ІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА - ЯК ПЕРВИННИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

За час конституювання інституту місцевого самоврядування в Україні вітчизняний законодавець оперував різними термінами: «територіальна самоорганізація громадян», «громадяни, які проживають на території», «населення адміністративно-територіальних одиниць», «територіальний колектив громадян».

У західній літературі при характеристиці місцевих спільнот вживається термін “ком’юніті” (community), який перекладається вітчизняними авторами як «община», «громада». В Росії - місцева (муніципальна) спільнота.

Оригінальне визначення територіальної громади дає автор Хартії міста Одеси О.Г. Мучник. На його думку, одесити (територіальна громада міста Одеси) - люди, що мешкають в Одесі, а також ті, що проживають за межами міста, але об'єднані а єдину спільноту фактом свого народження в Одесі і шанують її історію, культуру й традиції як особисту цінність.

М.П. Орзіх розглядає територіальну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, «до складу якого входять громадяни України, іноземці, особи без громадянства, що постійно мешкають або працюють на даній території, або володіють на території нерухомим майном, або сплачують місцеві податки та збори».

Територіальна громада (колектив) - це територіальна спільність, що складається з фізичних осіб - жителів, що постійно мешкають, працюють на території села (або добровільного об'єднання в спільну громаду кількох сіл), селища або міста, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на даній території нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов’язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру.

Відповідно до Конституції України (ст. 140): місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села або добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 1): територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно - територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Європейська хартія місцевого самоврядування (ст. 3 Концепція місцевого самоврядування).

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які могуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Підходи до вивчення спільнот (аналіз зарубіжної спеціалізованої літератури)

1. Якісний підхід описує спільноту як місце. Розглядаються, наприклад, питання якості життя (забезпеченість житлом його якість, стан шкіл, якість освіти тощо), соціальний мікроклімат.

2. Екологічний підхід передбачає вивчення спільноти як певної спільності у природно-географічному просторі (просторове розміщення, вплив природних факторів на характер діяльності та зворотний вплив, взаємозв'язки всередині спільноти та з іншими спільнотами тощо).

3. Етнографічний підхід передбачає вивчення спільноти як певного способу життя, при цьому акцент робиться на описі загальних культурних характеристик, культурного простору, а не тільки демографічних, економічних або географічних параметрів.

4. Соціологічний підхід розглядає спільноту як соціальну систему та описує соціальні відносини, типові для певних груп та більших соціальних утворень як усередині спільноти, так і у відносинах із зовнішнім середовищем.

5.

Концепція громади, що безпосередньо пов'язана з місцевим самоврядуванням була також предметом уваги вітчизняних правників, політиків і громадських діячів XIX ст., зокрема М. Драгоманова, М.Грушевського, Р. Лащенко, С.Шелухіна та інших. Вже в 1955 р., вивчивши 94 визначення територіальних співтовариств, Дж. Хіллер дійшов висновку, що, незважаючи на наявні розбіжності, їх об'єднують такі важливі ознаки: «соціальна взаємодія, «територія і «загальний зв'язок (або зв'язки).

Через чотири роки інший дослідник - К. Іонассен виявив у різноманітних визначеннях місцевих співтовариств такі спільні елементи: 1) населення; 2) територіальна база; 3) взаємозалежність спеціалізованих частин співтовариства і поділ праці в ньому; 4) спільна культура і соціальна система, що інтегрують діяльність його членів; 5) усвідомлення жителями єдності і належності до співтовариства; 6) можливість діяти на корпоративній основі для вирішення місцевих проблем. З цього часу було сформульовано десятки інших визначень і ознак територіальних співтовариств.

Значний вплив на формування територіальних громад та розвиток стійких внутрішніх зв'язків їх членів здійснюють і політико-адміністративні чинники. Політична влада перетворює звичайну сукупність жителів, потенційну громаду - у реальну. До того ж необхідно зауважити, що роль політичної влади у створенні територіальних громад настільки велика, що вона не тільки може створювати, але і руйнувати, роз'єднувати реальні громади на кілька, або ж своєю діяльністю чи її ж відсутністю призводити до послаблення зв'язків як з нею, так і між людьми, занепаду самої громади.

Ю. Сурмін визначає ознаки шляхом послідовного дослідження понять «громада», «місцеве співтовариство», «соціально-територіальна

спільнота»:

• під громадою слід розуміти автономну соціальну надструктуру, об'єднану перманентною (постійною) спільною діяльністю;

• місцеве співтовариство - це певна незалежна частина товариства, що характеризується своєю локальною цілісністю; його учасниками виступають жителі даної місцевості;

• соціально-територіальною спільнотою називають територіальне об'єднану сукупність людей, яка формується на основі соціально- територіальних розбіжностей у специфічне соціальне утворення, виступає носієм локально виявлених зв'язків і відносин, які панують у даному співтоваристві.

Підсумовуючи наведений аналіз різних підходів, можна визначити такі основні ознаки територіальної громади, що закріплені в законодавстві України:

o територіальна - спільне проживання осіб (жителів), які входять у громаду на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці - село, селище, місто - ч. 1 ст. 140 Конституції);

o інтегративна - територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, які мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливе включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 р.);

o інтелектуальна - в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади - питання місцевого значення - ч. 1 ст. 140 Конституції України);

o майнова - територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошті, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад - ч. 1 ст. 142 Конституції України);

o фіскальна - члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; статті 4, 6, 15 Закону України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р.).

Д. Гараджаєв і В. Куранін: систему територіальних колективів складає •основні (місто, район, село, селище) і «факультативні територіальні колективи (мікрорайон, квартал, вулиця, будинок, інші територіальні утворення).

О. І. Кирюшин, досліджуючи просторову граничність діяльності територіальних колективів, розглядає їх: а) у рамках населеного пункту (місто, селище, село); б) у межах адміністративно-територіальних одиниць (районів, областей, країв); в) у межах великих економічних районів.

І.П. Ільїнський розрізняє «первинні (село, селище, місто без районного розподілу) і «регіональні (район, округ, область) територіальні колективи.

С.М. Іванова й А.А. Югова за ступенем організаційної оформленості: •макроколективи, що представляють великі групи людей, які мешкають у межах окремих самостійних держав або національно-територіальних утворень. •територіальні колективи, які складають громадяни, котрі мешкають у межах адміністративно-територіальних утворень: областей, міст, районів, міських селищ. •територіальні мікроколективи, що складаються з населення, котре мешкає всередині адміністративно-територіальних одиниць на окремих територіях, які не мають офіційно встановлених меж.

ч. 1 ст. 140 Конституції України - такі види територіальних громад:

а) територіальну громаду села або добровільного об'єднання в сільську громаду жителів декількох сіл;

б) територіальну громаду селища;

в) територіальну громаду міста.

Відповідно до положень частин 3 і 4 ст. 140 Конституції України, що закріплюють систему місцевого самоврядування в республіці, можна виділити:

а) територіальні громади основні (базового рівня) - сільські, селищні, міські громади, - в рамках яких безпосередньо здійснюється життєдіяльність населення - жителів певних територіальних одиниць;

б) територіальні громади факультативні (асоційованого рівня) - територіальні громади районів і областей - в їхніх рамках реалізуються колективні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

Функції територіальних громад

Функції територіальних громад - це основні напрями та види муніципальної діяльності цих спільностей, які виражають волю і інтереси місцевих жителів та забезпечують здійснення ними відносин з державою, її органами, суб'єктами місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України.

Класифікація функцій територіальних громад:

1) за об'єктами, тобто цілями і завданнями муніципальної демократії; предметами відання, тобто певними галузями місцевого життя:

- політичні;

- економічні;

- соціальні;

- культурні;

- екологічні.

2) Залежно від сфери реалізації цих функцій їх можна поділяти на

внутрішні і зовнішні об'єктні функції за суб'єктами, тобто відповідно до

статусу адміністративно-територіальних одиниць, у межах яких функціонують відповідні територіальні громади:

- функції територіальних громад села і селища;

- функції територіальних громад міст (районного підпорядкування) і територіальних громад районів в містах (де вони створюються);

- функції територіальних громад міст обласного підпорядкування, міст Києва та Севастополя;

- за способами, засобами і методами муніципальної діяльності територіальних громад. Згідно з цим доцільно виділяти систему технологічних функцій розглядуваних спільностей:

- інформаційна,

- планування та програмування розвитку відповідних

адміністративно-територіальних одиниць,

- нормотворча,

- територіальна,

- бюджетно-фінансова,

- матеріально-технічна,

- функція соціального контролю.

