9.2. Регулювання груп товариств на рівні ЄС

У рамках ЄС неодноразово ставилося питання про необхідність комплексного врегулювання діяльності груп [про поняття групи див. детальніше 69, с. 74-75; 76; 86]. Питанням гармонізації національного законодавства держав – членів ЄС в галузі регулювання діяльності груп товариств повинна була бути присвячена Дев’ята директива ЄС.

Пілотний проект Дев’ятої директиви вперше був представлений Комісі­єю для публічного обговорення в країнах ЄС у 1981 р., і повторно (зі змінами) – у 1984 р. [384, c. 76]. Її дію передбачалося поширити на правовідносини, що виникають, коли відкрите акціонерне товариство (публічна компанія) має статус дочірнього стосовно іншого суб’єкта права (юридичної або фізичної особи).

Проект цього документа був заснований на концепції комплексного врегулювання правовідносин, що виникають у рамках групи, в основних своїх рисах запозиченої з німецького права [204, с. 301-305]. Основними вимогами проекту стосовно держав ЄС були наступні:

1) введення в національне законодавство поняття “дочірнє акціонерне товариство” і встановлення для нього спеціального правового режиму;

2) включення в законодавство вимоги про розкриття інформації про контроль над акціонерним товариством;

3) запровадження деталізованих правил поведінки материнського підприємства (включаючи фізичну особу) стосовно дочірнього акціонерного товариства (у тому числі й відповідальність материнського підприємства за збитки, заподіяні дочірньому товариству, і за його боргами);

4) запровадження деталізованих правил, застосовуваних у випадку укладення дочірнім акціонерним товариством контрактів, що підпадають за своїми характеристиками під контроль й ін.

Публічне обговорення показало, що розроблений Комісією проект Дев’ятої директиви був передчасним, тому що в більшості держав на той час були відсутні механізми регулювання діяльності груп, закладені в основу проекту.

У 2003 р. Європейська комісія дійшла остаточного висновку про відмову від розробки нового проекту Дев’ятої директиви, про що повідомила у Комюніке Комісії ЄС до Ради ЄС та Європейського парламенту “Модернізація корпоративного права й вдосконалення корпоративного управління в Європейському Союзі – План щодо руху уперед” від 21 травня 2003 р. [389]. Цей висновок базується на опитуванні суспільної думки і дослідженнях, проведених групою експертів високого рівня і відбитих у докладі „Сучасна регуляторна модель корпоративного права в Європі” від 4 листопада 2002 р. (Розділ V “Групи і піраміди”) [448, c. 94-100]. На думку Комісії, при удосконалюванні корпоративного права ЄС варто звернути увагу лише на окремі аспекти діяльності груп товариств, не починаючи спроб врегулювати відповідні правовідносини в комплексному порядку.

Чинними директивами ЄС, присвяченими окремим аспектам діяльності груп, є: Друга; Третя; Четверта (до якої на підставі Сьомої директиви були внесені зміни щодо консолідованої звітності груп компаній); Дванадцята; Тринадцята; Директива Ради 90/435/EEC про уніфіковану систему оподат­кування материнських і дочірніх товариств, від 23 липня 1990 р.; Директива Ради 2003/49/EC про уніфіковану систему оподаткування процентів та роялті, що виплачуються між асоційованими товариствами різних держав-членів від 3 червня 2003 р.

Розглянемо більш детально положення зазначених директив щодо груп товариств.

Друга директива містить ст. 24а, яка передбачає особливості застосування вимог Директиви до випадків, коли у правовідносинах, які врегульовані Директивою, приймають участь товариства, що входять до складу групи (пов’язані відносинами контролю).

У ст. 24а (1) (а) встановлено правило, за яким підписка, придбання чи володіння акціями акціонерного товариства іншим товариством, в якому акціонерне товариство прямо чи опосередковано володіє більшістю голосів, або на яке воно може прямо чи опосередковано здійснювати домінуючий вплив, розглядаються як такі, що вчиняються самим акціонерним товариством.

У ч. 3 ст. 24а передбачається, що за відсутності координації націо­нального законодавства щодо груп товариств, держави-члени мають право:

(а) визначати випадки, у яких акціонерне товариство має розглядатися як таке, що має можливість чинити домінуючий вплив на інше товариство; якщо держава-член використовує таку можливість, її національне законодавство має в будь-якому разі зазначати, що домінуючий вплив може здійснюватись, якщо акціонерне товариство має право призначати чи звільняти більшість з членів органу управління, виконавчого органу або наглядового органу, та, одночасно є акціонером чи учасником іншого товариства, або є акціонером або учасником іншого товариства та має повний контроль над більшістю голосів його акціонерів або учасників за правочином, укладеним з іншими акціонерами або учасниками цього товариства.

(b) визначати випадки, за яких акціонерне товариство визнається таким, що опосередковано володіє голосами або здатне опосередковано чинити домінуючий вплив;

(с) визначати обставини, за яких акціонерне товариство визнається таким, що має права голосу.

Таким чином, якщо стосовно визначення поняття "домінуючий плив" Директива встановлює мінімальні вимоги до національного законодавства, то поняття "опосередкованого володіння" та "опосередкованого впливу" мають визначатися державами-членами самостійно.

