаємо, що суд може вийти за межі касаційних вимог потерпілого, якщо цим не погіршується становище засудженого (виправданого).

Самостійно суд касаційної інстанції взагалі не може прийняти рішення про погіршення становища засудженого. Якщо ж за результатом розгляду скарги потерпілого, його представника, подання прокурора, суд касаційної інстанції, дійшовши такого висновку, скасовує рішення нижчестоящого суду і направляє справу на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд.

Аналогічним чином виправдувальний вирок, як і ухвала апеляційного суду щодо виправдувального вироку місцевого суду, можуть бути скасовані лише після подання прокурора, скарги потерпілого чи його представника, а також за скаргою виправданої особи з мотивів виправдання. Ці диспозитивні норми покликані, як не дивно, забезпечити права виправданої особи, але реалізуючи їх, потерпілий сприяє реалізації і своїх інтересів, прагнучи скасувати незаконний, на його думку, вирок.

Практично кожен судовий вирок чи постанова, якими завершується судовий розгляд, можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження. Проте такий перегляд може бути лише з підстав нововиявлених обставин, неправильного застосування кримінального закону чи істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону (ст. 4004 КПК України).

Для оскарження у порядку виключного провадження важливо розуміти підстави такого оскарження. Під нововиявленими обставинами в літературі розуміють не тільки ті обставини, які існували на момент розгляду справи, і не були відомі суду, а й будь-які інші, які були відомі суду, але були ним проігноровані під час розгляду справи на будь-якій стадії судового провадження . В законодавстві окремо виділяються такі нововиявлені обставини як фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок, а також зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі. Важливо, щоб виявлені обставини самі по собі, або разом з іншими доводили неправильність засудження чи виправдання підсудного.

Під неправильним застосуванням кримінального закону на стадії перегляду судових рішень виключного провадження розуміється те ж, що й під час апеляційного та касаційного провадження: 1) незастосування судом

кримінального закону, який підлягав застосуванню; 2) застосування

кримінального закону, який не підлягав застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (ст. 371 КПК України). Помилка в застосуванні закону повинна бути такою, яка є істотною і має принципове значення для вирішення питання про правильність, чи, точніше, неправильність судового рішення.

Істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону розуміється, виходячи зі змісту статті 370 КПК України. Зазначені там підстави є істотними порушеннями кримінально-процесуального закону за своїм характером. Проте вченими звертається увага, що перелік закріплених там обставин не є

272

вичерпним .

Питання перегляду справ у порядку виключного провадження були

273

предметом розгляду ряду наукових досліджень .

271[62]Ведищев Н. П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых или открывшихся обстоятельств / Ведищев Н. П. — М. : Юрлитинформ, 2003. — С. 34.

272[104] Коваленко Є. Г. Вказ. праця. — С. 586.

273Див.: [172]Мухин И. И. Обжалование, опротестование и пересмотр определений суда первой инстанции / Мухин И. И. — М. : Госюриздат, 1958. — 70 с.; [71]Громов Н. А. Возбуждение производства по вновь открывшимся обстоятельствам: Учебн. пособ. / Громов Н. А. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. — 80 с.; [279]Белобабченко М. К. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / М. К. Белобабченко. — М., 1988. — 25 с.; [51]Анашкин Г. З. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам / Г. З. Анашкин, И. Д. Перлов. — М. : Юридическая литература, 1982. — 80 с.; [234]Тетерин Б. С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам / Тетерин Б. С. — М. : Госюриздат, 1959. — 113 с.; [195]Прокурорский надзор за законностью рассмотрения в судах уголовных дел / [Р. Д. Рахунов, И. Г. Сапожников, Л. М. Козак, М. Г. Коршик] ; Под общ. ред. А. Н. Мишутина / Прокуратура СССР. Методический совет. Всесоюзный институт юридических наук. — М. : Госюриздат, 1963. — 324 с.;

Діяльність потерпілого на стадії перегляду судових рішень в порядку виключного провадження значною мірою обмежена. Основними перешкодами є порядок звернення до суду та визначений КПК України предмет оскарження. Можна загалом стверджувати, що на стадії виключного провадження акцент захисту прав зміщений на користь інтересів засудженого (виправданого). Основними ідеями, які тут реалізуються є стабільність судового рішення та вільна можливість реабілітації засудженої (виправданої) особи.

Потерпілий може заявити клопотання перед прокурором про ініціацію до суду перегляду справи на підставі неправильного застосування кримінального чи кримінально-процесуального закону, якщо обґрунтовується однобічне чи неповне дізнання, досудове чи судове слідство, неправильна оцінка фактичних обставин справи як причина неправильної кваліфікації діяння, що істотно вплинуло на правильність судового рішення.

Потерпілий може оскаржити виправдувальний вирок, ухвалу чи постанову про закриття справи за нововиявленими обставинами лише протягом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин (ст. 4006 КПК України). Вважаємо, що в цій нормі знайдено компроміс між публічними та приватними інтересами, а також між інтересами виправданого та потерпілого.

З підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, скаргу можна подавати без обмеження строку. Але потрібно звернути увагу, що перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої статті 4004 КПК України з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку не допускається. Тому констатуємо, що в цій частині оскарження потерпілий є значною мірою обмежений, у порівнянні із засудженим [153]Маляренко В. Т. Про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 5. — С. 19; [280]Бобечко Н. Р. Перегляд судових рішень в (виправданим). З 29 опублікованих справ, які переглядалися у ВСУ в порядку виключного провадження у 2001-2007 роках, 19 були розглянуті за поданням прокурорів і 10 — за клопотанням засуджених чи їх захисників. Більшість подань прокурорів стосувалися неправильного застосування кримінального закону в частині призначення покарання (здебільше щодо виключення неправильно призначених покарань) чи порушення кримінально-процесуальних норм. Лише у 2 випадках за поданням прокурора ВСУ приймав рішення про направлення справи на новий судовий розгляд, та й то у зв’язку з психічною хворобою засудженого, яка мала місце на момент вчинення злочину[271] [272] [273] [274].

Важливо встановити, в якій формі потерпілий зможе звернутися та реалізувати своє право на перегляд судового рішення. В кримінально- процесуальному законодавстві не передбачено вимог до форми та змісту клопотання, яке подається для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. В літературі висловлена пропозиція, що таке клопотання має відповідати вимогам, встановленим для апеляції . Ми вважаємо, що перелік вимог, встановлений статтею 350 КПК України може мати лише орієнтуючий характер, але не повинен беззастережно застосовуватись до клопотань, які подаються в порядку, визначеному главою 32 КПК України. В першу чергу це пов’язано зі специфікою виключного провадження, яке має відмінний від апеляційного порядок та предмет оскарження та розгляду. У виключному порядку не переглядаються фактичні обставини справи, які були предметом розгляду нижчестоящих судів, а підставами перегляду можуть бути не будь-які порушення кримінального та кримінально-процесуального закону, а лише істотні. Окрім того, особа з приводу нововиявлених обставин звертається до відповідного суду не безпосередньо, а опосередковано, через відповідного прокурора . і ому за існуючого порядку, клопотання з приводу нововиявлених обставин не повинне бути занадто формалізоване і може полягати лише в повідомленні нових виявлених обставин та із вказівкою джерел інформації, за можливості. Ті клопотання, які подаються до ВСУ, повинні містити необхідні реквізити та чіткі вказівки на підстави оскарження.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок про нагальну потребу детального закріплення вимог до клопотань, які подаються до ВСУ в порядку виключного провадження, враховуючи юридичні ознаки даного виду оскарження.

Особи, інтересів яких стосується перегляд судового рішення в порядку виключного провадження, повинні бути обізнані щодо розпочатого провадження. Вважаємо, що потерпілий повинен мати право на заперечення клопотань про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження. Для цього прокурор, до якого надійшло клопотання чи який ініціює справу про перегляд за виключними обставинами, суддя, який розглядає справу, повинні повідомити про початок виключного провадження, надіслати копії звернень та надати можливість подати свої заперечення.

Заява про перегляд справи подається прокуророві. Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, прокурор (районний чи міський) подає свій висновок вищестоящому прокуророві, разом з іншими необхідними документами. Остаточно питання про принесення подання до апеляційного суду вирішується вищестоящим прокурором (обласного рівня). У справах, де вирок винесено апеляційним судом, прокурор області направляє відповідні документи Генеральному прокурору України, який вирішує питання про принесення подання до суду касаційної інстанції.

