ІІІ. ТЕОРІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ГРОМАДІВСЬКА, ДЕРЖАВНИЦЬКА, СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, МУНІЦИПАЛЬНОГО ДУАЛІЗМУ ТА ІНШІ

1. Теорія природних прав вільної громади (теория свободной общины).

Виникла на початку XIX ст., мала суттєвий вплив на розвиток законодавства 30-40-х р. XIX ст., знайшовши своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р.

Представники - Г. Туре, Г. Аренс, Н. Гербер, А. Токвіль, Е. Мейєр, О. Ресслер, А.Шеффлє, Б. Чичерін тощо.

Основні положення:

• поряд з трьома загальновизнаними конституційними владами (законодавчою, виконавчою та судовою) слід визнати й четверту - громадівську (комунальну або муніципальну) владу;

• громада має право на самостійне та незалежне від центральної влади існування за своєю природою, причому держава не утворює, а лише визнає громаду;

• громада як територіальний колектив людей, що проживають спільно, сформувалася раніше за державу, яка у свою чергу є «федерацією» громад;

• громада є інституцією, рівною державі;

• право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення має природний та невідчужуваний характер (за певною аналогією з природними правами людини).

Основоположними висновками цієї теорії є:

1) коло громадських справ відрізняється від справ державних;

2) громада є суб'єктом прав, які їй спеціально належать, а тому державне втручання в її справи неприпустиме;

3) органи місцевого самоврядування обираються лише членами громади;

4) посадові особи самоврядування належать до громадських, а не державних агентів та представляють не державу, а громаду. Таким чином, в особі комунальних структур утворюється нібито «держава в державі».

2. Господарська (громадсько-господарська) теорія місцевого самоврядування (хозяйственная).

Прийшла на зміну теорії природних прав вільної громади, та намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та акцентувала на змісті комунальної діяльності.

Засновники - Р. Моль, А. Васильчиков, В. Лешков та інші.

Основні положення:

• ускладнюються правові стосунки між суб'єктами суспільного життя і підвищується роль держави як регулятора цих стосунків;

• місцеве самоврядування має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа а саме - у місцевих громадських і господарських справах. В ці місцеві справи держава не втручається, і вони вирішуються самими територіальними громадами;

• політичні питання відносяться до компетенції державної влади.

3. Громадська (громадівська) теорія місцевого самоврядування (общественная).

Обидві вищеперераховані теорії отримали свій розвиток у цій теорії.

Представники - В. Лешков та А. Васильчиков.

Основні положення:

• надання місцевій спільноті права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси та зберігання за урядовими органами право завідувати тільки державними справами;

• органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення мають діяти за принципом «дозволено все, що не заборонено законом».

Недоліки:

1) самоврядування не можна повністю ототожнювати з громадським управлінням;

2) її положення є достатньо абстрактними та не відповідають реальним фактам;

3) прихильники громадської теорії певним чином виправдовують ті прояви місцевого (мікротериторіального) егоїзму, які мають місце в житті кожної країни і нашої зокрема, особливо в періоди політичної та економічної нестабільності. Адже наявність так званих «природних і невід'ємних прав» свідчить не стільки про автономію, скільки про певний «суверенітет» територіальної громади та її органів. А це вже небезпечно для цілісності держави.

4. Державна (державницька) теорія місцевого самоврядування (государственная).

На місце цих теорій заступила державна (державницька) теорія місцевого самоврядування. Пік популярності цієї теорії припадає на 70-ті рр. XIX ст.

Представники - німецькі вчені Л. Штейн і Р. Гнейст, в Росії В. Безобразов, А. Градовський, М.

Основні положення:

• самоврядування як частка загального державного управління, як особлива організація державної влади на місцях, яка заснована на виборних началах;

• вибір предметів діяльності не залежить від самоврядних органів, а визначається державою;

• всі повноваження в галузі місцевого самоврядування своїм джерелом мають державну владу;

• органи місцевого самоврядування діють за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом».

Два основних напрями державної теорії місцевого самоврядування:

1) політичний (Р. Гнейст),

2) юридичний (Л. Штейн).

Політичний аспект - підстави самостійності органів самоврядування полягають в особливостях порядку їх формування, заміщення окремих місцевих посад. Особи самоврядування працюють безплатно (гарантія незалежності від центральної адміністрації), або в тому, що ці особи займають свої посади по вибору, а не за призначенням.

Юридичний аспект - самоврядування не залежить від міністерського управління, підпорядковується лише законам країни, не отримує інструкцій від будь-якої вищої влади управління справами місцевості.

5. Теорія самоврядних одиниць як юридичних осіб.

Представники - Ю. Панейко, А. Градовський, Г. Єллінек, О. Лабанд, X. Прейс

Основні положення:

• місцеве самоврядуванні не самостійний вид діяльності, а лише часткова заміна державної діяльності;

• органи самоврядування виконують функції державного управління;

• є органами не держави як особливої юридичної особи, а міської та неміської громади, провінції, територіальних та інших союзів.

6. Соціологічні концепції місцевого самоврядування.

Представник - Л. Дюги.

Основні положення:

• поняття місцевого самоврядування розглядається крізь призму соціальної солідарності людей. Люди солідарні один з одним тому, що:

1) в них є спільні нестатки, задовольнити які вони можуть лише спільним життям;

2) в них є різні нестатки і різні здібності, тому вони забезпечують задоволення своїх нестатків шляхом обміну взаємними послугами, які утворюються в процесі розвитку та застосування їх різних здібностей.

• перспектива розвитку суспільства та держави пов'язується з часом, коли «людська солідарність охопить місцеву, обласну та національну солідарність».

7. Теорія муніципального соціалізму.

Формування - наприкінці XIX початку XX ст.

Представники - М. Загряцков, М. Курчинський тощо.

Основні положення:

• муніципальний соціалізм - сукупність програмних положень та установок, спрямованих на забезпечення якомога повнішої демократизації місцевого життя;

• наділення міської та сільської громади правами більш широкої автономії.

• збільшення представництва населення в органах місцевого самоврядування.

8. Органічна теорія самоврядування.

Представник - П. Стучка, Г. Спенсер, І. Блюнчлі тощо.

Основні положення:

• держава - це складна особа. Низова її організація - це громада. Як низовий соціальний організм, вона має цілий ряд публічно правових повноважень, не делегованих від держави, а які належать їй самостійно, за власним правом, як соціальному організму».

9. Соціально-класова теорія місцевого самоврядування.

Представники - Л. Рейснер, П. Стучка, Л. Веліхов тощо.

10. Теорія соціального обслуговування.

Розвиток в США.

Основні положення:

• одним з основних завдань муніципалітетів має стати пропонування послуг своїм мешканцям, організація обслуговування населення.

11. Теорія дуалізму муніципального управління (концепція дуалізму повноважень місцевого самоврядування, громадсько-державна теорія). Представники - підтримується М. Орзихом.

Основні положення:

• подвійний характер муніципальної діяльності (самостійність в суто місцевих справах та здійснення певних державних функцій на місцевому рівні);

• органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах;

• у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Впродовж тривалого історичного періоду реальна дійсність і наука змінювали акценти й ціннісні орієнтації в підходах до проблем місцевого самоврядування територіальних громад, прямої та представницької демократії. Однак, незважаючи на всі політичні, соціальні та економічні перетворення, домінуючою цінністю є розуміння того, що люди, які живуть в одному місці та потребують певних послуг, повинні мати демократичні інституції, через які вони мали б можливість виражати свої інтереси. Резюмуючи, можна дійти висновків, що навіть простий перелік теорій і концепцій місцевого самоврядування вказує на те, що наука розвивається та накопичує свої знання про цей важливий інститут публічного права й тільки на її базі можна побудувати оптимальну модель місцевого самоврядування України.

IV.