2.4.3. Інші центральні адміністративні структури. Статус адміністративної установи у США

Як відзначає вже цитований Жак Зіллер, враження неяс­ності, яке може виникнути при розгляді власне міністерських структур, є ніщо порівняно з враженням надмірності, яке вини­кає при спробі складення переліку спеціалізованих адміністра­тивних органів, не інтегрованих у міністерські відомства⁵⁷.

Кількість інших центральних адміністративних структур в різних країнах об'єктивно різниться. Як уже згадувалось в пи­танні про уряди, держави намагаються обмежити (в середньому до двадцяти) лише кількість міністерств. А от інші центральні органи (агенції та інші) є доволі чисельними, а їх назви відріз­няються строкатістю. В Італійській республіці функціонують, наприклад:

— Національна комісія товариств і бірж;

— Інститут з нагляду за страхуванням приватних осіб;

— Комісія з доступу до адміністративних документів.

Незалежність цих структур полягає в тому, що вони фор­мально відокремлені від міністерств і вважаються політично нейтральними органами. Підбір кадрів до їх складу здійснюють із врахуванням професійної спеціалізації на визначений тер­мін. Усі вони здійснюють регулювання, управління та контроль в конкретній галузі, володіють організаційною та фінансовою самостійністю⁵⁸.

У Польській Республіці до цієї групи органів відносять різно­планові структури:

— Комітет Європейської інтеграції;

— Рада телебачення і радіомовлення;

— Служба охорони кордону;

— Агенція з вирішення питань алкоголізму.

При тому ці адміністративні структури мають різне підпо­рядкування. Одна група безпосередньо підпорядковується урядові (Раді Міністрів) чи Прем'єр-Міністрові, наприклад, Цен­тральний офіс статистики і Комісія з цінних паперів та бірж. Інша група підпорядковується окремому міністрові, наприклад, Комендант державної пожежної охорони — Міністрові внутріш­ніх справ та адміністрації⁵⁹.

— У Сполучених Штатах Америки на федеральному рівні іс­нує близько ста незалежних агенцій, які можна поділити на три основні групи: політичні, економічні та соціальні.

— Федеральна резервна система;

— Комісія з цінних паперів і фондового ринку;

Політичними:

— Комісія з прав громадян;

— Федеральна комісія по виборах;

Соціальними:

— Національна рада з трудових відносин;

— Національна рада по безпеці на транспорті;

— Агенція з охорони довкілля.

Керівників незалежних агенцій призначає на свої посади Президент і затверджує Сенат. Як вже згадувалось, гарантією їх незалежності є норма про те, що вони можуть бути усунуті з по­сади Президентом достроково лише у випадку вчинення серйоз­них проступків, визначених законом. Проте завжди існують непрямі методи впливу (через затвердження їх фінансування чи у зв'язку із необхідністю подавати проекти нормативно-право-вих актів в Адміністративно-бюджетне управління при Прези­дентові США).

Більшість центральних органів публічної адміністрації мають право приймати підзаконні нормативно-правові акти, якими встановлюються загальнообов'язкові норми. У зв'язку з цим у деяких країнах, зокрема в Сполучених Штатах Амери­ки, існує поділ центральних (в цьому випадку — федеральних) °рганів виконавчої влади на ті, що мають зазначене право (їх називають адміністративними установами) та органи, що його не мають. В американському праві адміністративною устано­ви) вважається структура, що має повноваження виносити рі­шення щодо юридичного статусу приватних осіб, тобто, вирішу вати питання про їх права і обов'язки, але не здійснює військові або зовнішньополітичні функції. Визнання тієї чи іншої стру_ктури адміністративною установою має чималі правові наслідки- його діяльність повинна здійснюватись у процедурних межах встановлених адміністративно-процедурним законодавством які надають приватній особі право на участь в адміністративно­му процесі, на звернення та на судовий позов. Проте не усі цен­тральні адміністративні структури мають статус адміністратив­ної установи, наприклад, ними не є:

— Національна адміністрація з аеронавтики і космосу (NASA);

— Інформаційна агенція (USIA)⁶⁰.

У багатьох країнах немає такого поділу, тобто, теоретично кожен центральний орган публічної адміністрації може бути уповноважений парламентом на прийняття зобов'язуючих пра­вових норм загального характеру. З цього випливає, до речі, відносність загальноприйнятого поділу державної влади на за­конодавчу, виконавчу та судову. Центральні адміністративні структури, що мають статус, аналогічний до адміністративної установи в СІЛА, фактично наділені повноваженнями, які влас­тиві кожній з гілок влади. Як уже згадувалось, так само як зако­нодавча влада, вони мають повноваження приймати нормативні акти та інші положення, що регулюють поведінку осіб. По-дру­ге, реалізація повноважень виконавчої влади є, зрозуміло, їх ос­новним призначенням. І, по-третє, як і судова влада, центральні адміністративні структури можуть вирішувати спори, пов'язані із дотриманням нормативно-правових актів.

У зв'язку із відзначеною незалежністю центральних ад­міністративних структур у зарубіжних країнах, спостерігається розмаїття їх внутрішньої організації. Скажімо, у Французькій республіці у центральних службах існують: головні комісаріати, головні секретаріати, управління, комісії, підуправління, відді­ли тощо. Хоча в деяких країнах можна виявити багато спільно­го в їх організації. Скажімо, в італійських міністерствах існує єдина організаційна модель для усіх міністерств: структурними підрозділами є генеральні дирекції, які своєю чергою поділя­ються на відділи та секції. У Японії усі міністерства структуро вані однотипно і складаються із секретаріату та департаментів, які своєю чергою поділяються на відділи та секції. У деяких міністерствах створюються самостійні управління. Майже при кожному міністерстві існують консультативні комісії, комітети та ради⁶¹.

Варто відзначити також поділ внутрішніх підрозділів аген­цій у США, який подекуди наявний і в інших країнах. Цей поділ здійснюється відповідно до згаданих вище функцій трьох гілок влади, що виконують центральні адміністративні структури. В агенціях існує практика поділу працівників на тих, які при­ймають рішення в індивідуальних справах та притягують пра­вопорушників до відповідальності (виконавча функція), тих, хто вирішують спори, що вникають з адміністративних відно­син (квазісудова функція) і тих, які залучені до вироблення та прийняття нормативних актів адміністрації (квазізаконодавча функція).