3. Планування використання та охорони земель

Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробленні та затвердженні містобудівної доку­ментації, відповідно до якої здійснюється забудова та викори­стання земель населених пунктів і прилеглих до них земель.

Відповідно до законодавства, планування територій у нашій країні здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні планування те­риторій здійснюється шляхом розроблення Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні на­прями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, дер­жавні пріоритети розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Гене­ральна схема розробляється Кабінетом Міністрів України та за­тверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України за­тверджена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р.1 і розра­хована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з тек­стових та графічних матеріалів, в яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Генеральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002-2010 рр.) пе­редбачається: удосконалення законодавчого, наукового, інфор­маційного, проектного, організаційного забезпечення плануван­ня території на загальнодержавному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генеральної схеми; здійснення першо­чергових заходів щодо планування території, які забезпечува­тимуть досягнення найбільшого економічного, соціального та екологічного ефекту.

Планування територій на регіональному рівні полягає у роз­робленні та затвердженні Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, обласними та районними радами схем плануван­ня територій Автономної Республіки Крим, відповідно областей та районів. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики у га­лузі забудови територій, а також історичні, економічні, еко­логічні, географічні та демографічні особливості відповідних регіонів, їх етнічні та культурні традиції. Планування територій на місцевому рівні є процесом розроблення та затвердження ге­неральних планів населених пунктів, схем планування тери­торій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації (де­тального плану території, плану червоних ліній, проекту забудо­ви території тощо). Планування територій на місцевому рівні здійснюється органами самоврядування відповідних населених пунктів, а в містах Києві та Севастополі — відповідними міськи­ми державними адміністраціями, яким такі повноваження деле­говані законом.

Важливим напрямом планування використання земель є їх природно-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіо­логічних вимог сільськогосподарських культур. Тому викори­стання та охорона сільськогосподарських угідь повинні здійсню­ватися відповідно до природно-сільськогосподарського району­вання. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначений постановою Кабінету Міністрів України

«Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогос­подарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» від 26 травня 2004 р.1 Згідно з постановою за результатами робіт із районування (зону­вання) земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються такі дані:

а) природно-сільськогосподарського характеру — структура земельних (зокрема сільськогосподар­ських) угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для ви­рощування сільськогосподарських культур тощо.

б) еколого-економічного характеру — ступінь пере­творення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі природно-антропогенні про­цеси та еколого-економічна оцінка території;

в) протиерозійного характеру — стан еродованості ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка, природні та антропогенні передумови роз­витку ерозії. На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних протиеро­зійних заходів;

г) екологічного характеру — забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.