5.1.2. Реалізація концепції обов'язкового капіталу у положеннях Другої директиви

Доктрина "обов’язкового капіталу", закладена в основу Другої директиви, спрямована на забезпечення наступних цілей: 1) розкриття інформації про капітал товариства усім зацікавленим особам; 2) акумулювання у товариства капіталу, необхідного для початку чи продовження діяльності; 3) підтримка фактично акумульованого капіталу у належному розмірі (див.

Таблиця 5.1.

Доктрина обов’язкового капіталу:

цілі та правові засоби забезпечення

Зупинимось більш детально на окремих вимогах Другої директиви (більш докладний аналіз її змісту міститься у праці 89, с. 182-195).

Види капіталу. Відповідно до ст. 2 Другої директиви у статуті або іншому установчому документі товариства має зазначатись розмір підписного капіталу, а якщо в товаристві визначено розмір дозволеного до випуску капіталу, відповідно, його розмір, а також розмір підписного капіталу на момент створення товариства або на момент отримання права розпочати підприємницьку діяльність, а також на момент будь-якої зміни розміру дозволеного до випуску капіталу.

Зазначена норма враховує наявність в національному законодавстві певних держав-членів положень, які дозволяють визначати у статуті товариства максимальну суму, на яку можуть бути випущені акції, тобто розмір дозволеного чи оголошеного капіталу. Поняття ж "підписний капітал" використовується для визначення тієї суми, на яку була фактично здійснена підписка (розміщення акцій). Поняття "підписний капітал" є найбільш близьким до вітчизняного поняття "статутний капітал" (але все ж таки не співпадає із останнім). Слід зауважити, що Друга директива не регулює питання, пов’язані із режимом дозволеного до випуску капіталу, усі її положення мають відношення до режиму функціонування саме підписного капіталу товариства.

Мінімальний підписний капітал. Відповідно до ст. 6 Другої директиви, законодавством держав-членів мають встановлюватися вимоги, відповідно до яких для реєстрації товариства або для отримання дозволу на здійснення діяльності, воно повинно провести підписку на капітал, мінімальний розмір якого має становити не менше 25 000 євро.

Оплата акцій. Друга директива приділяє значну увагу регулюванню відносин з оплати акцій з метою забезпечення наявності у товариства дійсного, а не фіктивного капіталу. Відповідно до ст.ст. 7 – 10 Другої директиви оплата акцій підпадає під наступні правила: 1) підписний капітал має формуватись лише з активів, що підлягають економічній оцінці; зобов’язання щодо виконання робіт або надання послуг не можуть становити частину таких активів; 2) акції не можуть бути випущені за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість, або, за відсутності номінальної вартості, нижче облікової вартості; 3) на момент реєстрації товариства або на момент отримання дозволу на здійснення діяльності акції мають бути сплачені не менше за 25 % від їхньої номінальної (облікової) вартості; 4) якщо акції були випущені для оплати іншим шляхом, ніж у грошовій формі, такі акції мають бути повністю оплачені протягом п’яти років з момету реєстрації (отримання дозволу на початок діяльності); 5) звіт про проведення оплати акцій у негрошовій формі, має бути складений незалежним експертом до моменту реєстрації товариства або отримання дозволу на початок діяльності та оприлюднений відповідно до вимог Першої директиви; 6) акціонери не можуть бути звільнені від обов’язку сплачувати придбані акції.

Розподіл прибутку між акціонерами. Однією із легальних форм виведення активів з товариства є їх розподіл між акціонерами у формі дивідендів. З метою збереження у товариства капіталу, акумульованого за допомогою розміщення акцій, ст. 15 Другої директиви встановлює, що виплата акціонерам дивідендів може здійснюватися тільки за рахунок чистих активів (тобто власного капіталу товариства), що за вартістю перевищують розмір його підписного капіталу та резервів, які відповідно до закону чи статуту не підлягають розподілу. Таким чином, суттєвим елементом доктрини "обов’язкового капіталу" є розрахунок розміру активів, придатних до розподілення. Цей розрахунок здійснюється за даними річної фінансової звітності. Але директива не виключає можливості виплати проміжних дивідендів (питання про їх припустимість вирішується національним законодавством держав-членів).

Значна втрата капіталу. Друга директива встановлює, що у випадку значних втрат підписного капіталу необхідно скликати загальні збори акціонерів в межах строку, який визначається законодавством держав-членів, з метою вирішення питання про припинення діяльності товариства або вжиття будь-яких інших необхідних заходів. Держави-члени мають визначити, які втрати капіталу вважаються значними, але сума збитків, що визначається таким чином, не може бути вище, ніж половина підписного капіталу.

Зменшення підписного капіталу. Примусове вилучення акцій. Будь-яке зменшення підписного капіталу, за винятком того, що відбувається за рішенням суду, має проводитись за рішенням загальних зборів (ст. 30), яке підлягає оприлюдненню. Повідомлення про скликання загальних зборів має містити як мінімум цілі зменшення капіталу та спосіб, за яким ця процедура проводитиметься.

Ст. 32 Директиви передбачає, що при зменшенні розміру підписного капіталу кредиторам, вимоги яких виникли до оприлюднення рішення про зменшення розміру капіталу, має бути надано право щонайменш на отримання гарантій задоволення їх вимог, строк виконання яких ще не наступив на дату такого оприлюднення.

Ст. 34 передбачає, що підписний капітал не може бути зменшений до суми, меншої, ніж мінімальний розмір капіталу.

Ст. 36 Другої директиви присвячена питанням примусового викупу акцій, який може бути здійснено під час зменшення розміру підписного капіталу. Вказана стаття не зобов’язує держави-члени запровадити у національне законодавство таку процедуру, вона лише передбачає мінімальні стандарти щодо захисту інтересів акціонерів при проведенні цієї процедури.

Придбання товариством власних акцій. Ст. 19 Директиви передбачає наступні умови, за яких акціонерне товариство може проводити викуп власних акцій: 1) рішення про викуп має прийматися загальними зборами, які також визначають строки та умови викупу; 2) номінальна (облікова) вартість, викуплених акцій не може перевищувати 10 % розміру підписного капіталу; 3) викуп не може призводити до зменшення чистих активів нижче розміру підписного капіталу та резервів, що не підлягають розподіленню; 4) лише повністю сплачені акції можуть викуповуватися.

Друга директива передбачає, що, якщо викуп товариством власних акцій необхідний для запобігання значної та негайної шкоди товариству, то він може здійснюватися і без отримання відповідного рішення загальних зборів з подальшим їх детальнім інформуванням про проведені викупи та їх мету. Директива також надає право державам-членам дозволяти викуп акцій без рішення зборів, якщо вони викуповуються з метою розподілення між працівниками товариства або асоційованого товариства.

Ст. 20 передбачаються випадки, коли загальні правила щодо викупу акцій не застосовуються: під час виконання рішення про зменшення капіталу; при універсальному переведенні активів; якщо акції викуповуються на підставі правового зобов’язання або на підставі рішення суду для захисту міноритарних акціонерів у випадку, зокрема, злиття, зміни цілей діяльності товариства або організаційно-правової форми, переведення місцезнаходження за кордон або запровадження обмежень на відчуження акцій (тобто для реалізації так званого права на незгоду, коли акціонери мають право вимагати у товариства викупу власних акцій); щодо акцій, придбаних у акціонера у разі їх несплати; щодо акцій, які викуповуються з метою захисту міноритарних акціонерів в асоційованих товариствах; щодо повністю сплачених акцій, придбаних відповідно до примусового продажу за рішенням суду з метою погашення боргу акціонера перед товариством тощо.

Директива лише у певних випадках обмежує строк володіння товариством власними акціями (див. табл. 5.2.).

Таблиця 5.2.

Максимальні строки володіння АТ власними акціями

У ст. 22 Директиви передбачається, що, держави-члени мають встановити наступні умови володіння товариством власними акціями: 1) право голосу, що надається власними акціями товариства, в будь-якому випадку має бути призупинено; 2) якщо акції включаються до активів, зазначених в балансі, резервний фонд такого ж розміру, що не підлягає розподіленню, має бути включений до пасивів.

Також до річного звіту товариства повинна включатись інформація про: причини викупів, проведених протягом фінансового року; кількість та номінальну вартість або, за відсутності номінальної вартості, облікову вартість викуплених та розміщених на ринку протягом фінансового року акцій та частку підписного капіталу, який вони становлять; у випадку викупу чи розміщення за відшкодування, розмір відшкодування; кількість та номінальну вартість або, за відсутності номінальної вартості, облікову вартість усіх викуплених товариством акцій, що перебувають в його володінні, та їх частку у підписному капіталі товариства.

Ст. 23 Директиви забороняє акціонерному товариству надавати фінансову допомогу (пряме фінансування, позики та гарантії) з метою придбання його акцій третіми особами (за деякими виключеннями).

Узагальнено правові засобі, що застосовуються у Другій директиві для регулювання відносин щодо викупу товариством власних акцій відображені на рис. 5.1.

Рисунок 5.1. Засоби правового регулювання викупу акцій:

Друга директива

Викладене свідчить, що Друга директива містить дуже багато імперативних та деталізованих вимог до національного законодавства держав-членів з питань капіталу.