Виникнення і розвиток правового регулювання митної справи

Наявність власної митної системи та здатність держави проводити незалежну митну політику завжди виступали невід'ємними ознаками державного суверенітету.

Історично митна справа сягає глибокої давнини і була спричинена економічними чинниками: потребами у нових товарах та стимулюванні товарообороту, захистом

національного товаровиробника та наповненням казни.

В історії розвитку правового регулювання митної справи України можна виокремити декілька періодів.

1. Період Київської Русі VIII-IX ст. Відомо, що митний інститут як державний правовий елемент існував ще у V—VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київських слов'ян як норма звичаєвого права існувало правило збирати мито - «мит», тобто податок за провезення товарів не тільки іноземних, але й з одного міста до іншого.

Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну політику, мала встановлені розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом.

Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам, й іншим народам, що підтримували торговельні відносини з Київською державою.

На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлення цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі — князю.

2. Період феодальної роздробленості Київської Русі Х-ХІУ. Для цього періоду характерним був занепад центральної влади та зростання могутності феодалів.

10 податкової і митної системи. В кожній землі встановлювалися свої митні збори, відомі як проїжджі або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все «мит» — основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару.

Свій відбиток на митну справу залишила і монголо-татарська навала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком — тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги як свідоцтво факту зібраного податку надовго витіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник».

Різні системи митних зборів існували на українських землях, які перебували під Литвою, Польщею, Австро-Угорщиною. Відомо, що на той час митниками стягувалося прикордонне мито, яке називалося «цло».

3. Період з 1648р. по 1657р. Національно-визвольна війна українського народу. Головним результатом цієї війни стало створення Козацької держави під владою Гетьмана, одним із важливих атрибутів якої була наявність власної митної системи. Початок її існування відноситься до 1654 р., коли Гетьман Богдан Хмельницький своїми універсалами затвердив певні збори — "індукт" та "евекту" в якості внутрішнього та зовнішнього мита. Пізніше універсали з цього приводу приймалися Гетьманами Іваном Самойловичем у 1679 р. та гетьманом Скоропадським у 1704 та 1711 рр., а самі ці збори проіснували до 1754 р. Згідно з поглядами сучасних істориків у цей період Україна мала всі ознаки самостійної держави з широкою автономією як у внутрішньополітичній, так і у зовнішньополітичній сферах. Увесь цей час існував митний кордон між Росією та Україною. Але, як відомо, поступово Росія почала наступ на автономію України і одним з важливих кроків у цьому напрямку було вже згадане скасування митного кордону між Україною та Росією і поширення російського тарифу на територію України, після чого невдовзі відбулася ліквідація гетьманської держави як такої.

Крім того, у складі Війська Запорізького в 1654 р. була створена митна служба. В договірній практиці запроваджувались на той час певні елементи „вільних складів”. Зокрема, договором між Військом Запорізьким та Османською імперією 1649 р. щодо торгівлі та безпеки передбачалося право українських купців на безмитну торгівля з турками, купувати та зводити споруди під склади в містах та портах Цісаря Турецького, де проживати з усілякими вільностями без будь-яких податків.

Досить цікавим було на той час й правове становище міста Броди, громада якого 21 січня 1799 р. отримала з Відня привілей вільного торгового міста, купці якого могли безмитно торгувати в межах Австрійської та Російської імперій, Польщі та інших країн. Броди на найбільші села біля російського кордону були „вільним митним округом” і проголошене головною митницею на східному кордоні Австрійської імперії.

Прославилась становленням митних відносин й Одеса. З ініціативи генерал- губернатора Новоросійського краю Дюка де Ришельє 5 березня 1804 р. було „височайше” затверджено положення про „одеський транзит” зарубіжних товарів з одного боку, і Молдовою, Валахією, Австрією, Прусією - з другого. 16 травня 1917 р. Одесі було даровано на 30 років статус „порто-франко” та право безмитного вивезення і ввезення товарів. Згодом в умовах політики вирівнювання сфери митного та фіскального регулювання на початку ХІХ століття створено торговельний порт із особливим статусом Одеса. Тут у 1916 р. запроваджено особливий митний тариф, що дало збільшення іноземного товаропотоку, а 16 квітня 1817 р. маніфестом затверджено план „порто-франко” в Одесі та його особливий правовий статус, зокрема вільний безмитний ввіз усіх іноземних товарів, які впускалися у місто і його округ без митного огляду та подання встановленого оголошення.

4. Період з кінця XVIII ст. і до 1917р. У цей період Україна перебувала у складі Російської імперії. Характеризується він великою економічною та політичною

нестабільністю та непослідовністю. Подальша активна міжнародна політика Росії змусила її проводити суттєві адміністративні та правові реформи, в тому числі спрямовані на розвиток торгівлі, спрощення податкової та митної системи, її більшої централізації.

Наприкінці XVII ст.

У 1798 р. державна Комерц-колегія видала інструкцію прикордонним митницям і заставам, яка стала однією із перших документальних спроб уніфікації нормативних документів з процедури діяльності митних установ. Інструкція детально регламентувала функції прикордонних митниць, визначала порядок діловодства і митних процедур, посадові обов'язки директора митниці і співробітників. Період 1790—1820 рр. позначився впливом на митну політику Росії європейських держав. З метою тиску на Францію, де відбувалися революційні події, Росія, Англія, Австрія і Німеччина узгодили свою торговельну і митну політику щодо експорту та імпорту товарів у цю державу.

Закон «Організація митного управління з європейської торгівлі» від 25 жовтня 1811 р. став основою для становлення єдиного централізованого митного відомства. Його створення було викликане об'єктивною необхідністю — встановити тверді й однакові правила митного влаштування руху торгівлі на всій території Російської імперії. Починаючи з 1811 р. вся територія поділялася на митні округи, а з 1913 р. — митні дільниці. До складу митних округів входили всі митниці, митні застави, перехідні пункти, що були розташовані на території округів. Кількість округів змінювалася.

Новий Митний статут, прийнятий 1819 р., посилив діяльність митної варти та вніс уточнення щодо поняття контрабанди: під контрабандою розумілося не тільки провезення, пронесення товару поза митницею, але й неподання відомостей власниками товару в митних заявах чи вантажних документах.

5. Відродження української державності відбулося під час Визвольних змагань 1917-1921 рр. Це, зокрема, зумовило і можливість проведення власної митної політики та певні здобутки у розбудові власної митної системи. Зокрема, можна назвати Ш та IV Універсали Центральної Ради, якими обмежувався вивіз із території України ряду стратегічних товарів. Під час гетьманування Павла Скоропадського у 1918 р. на кодонах Української Держави діяли так звані «прикордонні сотні», які здійснювала контроль за переміщенням осіб та товарів. Поразка у визвольних змаганнях призвела до того, що значна частина України у 1922 р. була включена до складу СРСР, а західні землі — до складу Польщі. Таким чином, митна діяльність здійснювалася відповідними центральними органами цих держав.

6. Радянський період. Після лютневої революції 1917 p. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Постановою від 28 лютого 1917р. всім чиновникам відомства пропонувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів». Незмінною залишилася і нормативна база митної справи.

Перший декрет уряду В. Леніна з митної справи «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» від 29 грудня 1917 p. визначив нові правила провезення товарів через кордон. Будь-яке переміщення товарів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося «за всією суворістю радянських законів».

Декретом від 29 червня 1918р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і

12 промисловості.

Нова влада після жовтневих подій скептично поставилася до дореволюційної митної системи та самої концепції митної справи. Ленінська політика державної монополії зовнішньої торгівлі по суті заблокувала застосування митно-тарифного регулювання. Митний контроль став допоміжним засобом впливу на зовнішню торгівлю. Система управління митною справою поступово спрощувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х pp., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 p. і зберігалося до середини 80-х pp.

У період зовнішньополітичної реформи 1986—1991 pp. почався новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демократичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 p. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф.

7. Період незалежної України. 25 червня 1991 p. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

12 грудня 1991 p. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.

Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 p. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 p.

29 листопада 1996р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України.

Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

Починаючи з 1994 p., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 p. по 31 грудня 1998 p. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.

29 листопада 1996р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України (ДМСУ). В результаті перетворень було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

Було також підготовлено проект нового МК України та внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 р. Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 р. цей проект МК України прийнятий у першому читанні. А його остаточна редакція була прийнята в 2002 році.

З 01.06. 2012 року втратив чинність Закон України «Про єдиний митний тариф» в силу прийняття нового МК України 03 грудня 2012 року. Згідно з положенням «Про міністерство доходів і зборів», яке було затверджено Указом Президента України від 18.03.2013 року, усі питання реалізації державної політики у сфері державної митної справи перейшли до відання Міністерства доходів і зборів України, а з 2014р. - до Державної фіскальної служби України (згідно з Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014р.).

2.