Трапляються випадки, коли прокурор не знаходить підстав для перегляду справи в зв’язку з нововиявленими обставинами, тоді він виносить постанову про відмову у перегляді справи. Прокурор зобов’язаний повідомити про прийняте рішення осіб, які подали до нього звернення у зв’язку з нововиявленими обставинами. Відповідно до статті 400 КПК України постанова прокурора може бути оскаржена до вищестоящого прокурора. На нашу думку, потерпілий повинен мати право оскаржити постанову прокурора до суду, щоб реально захистити свої права.

Якщо справа надходить до суду, вона розглядається за правилами, встановленими для перегляду справ в касаційному порядку. Про результати розгляду справи в суді заінтересовані особи мають бути повідомлені і обов’язково отримувати копію прийнятого рішення.

Висновки до розділу 2

Права потерпілого в контексті матеріальної диспозитивності поділяються на чотири групи, в тому числі під час порушення кримінальної справи, діяльності потерпілого у випадку зміни матеріальних вимог у справі, закриття справи та оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі.

Для особи, яка подала заяву про порушення кримінальної справи давання пояснень має залишатися його правом. Головним аргументом на користь цього якраз є можливість того, що така особа згодом може бути визнана потерпілим.

У КПК України чітко має бути передбачено обов’язок, форма і строки повідомлення про прийняте рішення особи, яка подала заяву чи повідомлення, а також особи, яка потерпіла від злочину (якщо це різні особи). Повідомлення має надсилатись не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення.

Доцільно окремо закріпити чіткі вимоги до скарги, яка подається в порядку ст. 27 КПК України, зокрема, чітко зазначене волевиявлення особи про притягнення саме до кримінальної відповідальності. Має бути закріплене право на оскарження заінтересованою особою рішення судді про залишення заяви без розгляду.

На нашу думку, за наявності підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності одночасно за статтями 45 та 46 КК, обидві ці норми мають бути застосовані. У ст. 46 КК проявляються диспозитивні норми щодо потерпілого. Потерпілий, у випадку закриття справи за статтею 46 КК, формулює винному вимоги, що випливають з факту заподіяння злочином шкоди; приймає компенсацію шкоди від винного чи його родичів; здійснює прощення винної особи. Але ці норми не поширюються на потерпілого, якому шкоду було заподіяно як представнику влади, адже фактичне примирення тоді не відповідатиме публічним інтересам, проти яких було вчинене посягання.

Запропонована нова редакція ч. 1 ст. 8 КПК України: “Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за власної ініціативи, узгодженої з обвинуваченим та потерпілим або за клопотанням обвинуваченого чи потерпілого або їх представників, законних представників за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.”

П .п. 6 та 7 ст. 6 КПК України є нейтральними (формально-

процесуальними) підставами і мають самостійне значення, оскільки означає вольове розпорядження потерпілого початком кримінального переслідування.

Право на оскарження постанови про звільнення від кримінальної відповідальності і на ознайомлення з матеріалами справи (ст.ст. 7-1, 12 КПК України) повинен мати не тільки потерпілий, а й будь-яка інша зацікавлена особа, інтерес якої випливає з обставин справи, оскільки не завжди особа, якій злочином завдана шкода, визнається на практиці потерпілим.

Дістала подальше обґрунтування позиція про недоцільність зв’язування потерпілого під час апеляційного оскарження вимогами, заявленими в суді першої інстанції.

Запропоновано, щоб за необхідності проведення окремих слідчих дій судом першої інстанції під час розгляду справи в апеляційному суді, обов’язково запитувалась думка сторін, яка б мала імперативне значення.

Потерпілий повинен бути обізнаним щодо розпочатого перегляду судового рішення в порядку виключного провадження, він повинен мати право на заперечення відповідних клопотань.

<< | >>
Источник: Герасимчук Олег Павлович. ДИСПОЗИТИВНІСТЬ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕРПІЛИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2008. 2008

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі:

  1. § 2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  5. 2.1. Роль особи, що потерпіла від злочину, у порушенні кримінальної справи
  6. Оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі
  7. 3.1. Здійснення потерпілим процесуальних прав на досудових та судових стадіях провадження справи
  8. ВИСНОВКИ
  9. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  10. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  11. 2.2. Угода про визнання вини в державах континентальної правової традиції
  12. Поняття, види та класифікаційні ознаки рішень адміністративного суду
  13. 3.1. Юрисдикційні адміністративні процедури в діяльності органів прокуратури та можливості їх покращення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -