Стаття 156. Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)

Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

1. Дана стаття визначає права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), які не є його співвласниками.

За загальним правилом обсяг прав членів сім'ї щодо користування жилим приміщенням дорівнює обсягу прав власника житла. При тлумаченні останнього положення слід мати на увазі, що вселення членів сім'ї власника у житлове приміщення не перетворює їх на співвласників, відтак вони не наділяються правами на використання житла в тому обсязі, в якому їх має власник. Зокрема, члени сім'ї не можуть передавати права на користування житлом іншим особам, тобто укладати договори найму (оренди) житла - таке повноваження належить винятково власнику і здійснюється ним самостійно, без необхідності одержання згоди на це членів сім'ї, які проживають у даного житловому приміщенні.

Рівність прав членів сім'ї та власника житла виявляється тільки у тому, що вони, як і власник, можуть повною мірою використовувати житло за призначенням.

Водночас принцип рівності у користування житлом може бути обмежений щодо членів сім'ї на підставі угоди про порядок користування жилим приміщенням. Найчастіше таке обмеження стосується кількості житлових приміщень, якими може користуватися член сім'ї власника. Закон не визначає форму такої угоди, відтак для більшої чіткості формулювання правовідносин сторін доцільно укладати її письмово.

2. Поряд з правом на користування житлом члени сім'ї власника мають право вселяти у займане ними жиле приміщення інших членів сім'ї. Таке вселення здійснюється лише за згодою власника, за винятком вселення до батьків неповнолітніх дітей, для чого згода власника не вимагається. Під терміном "неповнолітній" слід розуміти як осіб, які не досягли 14 років (малолітніх), так і осіб від 14 до 18 років (власне неповнолітніх), адже чинне раніше законодавство, поділяючи неповнолітніх на дві групи в залежності від обсягу їхньої дієздатності (до 15 та від 15 до 18 років), охоплювало їх єдиним терміном - "неповнолітні" (ст. 13, 14 ЦК УРСР 1963 р.). В свою чергу новий ЦК класифікував осіб, які не досягли повноліття, на малолітніх та неповнолітніх (ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 32 ЦК України).

Порядок оформлення документів щодо реєстрації членів сім'ї власника, інших осіб визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" від 28 липня 2004 р. N 985.

3. Члени сім'ї власника, які проживають у житловому приміщенні, зобов'язані дбайливо ставитись до житла і можуть використовувати його винятково за призначенням (ст. 6 ЖК, ч. 1 ст. 383 ЦК). Повнолітні члени сім'ї, крім того, зобов'язані нести витрати щодо утримання житла та прибудинкової території.

4. У разі припинення сімейних відносин з власником колишні члени його сім'ї не позбавляються права користування житловим приміщенням. Водночас за відсутності у власника та колишніх членів сім'ї домовленості про безоплатне користування житлом останні мають вносити квартирну плату і оплачувати комунальні послуги на тих же засадах, що і наймач (ч. 3 ст. 162 ЖК). Очевидно, що на таких осіб законом не покладається обов'язок сплачувати ці суми повністю: конкретний обсяг зобов'язання щодо розрахунків за квартирну плату та комунальні послуги визначається за угодою між колишніми членами сім'ї та власником житла.

Доцільно підкреслити, що вибуття певної особи зі складу сім'ї власника житла із збереженням за нею права на користування житлом і появою обов'язку сплачувати зазначені платежі не перетворює її на наймача житла, адже відносини найму ґрунтуються на договорі, а права колишніх членів сім'ї - на законі. Зміст ч. 1 ст. 402 ЦК дає підстави стверджувати, що в даному випадку має місце сервітут, встановлений в силу закону.