<<
>>

2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях

Реґіональні та місцеві адміністративні структури можна поділити на дві групи:

— місцеві органи державної виконавчої влади (державна або урядова адміністрація);

— органи місцевого самоврядування (самоврядна ад­міністрація).

Місцевими органами виконавчої влади вважаються струк­тури, які виконують завдання функції держави на визначеній території, яка в більшості, але не у всіх випадках збігається з адміністративно-територіальним поділом держави.

Органами місцевого самоврядування є представницькі та ви­конавчі органи, що забезпечують реалізацію права територіаль­них громад самостійно вирішувати питання місцевого значення. До публічної адміністрації в розумінні, яке ми виклали у першо­му розділі, відносять лише виконавчі органи місцевого самов­рядування.

Органи місцевого самоврядування є формально незалежни­ми від державної влади, проте держава зберігає на них доволі значний вплив, встановлюючи законодавчі межі їх діяльності та контролюючи їх діяння. У зв'язку з цим в зарубіжних країнах склались такі основні моделі:

— в країнах англо-американської правової системи на всіх рівнях територіальної організації держави функціонують ор­гани місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються; парламент може впливати на діяльність органів місцевого самоврядування лише через закони, а основний контроль над ними здійснюють суди; урядовий же вплив виражається передусім у фінансуванні;

в європейських країнах континентальної правової систе­ми працює модель, що називається адміністративною опікою; тут на всіх рівнях публічної адміністрації, крім базового, па­ралельно функціонують виборні представники територіальних громад та призначені представники центральної влади; незва­жаючи на те, що сфера компетенції органів місцевого самовря­дування поширюється на вирішення більшості питань місцевого значення, діяльність самоврядних органів контролюють чинов­ники, які призначаються з центру і які мають право схвалювати їх дії;

— в країнах Центральної та Латинської Америки, а також Португалії існує компромісна іберійська модель публічної ад­міністрації; представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самовряду­вання (мери, префекти тощо) обирає населення, і одночасно за­тверджуються центральними органами державної влади в якості представників держави в регіонах та на місцях;

— певним атавізмом, який зберігся лише в Китайській На­родній Республіці та Корейській Народно-Демократичній Рес­публіці, залишається радянська модель, яка заперечує принцип поділу влади; обрані населенням ради та їх виконавчі комітети вважаються органами державної влади62, тобто тут на місцевому рівні працює єдина система органів.

Окреслені моделі створення системи місцевої публічної ад­міністрації стосуються передусім органів загальної компетенції.

Тому варто нагадати, що в реґіонах та на місцях у всіх країнах також функціонують територіальні органи спеціальної ком­петенції, що підпорядковуються міністерствам та іншим цен­тральним адміністративним структурам (управління, відділи, департаменти тощо), а також водночас можуть підпорядковува­тись органам загальної компетенції місцевого рівня.

У наступних підрозділах, з відомих причин, зосередимо свою увагу на організації публічної адміністрації в країнах, що нале­жать до англо-американської та континентальної правової сис­тем.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право: Навч. посібник для юридичних факультетів та факультетів міжнародних відносин. — Львів—: ЗУКЦ,2007. — 208 с.. 2007

Еще по теме 2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях:

  1. 2.1. Система органів публічної адміністрації
  2. 4.1.1. Загальна характеристика форм діяльності публічної адміністрації
  3. Глава 44 Організація публічної адміністрації
  4. Глава 46 Основні правові форми діяльності публічної адміністрації
  5. Функціонування публічної адміністрації
  6. Відносини відповідальності публічної адміністрації
  7. 2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
  8. Глава 47 Контроль за діяльністю публічної адміністрації
  9. 1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
  10. 4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації
  11. РОЗДІЛ IV ДІЯЛЬНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -