Джерела сімейного законодавства

Конституція України. Конституція має найвищу юридичну силу, а всі закони, включаючи СК та інші нормативно-правові акти, ухвалюються на її основі і мають їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь-який нормативний акт суперечить Конституції, він не тіль­ки має бути визнаний Конституційним Судом України як неконститу­ційний, а й взагалі не може застосовуватися.

- ч. З ст. 24 - забезпечує жінкам та чоловікам рівні права. Зо­крема, у цій статті зазначається: рівність прав жінки і чоловіка за­безпечується створенням жінкам умов для можливості поєднання роботи з материнством, правовим захистом, матеріальною і мораль­ною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам, матерям;

- ст. 51 - сім'я, дитинство, материнство і батьківство охо­роняються державою. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожний із подружжя має рівні права і обов'язки у шлю­бі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а пов­нолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків;

- ст. 52 - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке наси­льство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених ба­тьківського піклування, покладається на державу. Держава заохо­чує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Сімейний кодекс України. СК поряд з ЦК є основним нор­мативно-правовим актом, що визначає правовий статус приватних осіб. СК було ухвалено 10 січня 2002 р., а набрав чинності він лише 1 січня 2004 р. СК складається із семи розділів, 22 глав.

Розділ І. Загальні положення - містить дві глави: «Сім'я. Регулювання сімейних відносин» та «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків.

Розділ II. Шлюб. Права та обов’язки подружжя містить дев'ять глав: «Загальні положення», «Державна реєстрація шлю­бу», «Недійсність шлюбу», «Особисті немайнові права та обов'язки подружжя», «Право особистої приватної власності дружини та чо­ловіка», «Право спільної сумісної власності подружжя», «Права та обов'язки подружжя по утриманню», «Шлюбний договір», «При­пинення шлюбу».

Розділ ІІІ. Права та обов’язки матері, батька і дитини містить шість глав: «Визначення походження дитини», «Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей», «Права батьків і дітей на майно», «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх доч­ку, сина та його виконання», «Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання».

Розділ IV. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування містить п'ять глав: «Усиновлення», «Опіка та піклу­вання над дітьми», «Патронат над дітьми», «Прийомна сім'я», «Ди­тячий будинок сімейного типу».

Розділ V. Права та обов’язки інших членів сім’ї та роди­чів містить дві глави: «Особисті немайнові права та обов'язки ін­ших членів сім'ї та родичів», «Обов'язок по утриманню інших чле­нів сім'ї та родичів».

Розділ VI. Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства.

Розділ VII. Прикінцеві положення.

Закони та інші нормативно-правові акти в системі сімейного законодавства. Сімейні відносини регулюются не тільки СК. В їх регулюванні велике значення мають і такі документи: Конвенція державної сімейної політики, схвалена постановою ВРУ від 17.09.1999 р.; Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р.; Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22.03.2001 р.; Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.; Указ Президента України від 4 серпня 2000 р. «Про соціально-економічну підтримку становлення та роз­витку студентської сім'ї» № 958/2000; Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р.

Окремі положення зазначених нормативно-правових актів знаходять своє втілення в нормах СК.

Цивільний кодекс України в системі сімейного законодавства. Стаття 8 СК закріпила правило, відповідно до якого якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та діть­ми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовано цим Кодек­сом, то вони регулюються відповідними нормами ЦК, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Умови застосування норм ЦК до регулювання сімейних від­носин такі:

1) майновий і немайновий характер сімейних відносин;

2) неврегульованість їх у СК;

3) відповідність такого регулювання суті сімейних відносин.

Частина 1 ст. 9 ЦК також містить норму, відповідно до якої положення його застосовуються і до врегулювання сімейних відно­син, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Договір як джерело сімейно-правових норм. Стаття 9 СК передбачає можливість регулювання сімейних відносин за домов­леністю чи договором сторін: подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює СК, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства (ч. 1).

Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за по­ходженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'яз­ковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодек­су, інших законів України та моральним засадам суспільства (ч. 2 ст. 9 СК).

Тобто, законодавець визначає таке коло осіб, між якими мо­же бути укладено договір: між дружиною і чоловіком; між матір'ю та батьком; між батьками та дитиною; між іншими родичами та членами сім'ї, відносини між якими регулює СК.

Договір стосовно питань сімейного життя можливий за умов, якщо він: 1) не суперечить вимогам СК; 2) не суперечить вимогам інших законів; 3) не суперечить моральним засадам сус­пільства.

Зауважимо, що обмеження, установлені ст. 9 СК, стосуються договорів, які укладаються саме щодо сімейних відносин. Якщо ж ідеться про договір, котрий особи укладають як учасники цивіль­них відносин (купівля-продаж, дарування тощо), то він укладається на загальних підставах, установлених ЦК України.

Серед основних «сімейних» договорів можна назвати такі: шлюбний договір (глава 10 СК), договір подружжя про визначен­ня порядку користування майном (ст. 66 СК), договір подружжя про поділ нерухомого майна (ст. 69 СК), договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК), договір подружжя про припинен­ня права на утримання взамін набуття права власності на нерухо­мість (ст. 89 СК), договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК), договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК), договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо (ст. 109 СК).

Звичай як джерело сімейно-правових норм. Відповідно до ст. 7 ЦК (СК визначення поняття «звичай» не містить), звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин.

Згідно зі ст. 11 СК при розв'язанні сімейного спору суд за за­явою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай на­ціональної меншини, до якої належать сторони або одна з них, як­що вони не суперечать вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства.

Деякі звичаї фіксуються в документах. Але багато які з них у документах не фіксуються, а мають характер правових аксіом, що, як правило беруться до уваги учасниками правовідносин. Тобто, незважаючи на те, що ст. 11 СК стосується розгляду судом сімей­них спорів, є очевидним, що в житті звичаї можуть бути самостій­ним регулятором сімейних відносин.

Міжнародні договори України в системі сімейного законодавства. Відповідно до ст. 13 СК частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Зазначена стаття відтворює положення ст. 9 Конституції України: чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного за­конодавства. За відповідних умов міжнародний договір, який регу­лює сімейні відносини, стає частиною національного законодавства України. Порядок набрання чинності міжнародними договорами встановлено Законом України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р.

Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет пе­ред національним законодавством. Це означає, що у випадках, коли міжнародний договір укладено раніше, ніж видано акт національ­ного законодавства, то останній не набирає чинності взагалі. Якщо ж акт національного законодавства видано раніше, ніж було укла­дено міжнародний договір, то застосовуються правила міжнарод­ного договору.

Серед конвенцій, що мають значення для регулювання сі­мейних відносин, слід виділити Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифіковану Законом України від 17.07.1997 р.), Конвенцію про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифіковану Постановою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 р.), Європейську конвенцію про здійснення прав дитини від 25.01.1996 р. (ратифіковану Законом України від 03.08.2006 р.), Конвенцію про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. (ратифіко­вану Законом України від 10.11.1994 р.) та інші.

Велике значення для регулювання сімейних відносин мають також двосторонні договори України про правову допомогу, укла­дені з іншими державами.

Контрольні питання

1. Дайте визначення сімейного права.

2. Які відносини регулюються сімейним правом і в чому їх особли­вості?

3. У чому полягає специфіка методу сімейно-правових відносин?

4. Що ви розумієте під принципами сімейного права? Назвіть їх і розкрийте зміст.

5. Перелічіть джерела сімейного законодавства.

6. Назвіть передбачені СК підстави застосування цивільного зако­нодавства до сімейних відносин.