2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях

Реґіональні та місцеві адміністративні структури можна поділити на дві групи:

— місцеві органи державної виконавчої влади (державна або урядова адміністрація);

— органи місцевого самоврядування (самоврядна ад­міністрація).

Місцевими органами виконавчої влади вважаються струк­тури, які виконують завдання функції держави на визначеній території, яка в більшості, але не у всіх випадках збігається з адміністративно-територіальним поділом держави.

Органами місцевого самоврядування є представницькі та ви­конавчі органи, що забезпечують реалізацію права територіаль­них громад самостійно вирішувати питання місцевого значення. До публічної адміністрації в розумінні, яке ми виклали у першо­му розділі, відносять лише виконавчі органи місцевого самов­рядування.

Органи місцевого самоврядування є формально незалежни­ми від державної влади, проте держава зберігає на них доволі значний вплив, встановлюючи законодавчі межі їх діяльності та контролюючи їх діяння. У зв'язку з цим в зарубіжних країнах склались такі основні моделі:

— в країнах англо-американської правової системи на всіх рівнях територіальної організації держави функціонують ор­гани місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються; парламент може впливати на діяльність органів місцевого самоврядування лише через закони, а основний контроль над ними здійснюють суди; урядовий же вплив виражається передусім у фінансуванні;

в європейських країнах континентальної правової систе­ми працює модель, що називається адміністративною опікою; тут на всіх рівнях публічної адміністрації, крім базового, па­ралельно функціонують виборні представники територіальних громад та призначені представники центральної влади; незва­жаючи на те, що сфера компетенції органів місцевого самовря­дування поширюється на вирішення більшості питань місцевого значення, діяльність самоврядних органів контролюють чинов­ники, які призначаються з центру і які мають право схвалювати їх дії;

— в країнах Центральної та Латинської Америки, а також Португалії існує компромісна іберійська модель публічної ад­міністрації; представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самовряду­вання (мери, префекти тощо) обирає населення, і одночасно за­тверджуються центральними органами державної влади в якості представників держави в регіонах та на місцях;

— певним атавізмом, який зберігся лише в Китайській На­родній Республіці та Корейській Народно-Демократичній Рес­публіці, залишається радянська модель, яка заперечує принцип поділу влади; обрані населенням ради та їх виконавчі комітети вважаються органами державної влади⁶², тобто тут на місцевому рівні працює єдина система органів.

Окреслені моделі створення системи місцевої публічної ад­міністрації стосуються передусім органів загальної компетенції.

У наступних підрозділах, з відомих причин, зосередимо свою увагу на організації публічної адміністрації в країнах, що нале­жать до англо-американської та континентальної правової сис­тем.