§ 3. Права і обов'язки наймача та членів його сім'ї на користування жилим приміщенням

144

перед членами його сім'ї, а є лише представником сім'ї перед наймодавцем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору.

У частині другій статті 64 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їхні діти й батьки.

До дружини наймача відноситься особа, з якою наймач перебуває в зареєстрованому шлюбі (термін «дружина» означає не тільки жінку, а й чоловіка), права і обов'язки дружини наймача виникають одночасно з наймачем у разі внесення до ордера її прізвища та спільного вселення у жиле приміщення. До дружини наймача відноситься також особа, яка вселилася у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім'ї і постійного проживання у найнятому жилому приміщенні.

Неповнолітні діти наймача та його дружини завжди відносяться до членів сім'ї наймача, оскільки в силу ст.17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їхніх батьків, а повнолітні діти та батьки наймача і його дружини є членами сім'ї наймача тільки в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.

Поняття члена сім'ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодавством відносяться особи, пов'язані між собою шлюбом та спорідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи відносяться тільки тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад, подружжя проживає в одному жилому приміщенні і чоловік — наймач цього приміщення, то його дружина є не тільки членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача.

Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач перебуває у фактично шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.

145

Згідно з частиною третьою статті 64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірванням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним жилому приміщенні, мають такі самі права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення в найняте ним жиле приміщення інших осіб. Згідно із статтею 65 Житлового кодексу наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під дотриманням встановленого порядку внесення. Нині це питання одержало таке роз'яснення у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 р. про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу. Під вселенням в установленому порядку слід розуміти, зокрема, вселення в жиле приміщення з дотриманням правил про прописку, але у тих випадках, коли в прописці було необгрунтоване відмовлено, суд може визнати право на жиле приміщення за особою, що вселилася.

Проте в житті трапляються непоодинокі випадки, коли особа (наприклад, у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи перебуванням у фактично шлюбних відносинах) переселяється до наймача і без прописки тривалий час проживає разом з ним, внаслідок чого вона може бути визнана такою, що втратила право на жилу площу, яку займала раніше.

Ще однією необхідною умовою вселення в жиле приміщення, згаданою в зазначеній постанові, є письмова згода усіх членів сім'ї, що проживають разом з наймачем (у тому числі й тимчасово відсутніх). За неповнолітніх членів сім'ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи інші законні представники (опікуни, піклувальники) навіть якщо вони не проживають у даному жилому приміщенні.

Як правило, таку письмову згоду оформляють тоді, коли наймач звертається з проханням прописати певну особу в найняте

146

ним жиле приміщення; відповідні органи вимагають підписів усіх членів сім'ї на заяві наймача. Проте трапляються й такі випадки, коли не всі члени сім'ї наймача (або колишні члени сім'ї наймача) дали письмову згоду на вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена сім'ї наймача не ставилося питання про її прописку. У таких випадках у разі виникнення спору про право особи, що вселилася в жиле приміщення, згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 р. відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.

Згідно з частиною другою статті 65 Житлового кодексу особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівне з рештою членів сім'ї право користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, що разом з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат розмірами 20м2 та 10м2 за ордером, заселилися мати і син. Син член сім'ї в силу частини першої статті 64 Житлового кодексу має рівні права з матір'ю на користування жилим приміщенням. У зв'язку з його одруженням у цю квартиру з додержанням правил, передбачених частиною першою ст.65 Житлового кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні з чоловіком та його матір'ю права на всю житлову площу, якщо при вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено (як правило усної, хоч не виключається і письмова форма) угоди, що обмежує невістку в житлових правах. Якщо ж, наприклад, між цими трьома особами була домовленість, що молоде подружжя займатиме лише кімнату розміром 20 м2, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне з іншими членами сім'ї наймача користування усім житлом.