Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку

1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

2. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку.

3. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

До частини першої. Ч. 1 ст. 89 ЗКУ передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. Вважаємо, що слід погодитися з 1.1. Каракашем293, який вважає, що дану норму слід тлумачити розширено, визнаючи можливість мати землю на праві спільної сумісної власності також за іноземними грома­дянами та особами без громадянства.

До частини другої. Коментована частина містить перелік випадків, у яких передбачено виникнення спільної сумісної власності. Як видається, він не може вважатися вичерпним і підлягає розширенню за рахунок інших випадків, коли закон передбачає виникнення права спільної сумісної власності. Зокрема, ч. 4 ст. 368 ЦК України передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте "за спільні грошові кошти членів сім "і ... якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі".

До пункту "а". Відповідно до ч. З ст. 368 ЦК України, "[м]айно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом". Це правило конкретизується у ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, де передбачено, що режим спільно нажитого майна не залежить від того, "що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу/'. Можливість передбачати у договорі інший режим спільно нажитого майна, ніж режим спільної сумісної власності, випливає із положень ст. 64 Сімейного кодексу України.

Не має однозначного вирішення у правовій доктрині питання про те, чи підпадатиме під режим об'єкта спільної сумісної власності подружжя земельна ділянка, приватизована під час шлюбу. Деякі дослідники відповідають на це питання ствердно294. На наш погляд, положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 60 Сімейного кодексу України), не поширюються на випадки безоплатної приватизації земельної ділянки. З положень спеціального земельного законодавства (ст.ст. 116, 121 та ін. ЗКУ) чітко випливає особистий характер права на приватизацію, і сімейне законодавство не містить положень, які дозволити б вважати, що законодавець мав на меті відступити від цього підходу. Нотаріальна практика здебільшого виходить із того, що набуте в порядку приватизації майно є роздільною власністю кожного із подружжя. Разом із тим, у Київській області існує і практика, коли на відчуження такого майна вимагають згоду іншого з подружжя.

До пункту "б". Слід звернути увагу, що положення п. "б" ч. 2 ст. 89 ЗКУ фактично не застосовуються, оскільки землі фермерських господарств набуваються конкретними громадянами у їх одноосібну власність (це передбачено спеціальними положеннями ст. 118 ЗКУ, ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство"), навіть у випадку, коли йдеться про членів подружжя (див. коментар до п. "а" вище).

До пункту "в".

Положення даного пункту має дуже обмежену сферу застосування, оскільки у більшості випадків договірного набуття прав на земельну ділянку та при спадкуванні чітко визначається частка власників будинку у праві власності на земельну ділянку. Фактично, п. "в" ч. 2 коментованої статті "псує життя" лише співвласниками житлового будинку, що приватизують відповідну земельну ділянку. У правозастосовчій практиці, зокрема, у м. Києві, при приватизації земельні ділянки надаються таким особам у спільну сумісну власність. Практичної доцільності у цьому немає, між тим, це значно утруднює розпорядження часткою у спільній власності - без її визначення таке розпорядження просто неможливе.

Щодо застосування коментованої норми у відносинах з використання ділянки багатоквартирного житлового будинку див. ст. 42 ЗКУ та коментар до неї.

Дуже хотілося б витлумачити цю норму звужено, проте, на жаль, підстави для цього знайти досить важко.

Із приватизацією земельної ділянки у даному випадку також пов'язана проблема засто­сування ст. 121 ЗКУ. Виникає питання: чи застосовується норма з урахуванням того, що земельну ділянку отримує кілька осіб? На наш погляд, формально - без такого врахування, оскільки у власність насувається одна земельна ділянка, а не кілька ділянок відповідного розміру. З іншого боку, існують підстави для розширеного тлумачення норми. Вважаємо, що з урахуванням конституційного положення (ч. 2 ст. 3) про те, що "npaea і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави", громадяни повинні отримати ділянку у спільну власність з урахуванням норм безоплатної приватизації кожного з них.

Коментований пункт також не скасовує дії ч. 4 ст. 120 ЗКУ, яка передбачає виникнення спільної часткової власності на земельну ділянку у разі придбання будівлі або споруди кількома особами.

До частини третьої. Частина третя коментована статті не містить конкретних правил, які визначали б порядок розпорядження ділянками, що перебувають у спільній сумісній власності. Такі правила вміщені у ст. 369 "Здійснення права спільної сумісної власності ЦК України. Зокрема, передбачено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2). Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя вміщено до ст. 63 Сімейного кодексу України.

До частини четвертої. Коментована частина фактично не встановлює конкретних правил щодо поділу (виділу частини) земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності. Такі правила передбачені у ч. 5 коментованої статті та інших актах законодавства (див. коментар до названої частини).

До частини п'ятої. Коментована частина передбачає загальне правило про визначення часток у праві спільної сумісної власності: вони "єрівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом".

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст.ст. 370-372 ЦК України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності, допускаючи, проте, винятки із цього правила "з урахуванням обставин, що мають істотне значення". При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. З п. 21 Постанови, за якою "суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку:

  1. Земельне право, категорії земель, спільна сумісна та спільна часткова власність на землю, добросусідство.
  2. Спільна сумісна власність подружжя. Право на утримання (аліменти)
  3. 4. Спільна власність на землю.
  4. Стаття 86. Спільна власність на землю
  5. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності
  6. Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земель­них ділянок комунальної власності у державну власність
  7. Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства
  8. Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
  9. § 5. Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку
  10. Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку
  11. Правова природа права на земельну частку (пай) у землях, переданих свого часу у колективну власність.
  12. Виникнення права на земельну ділянку та документи, що посвідчують це право.
  13. Підстави припинення права власності на земельну ділянку та користування нею
  14. 1. Земельна ділянка. Суб’єкти права власності на землю
  15. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
  16. Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
  17. Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
  18. Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
  19. Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -