Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: поняття, призначення

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — це комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким зростанням імпорту.

Основним його завданням є не лише протистояння посиленню конкурентних позицій країни-імпортера, але й захист національного виробництва, охорона життя та здоров'я населення країни, навколишнього середовища, моралі, релігії та національної безпеки. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і щодо експортних операцій з метою захисту національного ринку.

Найбільш поширені класифікації поділяють нетарифні заходи на вісім груп:

■ тарифні заходи;

■ паратарифні заходи;

■ заходи контролю над цінами;

■ фінансові заходи;

■ заходи автоматичного ліцензування;

■ заходи кількісного контролю;

■ монополістичні заходи;

■ технічні заходи.

Зараз в Україні застосовуються не всі аналізовані нижче нетарифні заходи, але необхідність послідовного захисту вітчизняних інтересів призведе до розширення сфери їх використання.

Усі нетарифні заходи, які використовуються в ролі бар'єрів, можна умовно поділити на дві групи: економічні та адміністративні.

До економічних нетарифных заходів належать:

- паратарифні інструменти (дикретивна митна оцінка, внутрішні імпортні та зрівняльні податки і збори);

- заходи стимулювання експорту (демпінг, субсидії, експортне кредитування).

До адміністративних нетарифных заходів належать:

- заборона (ембарго);

- кількісні обмеження (ліцензування і квотування, обмежувальна ділова практика (у тому числі “добровільні” обмеження експорту);

- монополістичні заходи;

- правові режими;

- торговельні угоди;

- різноманітні види контролю тощо.

Якщо перші діють через механізми ринку та ведуть до подорожчання відповідно імпортних та експортних товарів, то другі, крім ринкових відносин, обмежують доступ імпортних і постачання вітчизняних товарів за кордон.

Беручи до уваги зарубіжний досвід, вимоги міжнародного та вітчизняного чинного законодавства, вважаємо, що до класифікації нетарифних методів регулювання слід підходити комплексно, з урахуванням одразу декількох ознак і позицій.

Так, з погляду впливу дії основних адміністративних методів нетарифного регулювання на зовнішньоекономічну діяльність вони діляться на прямі та непрямі методи нетарифного регулювання.

Прямі заходи нетарифного регулювання полягають у встановленні державою кількісних обмежень при експорті та імпорті окремих категорій товарів.

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту.

Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що видається державними органами на право експорту або імпорту товару в певних кількостях на певний проміжок часу.

Квота - кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Добровільне обмеження експорту - кількісне обмеження, що ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів обмежити (не розширювати) обсяг експорту, взятому на себе в рамках офіційної міждержавної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Непрямі методи опосередковано впливають на розвиток експортно-імпортних операцій. Вони включають прийоми технічно-нормативного регулювання, додаткові митні формальності, регулювання політики закупівель, регулювання обсягів виробництва.

Технічно-нормативне регулювання - вимога дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію, специфічного маркування й пакування товарів, дотримання санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги, встановлені законодавством країни.

Додаткові митні формальності - вимоги надавати більш докладну інформацію, ніж та, яка міститься в митній декларації, вимоги щодо використання конкретних пунктів пропуску, шляхів переміщення окремих категорій товарів, видів транспорту і т. ін.

Регулювання політики закупівель - установлення певних вимог щодо обмеження переліку країн-постачальниць та проведення тендера серед постачальників певних видів імпортованого товару за програмами, що фінансуються з державного бюджету (наприклад, лікарських засобів, медичного обладнання тощо).

Регулювання обсягів виробництва - метод торгової політики держави, що законодавчо встановлює частку кінцевого продукту у внутрішньому товарообороті, яку має виготовити національний виробник (наприклад, обмеження посівів цукрового буряку).

За видами нетарифне регулювання класифікується залежно від типу дозвільних документів та органів, що їх видають, а саме: ліцензування, облік-реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, сертифікація імпортованої продукції, контроль державних органів та ін.