Справа 22ц - 759 / 2008 р.

Головуючий І інстанції -

Категорія - Руднева О.О.

оспорювання батьківства Доповідач - Карімова Л.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2008 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного с Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Хар­кові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2007 року та апеляційною скаргою ОСО- БА_2 на це ж рішення і ухвали цього ж суду від 25 січня 2007 року, 13 лютого 2007 року, 13 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересована особа - орган опіки та піклування Дзержинської районної ради м. Харкова про анулювання в актовому запису про народження дитини запису в графі „батько” (про оспорю­вання батьківства),

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду у по­рядку ст. 56 КпШС України про анулювання актового запи­су про своє батьківство в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_3, яка народилася у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилався на те, що з відповідачкою він був у шлюбі з 12.11.1994 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила­ся дочка ОСОБА_3, в свідоцтві про народження якої він зазначений батьком. Шлюб між сторонами розірваний 03.09.2002 р.

За судовим рішенням від 10.10.2002 р. з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на дитину, батьком якої він себе не вважає, оскільки в період зачаття дитини проходив військову службу в м. Сімферополі. Статеві відносини між ними відбулися 5-7 липня 1994 року, а згідно медичних да­них зачаття дитини відбулося після 10.07.1994 року.

Відповідачка та її представник позовні вимоги не виз­нали, зазначаючи, що позивач є батьком дитини, а позов заявлено з метою уникнути стягнення аліментів, а також у зв’язку з тим, що в провадженні Московського районно­го суду м.

Представник органу опіки та піклування Дзержинської районної ради м. Харкова при розгляді зазначеної справи покладався на розсуд суду при умові, що воно не буде по­рушувати інтересів неповнолітньої дитини.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.12.2007 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмов­лено. З позивача на користь держави стягнуті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі на це рішення суду ОСОБА_1 про­сить скасувати його та постановити нове рішення про за­доволення позовних вимог.

Посилається на невідповідність висновків суду обста­винам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом дана неналежна правова оцінка по­ясненням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та не враховано, що він перебуває у іншому шлюбі, від якого має малолітню дитину. Оскільки дитина відповідачки юридично є його спадкоємцем, він бажає оспорити своє батьківство щодо неї.

Посилається й на те, що судом необгрунтовано не за­стосовані положення ч. 1 ст. 146 ЦПК України щодо виз­нання факту неможливості його батьківства, оскільки відповідачка необгрунтовано відмовилася від проведення судової експертизи ДНК ( генотипоскопії), оскільки такі дослідження є безболісними та безпечними для дити­ни, якій неодноразово проводилися аналогічні аналізи у зв’язку з наявністю захворювань.

В апеляційній скарзі на вказане рішення районного суду ОСОБА_2 просить змінити рішення суду у зв’язку з неналежною оцінкою доказів по справі, у тому числі щодо дати зачаття дитини 5-6 липня 1994 р.

Крім того просила скасувати ухвали цього ж суду від 25 січня 2007 року, 13 лютого 2007 року, 13 березня 2007 року як постановлені з порушенням вимог цивільного процесуального закону, а саме ч.2 ст.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевірив­ши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судо­ва колегія вважає, що апеляційні скарги сторін слід задо­вольнити частково, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи сторони перебува­ли у шлюбі з 12.11.1994 р. до 03.09.2002 p., від якого ІН­ФОРМАЦІЯ^ народилася дочка ОСОБА_3, батьком якої в її свідоцтві про народження записаний позивач.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 за не­доведеністю вимог, районний суд обгрунтовано вихо­див з того, що позивачем не надано достовірних до­казів, які б свідчили про те, що він не є батьком дитини ОСОБА_3.

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішен­ня щодо оспорювання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

При досліджені судом першої інстанції медичних до­кументів щодо вагітності та пологів ОСОБА_2, висновку судово-медичної експертизи №284 від 27.06.2006 p., по­яснень експерта Кропивка В.В. щодо строку запліднення дитини, історії розвитку новонародженої дитини № 529 судом зроблений обгрунтований висновок про те, що факт народження доношеної дитини як при 38 тижнях вагіт­ності і так надалі до 42 тижнів вагітності залежить від ін­дивідуальної особливості кожної жінки.

Згідно вимог ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок екс­перта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

Між тим це загальне правило не може відноситися до вис­новку експертизи, яка виключає батьківство позивача, ос­кільки тільки цим висновком може бути спростований факт походження дитини від позивача у зв’язку з відсутністю кровних зв’язків, що по суті і є предметом позову ОСОБА_1

Оскільки відповідачка та її представник в категорич­ній формі не були згодні з проведенням судової генотипос- копічної експертизи при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, суд не може виключити батьківс­тво ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 тільки на під­ставі пояснень сторін та свідків відповідно до вимог ч.

За таких обставин судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 є правильними, а доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпідставними.

Між тим відповідно до вимог ч.2 ст. 309 ЦПК України зазначене судове рішення підлягає зміні, оскільки судом неправильно застосовані до виниклих правовідносин норми матеріального права, а саме ст. ст. 7 та 136 СК України.

Відповідно до диспозитивності цивільного процесуально­го закону (ст. 11 ЦПК України) та положень постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу Ук­раїни при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Консти­туції України) норми Сімейного кодексу (СК) України засто­совуються до сімейних відносин, які виникли після набран­ня ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов’язки визначаються на підставах, передбаче­них СК України.

Оскільки ОСОБА_1 заявив позов з підстав, які мали місце до набрання чинності СК України, виниклі по справі правовідносини підпадають під дію КпШС України, а не СК України як помилково зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції. Тому судова колегія вважає за необхід­не змінити рішення суду в цій частині, відмовивши ОСО- БА_1 у задоволенні його позову на підставі вимог ст. 56 КпШС України.

Рішення районного суду щодо стягнення з позивача витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп. відповідає вимогам ст. ст. 81, 88, 89 ЦПК України, тому підлягає залишенню без змін в цій частині.

Судова колегія вважає обгрунтованими доводи апелян­та ОСОБА_2 щодо порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального законодавства при постанов- ленні ухвал від 25 січня 2007 року, 13 лютого 2007 року, 13 березня 2007 року про привід відповідачки та її непов­нолітньої дитини для проведення судової експертизи.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, суд має право постановити ухвалу про при­мусовий привід на проведення такої експертизи.

Постановляючи оскаржувані ухвали про привід, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував та застосу­вав ч.2 ст. 146 ЦПК України для правовідносин та учасни­ків процесу, які не передбачені цією нормою права.

За таких обставин зазначені ухвали суду першої інс­танції підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 312, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст. 56 КпШС України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги задовольнити частково. Рішення Дзер- жинського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2007 року змінити. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання в актовому запису про народжен­ня неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження запису в графі „батько” ( про оспорювання батьківства).В ін­шій частині рішення районного суду залишити без змін.

Скасувати ухвали Дзержинського районного суду м. Хар­кова від 25 січня 2007 року, від 13 лютого 2007 року та від 13 березня 2007 року про привід ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 в експертну установу для проведення судової експертизи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касацій­ному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цим рішенням за­конної сили.