Статут територіальної громади

В Україні статутне право має історичний розвиток і сягає часів Магдебурзького права. Відповідно до ст. 19 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», вперше у сучасній історії місцевого самоврядування України, з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування, його представницьким органам надано право приймати статути територіальних громад. Повноваження щодо затвердження статуту територіальної громади віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад (п. 48 ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Цей феномен має різні назви - статут територіальної громади, “комунальна конституція”, “мала конституція”, “хартія самоврядування” та ін.

Статут територіальної громади - це документ нормативно-процедурного характеру, який віддзеркалює характерні риси взаємовідносин всередині територіальної спільноти.

ОСОБЛИВОСТІ СТАТУТУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

1) наявність особливого суб'єкта, який встановлює або від імені якого він приймається. Таким суб'єктом виступає територіальна громада - первинний суб'єкт системи місцевого самоврядування, основний носій його функцій і повноважень;

2) установчий характер. Як акт установчого характеру, статут надає юридичного, правового статусу фактично сформованим або таким, що формуються, відносинам по самоврядуванню місцевої спільноти. Установча природа статуту проявляється і в тому, що немає такої норми, яка приймається органами місцевого самоврядування або територіальною громадою, і не може бути включеною до статуту за ознакою невідповідності нормам, що приймаються органами або місцевою спільнотою;

3) повний та всеохоплюючий характер правового регулювання. Статут регулює (може регулювати) відносини, які стосуються всіх сторін, усіх сфер життя територіальної громади, які виникають (потенційно можуть виникнути) на місцевому рівні. Детальніша регламентація здійснюється шляхом прийняття інших нормативних актів;

4) вища юридична сила щодо інших локальних актів, які приймаються безпосередньо територіальною громадою або в системі органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Це означає, що всі акти, які приймаються органами місцевого самоврядування або територіальною громадою, безпосередньо повинні відповідати статуту, закладеній в нього концепції, принципам і нормам. Вища юридична сила або верховенство статуту територіальної громади означає також і необхідність дотримання всіма суб'єктами права, розташованими на території місцевої спільноти, правилам, які закладені в статуті;

5) основа для подальшої локальної нормотворчості. Статут, навіть будучи кодифікованим актом, природно не може врегулювати всі відносини, які виникають на місцевому рівні. Тому для реалізації статуту необхідно прийняти інші, додаткові, місцеві нормативно-правові акти (регламент місцевої ради, положення про органи самоорганізації, громадські слухання та інші акти);

6) особливий порядок прийняття статуту, а також внесення до нього змін та доповнень. Конкретний механізм прийняття визначається безпосередньо у статуті та може передбачати кваліфіковану більшість депутатів представницького органу місцевого самоврядування (більше, ніж кількість голосів депутатів, необхідних для прийняття звичайного рішення); голосування на загальних зборах за місцем проживання, зібраннях або конференціях громадян (що є нехарактерним для прийняття звичайних нормативно-правових актів) або безпосереднє голосування населення, наприклад, у формі референдуму;

7) є одним із правових засобів, який забезпечує реалізацію постійності місцевого самоврядування. Правове значення статуту територіальної громади полягає в тому, що він є правовим актом, яким місцеве населення фіксує свій статус первинного суб'єкта публічної влади на своїй території, предмети відання, права та обов'язки, компетенцію органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які забезпечують реалізацію права громадян на здійснення місцевого самоврядування;

8) самодостатність. Це означає, що в міру можливості він повинен включати усі норми, - які необхідні у практиці місцевого самоврядування. Тому в статуті слід конкретизувати основні законодавчі норми, які стосуються самоврядування, а за необхідності цитувати й статті законів, то щоб той, хто звертається до тексту статуту, не був змушений вдаватися до пошуку інших нормативних актів. Водночас статут не повинен бути перевантажений нормативним матеріалом, перетворюватись на звід усіх норм про місцеве самоврядування.

9) стабільність. Тобто не змінюватися упродовж тривалого часу, що значною мірою сприяло б стабільності соціальних взаємодій території. Це має забезпечуватися відповідною процедурою внесення доповнень і поправок, зафіксованою в тексті статуту.

10) наявність в статуті механізмів реалізації його положень і норм, а також положень і норм законодавства України. В статуті повинні міститися чіткі норми прямої дії.