У Третій директиві визначені особливі умови стосовно приєднання одного товариства до іншого, якщо останнє володіє 90% й більше акцій товариства, що приєднується (тобто приєднання дочірнього товариства до материнського).

Директива розрізняє наступні випадки: 1) коли материнське товариство володіє 100 відсотками акцій дочірнього товариства (товариств); 2) коли материнське товариство має у власності більше 90 але менше 100 відсотків акцій дочірнього товариства (товариств).

У першому випадку процедура приєднання дочірнього товариства (товариств) значно спрощується.

Четверта директива передбачає обов’язок товариств, що входять до складу групи складати та оприлюднювати консолідовану фінансову звітність. Але найбільш цікавими є положення даної директиви (ст. 57) щодо можливості запровадження у національному законодавстві держави-члена спеціального режиму функціонування материнських та дочірніх товариств, за яким дочірнє товариство звільняється від обов’язку складення аудиторської перевірки та оприлюднення своєї фінансової звітності, за наступних умов: 1) його материнське товариство підпорядковується праву держави – члена ЄС; 2) усі учасники дочірнього товариства погодились із таким звільненням (згода надається у кожному фінансовому році); 3) материнське товариство визнає себе гарантом боргів дочірнього товариства; 4) така заява материнського товариства оприлюднюється відповідно до вимог Першої директиви; 5) відомості про дочірнє товариство включаються до консолідованої звітності материнського товариства; 6) дочірнє товариство подає до реєстру, що ведеться відповідно до вимог Першої директиви, консолідовану звітність, річний звіт материнського товариства та висновок аудитора щодо перевірки цієї звітності.

Слід зазначати, що можливістю, наданою у ст. 57, скористалися лише дві країни – Нідерланди та Ірландія. Практика свідчить, що цей режим отримав досить широке поширення у згаданих країнах і розглядається як корисний та практичний спосіб зменшення регуляторного навантаження на товариства. З іншого боку, цей факт пояснюється й властивою для цих країн традицією надання фінансової підтримки дочірнім товариствам з боку материнських. За таких умов надання гарантій за боргами дочірніх товариств не розглядалось материнськими товариствами як дещо обтяжливе, бо вони і без того підтримували свої дочірні товариства [387].

Діяльність груп спрощується внаслідок прийняття Дванадцятої директиви – про товариства з обмеженою відповідальністю з єдиним учасником (директива може застосовуватися і до акціонерних товариств – на розсуд держав-членів).

Тринадцята директива розглядає як дії товариства-оферента або товариства-акцептанта, дії товариства, яке є контролюючим або дочірнім стосовно зазначених товариств (ч. 2 ст. 2).

Директиви з питань оподаткування спрямовані на усунення подвійного оподаткування прибутку дивідендів, процентів та роялті, виплачуваних дочірніми товариствами материнським чи між асоційованими товариствами різних держав-членів.

Альтернативою процесу гармонізації національного права держав – членів ЄС про групи товариств є процес формування структур наднаціонального, європейського характеру – європейського об’єднання, європейського акціонерного товариства, європейського кооперативного товариства. Участь у таких структурах полегшує ведення транснаціонального бізнесу, частково усуває національні бар’єри й обмеження в підприємницькій діяльності і може розглядатись як нова правова модель для упорядкування відносин у рамках групи.

Перспективи врегулювання діяльності груп товариств у рамках ЄС відбиті у вже згаданому вище комюніке Комісії ЄС “Модернізація корпоративного права й вдосконалення корпоративного управління в Європейському Союзі – План щодо руху уперед” від 21.05.2003 г. У ньому відзначається, що групи товариств є законним способом ведення бізнесу, але їхнє існування викликає виникнення специфічних ризиків для акціонерів і кредиторів товариств, що входять до групи. Для захисту зазначених осіб Комісією пропонується зосередити зусилля на трьох напрямках правового регулювання діяльності груп компаній, а саме на:

а) створенні механізмів, що забезпечують максимальне розкриття фінансової і нефінансової інформації про діяльність групи (включаючи інформацію про структуру групи, відношення контролю в рамках групи, включаючи перехресний холдинг і угоди між акціонерами, про вступ і вихід товариств із групи, фінансових результатах діяльності кожного з товариств, що входять до групи, тощо); відповідні положення повинні бути включені в чинні Директиви;

б) розробці спеціальної Директиви, що регулює питання менеджменту товариств, що входять до групи (розробка правил “групової політики”).

в) обмеженні можливості товариств, акції яких пройшли лістинг, брати участь у пірамідах (пірамідальних групах товариств, у яких завдяки ланцюжку проміжних холдингових товариств контроль за діяльністю групи забезпечується при мінімальних інвестиціях у капітал контрольованих товариств). Наявність пірамідальних структур значно ущемляє інтереси міноритарних акціонерів контрольованих товариств, знижує ступінь прозорості таких груп. Передбачається заборонити допуск до лістингу акцій товариств, основна частина активів яких складається з акцій інших акціонерних товариств, або все майно яких знаходиться в нефіксованій заставі (предметом такої застави є всі активи компанії-заставника, а їхня індивідуалізація здійснюється за допомогою спеціальної процедури, кристалізації, лише на момент звертання стягнення на предмет застави). Внесення відповідних змін у чинні директиви ЄС планується на період з 2006 по 2008 рік.