2.4.2. Міністерства та їх моделі

Міністерства на загал мають вищий правовий статус від ін­ших центральних адміністративних структур, що зумовлено кількома причинами:

1) їх керівники (міністри, секретарі тощо) входять до складу урядів, що об'єктивно зумовлює їх вищу політичну вагу;

2) як вже згадувалось, на відміну від керівників інших цен­тральних адміністративних структур, міністри беруть участь у формуванні політики держави;

3) міністерствам тою чи іншою мірою підпорядкована біль­шість інших центральних адміністративних структур.

У доктрині багатьох країн континентальної правової систе­ми органом публічної адміністрації вважається не міністерство, а його керівник — міністр. Міністерство ж називають структу­рою, що обслуговує міністра у виконанні покладених на нього завдань та функцій.

У зарубіжних країнах можна відокремити дві основні моделі міністерської структури — класичну і шведську.

У класичній міністерській моделі (поширена у переважній більшості країн) міністерство має ієрархічну структуру, під­порядковані підрозділи нижчого рівня зобов'язані виконувати розпорядження вищих. Міністерства очолюють змінювані осо­би, які виконують політичні функції, тоді як його штат відбира­ють зі спеціалістів із стабільним правовим статусом публічного службовця. «Міністри приходять і відходять, а міністерство за­лишається», — ця крилата фраза, якій майже сто років, показує подвійний характер міністерств: з огляду на міністра, міністерс­тво є політичним органом, проте завдяки великій кількості про­фесійних службовців, є суто адміністративною організацією.

Оригінальність шведської моделі (перейняли також інші країни Північної Європи) полягає в тому, що вона ліквідує двоїстий характер (політика і адміністрація) класичного мініс­терства. Воно зберігає тут за собою лише завдання формування політики. Функції ж безпосереднього виконання (адміністратив­ні) належать до завдань автономних агенцій. Автономія агенцій полягає у тому, що міністерство не дає їм вказівок у конкретних справах, але міністр визначає загальний напрям політики ад­міністративної агенції і впливає на формування його бюджету.

На відміну від автономних агенцій, які мають чисельний апарат професійних службовців, міністерство здійснює функцію формування політики за допомогою невеликого штату (не біль­ше 100 осіб разом із канцелярськими працівниками). До кола завдань шведських міністерств належать:

2) підготовка урядових законопроектів та проектів бюджету Для ухвали їх риксдагом (парламентом);

3) видання інструкцій і загальних правил для адміністратив­них органів;

4) міжнародні зв'язки;

5) призначення публічних службовців;

6) розгляд окремих листів громадян, надісланих на адресу Уряду.

Переважно розглядом цих листів і обмежуються функції Міністерств в адміністративній царині. Однак питання, пов'язані з практичним застосуванням законів чи загальних правил, мо­жуть бути в різні способи поставлені перед міністерствами, ска­жімо, через засоби масової інформації⁵⁶.