Статут (як своєрідний звід норм, які регламентують муніципальне життя) має містити норми чотирьох типів:

- норми-дефініції. Будь-хто, хто звертається до тексту статуту, має приблизно однаково сприймати усі поняття і терміни які вживаються в ньому. Безумовно, повного розуміння неможливо, однак слід принаймні прагнути максимально наблизити уявлення всіх, хто керується статутом;

- норми, які визначають структури представницького та виконавчого органів, посадових осіб місцевого самоврядування, їх права та функціональні обов'язки. Це необхідно для стабільності у роботі підрозділів муніципальних структур, їх взаємодії один з одним, з населенням, із всіма підприємствами та організаціями;

- норми процедурного (процесуального) характеру, які описували б (для усіх основних і типових випадків), коли, кому та як діяти, як оформляти різні документи, наймати на роботу та усувати посадових осіб і службовців апарату представницького та виконавчого органів місцевого самоврядування, вирішувати спори між органами місцевого самоврядування, підприємствами тощо;

- норми, які обмежують діяльність посадових осіб, зайняття ними

певних посад, діяльність у громадських організаціях, отримання додаткових доходів тощо.

Функціональна роль статуту територіальної громади полягає у врегулюванні особливостей здійснення місцевого самоврядування на території громади в межах, визначених чинним законодавством держави. Під функціями сучасного статуту розуміється регуляторний та реформаторський вплив на різні сфери життя територіальної спільноти.

Функції статуту:

- легітимна - визначення легітимності громади та її суб'єктів;

- управлінська - визначення умов для ефективного управління,

- регуляторна - встановлення загальних норм регулювання взаємин між суб'єктами громади;

- правотворча - уточнення правового поля діяльності суб'єктів громади,

- інноваційна - забезпечення динаміки розвитку міста відповідно до стратегічного плану, закріплення механізмів інноваційних процесів;

- реформаторська - створення передумов для реформування життя міста;

- правозахисна - визначаються права, свободи та обов'язки суб'єктів громади, гарантії, відповідальність та способи захисту;

- етична - визначення норм та правил взаємин суб'єктів громади.

Різновиди статуту територіальної громади залежно від загальної побудови:

- нормативні - ті, що концентрують у собі основні правові норми;

- декларативні - ті, що нагадують певні переліки принципів, мають чіткий хартійний характер, але не повторюють відомі правові норми;

- директивні - ті, що будуються на концепції зміцнення централізації системи управління об'єктом.

Структурні елементи статуту територіальної громади

1. В преамбулі статуту необхідно підкреслити, що має найвищу юридичну силу серед актів, які приймаються в системі місцевого самоврядування, та виражає волю всієї територіальної громади, всіх її складових частин щодо схвалення запропонованого в статуті механізму здійснення місцевого самоврядування у громаді;

2. Найменування адміністративно-територіальної одиниці, в якій функціонує ця територіальна громада; чисельність і склад населення; детальний опис території, у межах якої здійснюється самоврядування, та її склад. Якщо це окреме село, селище, місто, то можуть визначатися його сучасна й історична назви, рік заснування, поділ на райони, мікрорайони та інші мікроструктури; наводитися точний опис навколишніх земель, що перебувають під юрисдикцією відповідної територіальної громади та органів місцевого самоврядування; зазначається територія села, селища, міста як адміністративно-територіальної одиниці. У статуті територіальної громади міста з районним поділом спеціально наголошується на тому, що територіальна громада включає в себе територіальні громади відповідних районів у місті, які діють як суб'єкти права власності та можуть утворювати відповідні органи місцевого самоврядування, чи вони прийняли рішення про наділення міської ради правом щодо управління своїм майном і фінансовими ресурсами. Якщо це сільський округ, то наводяться відповідні дані про населені пункти, які він об'єднує, та визначається, який з них є адміністративним центром сільського округу; дається характеристика всіх земель, що знаходяться на території цієї адміністративно-територіальної одиниці. Також можливе закріплення у статуті символіки відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст (герб, прапор, муніципальний девіз тощо), яка відображає їхні історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. Також могло фіксуватись членство відповідної ради в асоціаціях чи інших добровільних об'єднаннях місцевого самоврядування;

3. Такі місцеві особливості, як історичний аспект (міста-музеї, міста-історичні пам'ятки), географічний (гірське місто, курортне, портове), демографічний (зокрема, питання організації місцевого самоврядування, зумовлені компактним проживанням певних етнонаціональних меншин, біженців, переселенців, скорочених військових частин, інших соціальних груп і спільностей);

4. найважливіші об'єкти локальної діяльності (питання місцевого значення), віднесенні до відання відповідних територіальних громад. Йдеться про окреслення сфер виключної діяльності територіальної громади, визначення компетенції її органів та посадових осіб, а також механізми розмежування повноважень місцевого самоврядування та повноважень інших суб'єктів, насамперед органів виконавчої влади. Це сприяло б формуванню як у законодавця, так і у суб'єктів місцевого самоврядування «алгоритмічного» підходу до диференціації сфер і галузей соціального життя, що в свою чергу сприяло б створенню ефективного механізму реалізації функцій і повноважень територіальних громад;

5. Форми, порядок і гарантії безпосередньої участі населення у вирішенні питань місцевого значення. Йдеться про такі інститути муніципальної демократії, як місцевий референдум, місцеві вибори, плебісцити, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутатів та виборних посадових осіб місцевого самоврядування, індивідуальні та колективні письмові звернення, опитування і анкетування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи з благоустрою території населеного пункту та надання послуг соціальне незахищеним категоріям, участь мешканців у роботі органів місцевого самоврядування, громадські обговорення проектів актів органів місцевого самоврядування, участь у масових акціях, самооподаткування тощо;

6. Організаційну структуру місцевого самоврядування. Ці його положення стосуються питань, пов'язаних із загальними засадами формування системи самоврядування на відповідній території, правового статусу органів і посадових осіб місцевого самоврядування, умов і порядку організації муніципальної (комунальної) служби;

7. Надавалася б систематизація та певним чином зроблена кодифікація нормативних актів, які відповідно до закону приймає територіальна громада, а також ті, які має право приймати сама місцева рада: ^регламент, ^положення про постій комісії, відділи, управління, інші виконавчі органи ради;

8. Економічну та фінансову основу здійснення місцевого самоврядування, детальний перелік і загальний порядок володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, опис місцевих фінансів, структуру місцевого бюджету, порядок його формування та затвердження, питання, пов'язані з позабюджетними, цільовими і валютними фондами;

9. Гарантії самоврядування відповідних територіальних громад та умови й види відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

10. Порядок ініціації, розгляду, прийняття та внесення змін до статуту.

НАБУТТЯ ЧИННОСТІ СТАТУТОМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Враховуючи, що законодавством не передбачається, з якого моменту статут вступає у дію, вважаємо, що статут повинен набувати чинності після його офіційного опублікування в місцевій пресі, у бюлетені, вісниках чи інших локальних офіційних інформаційних виданнях.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ

Таким чином, територіальна громада виступає природним і єдиним соціальним утворенням, що діє у просторових межах держави, у рамках якої реалізуються природні й повсякденні потреби та інтереси жителів певних територій системного характеру (муніципальні права особистості).

ІІІ. ПРЕДСТАВНИЦЬКІ ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і, відповідно до закону, наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

Враховуючи особливості адміністративно-територіального устрою нашої держави, система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

1. Сільські, селищні, міські ради - місцеві ради;

2. Районні та обласні ради.

Наявність таких двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня - другому. Відповідно до положень ст. 10 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”, можна зробити висновок про те, що саме місцеві ради - єдині представницькі органи територіальних громад.

Отже, місцеві ради як представницькі органи:

• виборні органи, що складаються з депутатів, обраних безпосередньо територіальною громадою;

• акумулюють інтереси територіальних громад і володіють правом представляти їх;

• мають виняткове право приймати рішення від імені територіальної громади.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає таких громад і не розглядає населення області, району як суб'єкт місцевого самоврядування.

Обласні та районні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст у межах повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, у містах із районним поділом, за рішенням територіальної громади листа або міської ради, можуть утворюватися районні в місті ради, які, відповідно, формують виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Отже, підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що порядок формування представницьких органів безпосередньо залежить від існуючого в Україні адміністративно-територіального устрою.

За своїми соціально-територіальними ознаками, адміністративно - територіальні одиниці поділяються на населені пункти, які є просторовою основою для формування і функціонування рад базового рівня, та регіони, які є просторовою основою для організації та діяльності регіональних представницьких органів місцевого самоврядування.