1. Житлові та житлово-будівельні кооперативи

Величезне значення у вирішенні житлової потреби населен­ня за радянських часів належало житлово-будівельній коопера­ції. Тільки у 1976 р. в УРСР було введено в експлуатацію 1 млн.

Можна стверджувати, що житлові та житлово-будівельні ко­оперативи є особливою формою самоорганізації членів коопе­ративу, на відміну від інших організаційно правових форм, що передбачають приватне утримання багатоквартирних жилих бу­динків.

Житлово-будівельна кооперація спрямована на використан­ня кооперативних форм для задоволення зростаючих потреб на­селення в житлі. Основною метою ЖБК є забезпечення грома­дян житлом, а після завершення будівництва — обслуговування і управління жилим будинком і прилеглої території.

Швидкий розвиток житлово-будівельної кооперації у колиш­ньому СРСР визначався системою пільг та преференцій, які існували на той час, зокрема: 1) безперешкодне надання земельних ділянок у районах, що мають дороги, водогін, каналізацію, елек­тропостачання відповідно до генерального плану розвитку і за­будови міста; 2) ЖБК звільнялися від відшкодування вартості шкоди, завданої зеленим насадженням та майну; 3) ЖБК звіль­нялися від сплати земельної ренти, а користування земельною ділянкою було постійним і безстроковим; 4) довгострокове кре­дитування. ЖБК надавався державою кредит на будівництво жилих будинків у розмірі до 60 % кошторисної вартості на строк 10—15 років із погашенням рівними долями, під 0,5 % річних.

Чинне законодавство про житлово-будівельну кооперацію базується на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону «Про власність», а також на спеціальній пра­вовій базі, яка була прийняті ще у 80-х роках минулого століт­тя, зокрема, Примірний статут ЖБК2, Правила обліку громадян, які бажають вступити до ЖБК3.

Загальні вимоги щодо створення споживчих кооперативів, до змісту установчих документів, їх право- та дієздатності тощо як юридичної особи визначаються статтями 80—112 Цивільно­го кодексу України з урахуванням особливостей, що визнача­ються спеціальним законодавством.

Мешканці кооперативів мають незалежне право власності на свої квартири, на відміну від мешканців будинків з іншою формою утримання житла. Так, відповідно до ст. 384 Цивільно­го кодексу України, будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. При цьому член житлово-будівельного (житлового) кооперативу, якщо він її не купив, має право володіння і користування, а також розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку ко­оперативу, за згодою кооперативу. Цивільний кодекс України повністю сприйняв положення статей 15, 20, 21 Закону Украї­ни «Про власність», згідно з якими у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власни­ком. Можна констатувати, що всі мешканці кооперативів, зав­дяки інфляційним процесам, які сплатили свої паї в повному обсязі, хоча не всі закріпили своє право власності в кооператив­ному будинку шляхом отримання свідоцтва про право власнос­ті на житло, є співвласниками будинку.

Разом із тим, ч. 1 ст. 384 Цивільного кодексу України визна­чено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-буді­вельним кооперативом, є його власністю. Член кооперативу на­буває право власності на квартиру тільки після викупу кварти­ри (ч.

Спільним у вказаних підставах набуття права власності на квартиру членом кооперативу є те, що право власності на­лежить спочатку кооперативу, а член кооперативу набуває на неї право власності тільки після повної сплати членських внесків.

Разом із тим, виходячи із положень ЦК України кооператив набуває право власності на будинок, а окремі квартири посту­пово можуть викуповуватися. При цьому виникає спільна влас­ність на будинок кооперативу. В кооперативі житловому, житлово-будівельному виникають комплексні цивільні правовідно­сини при членстві в житлово-будівельній кооперації: це майнові відносини при створенні, будівництві багатоквартирного будин­ку, грошові внески, придбання матеріалів тощо; правовідноси­ни, що виникають із права спільної власності на об’єкт нерухо­мості, спільне користування загальними місцями; управлінсь­кі відносини всередині кооперативу: участь у загальних зборах, У керівних органах.

Україні потрібне нове законодавство в сфері житлової спря­моване на розкриття потенційних можливостей житлової ко­операції.

Разом із тим, у науковій літературі неодноразово обговорю­валися думки, що така юридична особа, як ЖБК, не повинна Снувати зовсім і кооперативи повинні бути перетворені на то­вариства співвласників багатоквартирного жилого будинку. Саме таким шляхом пішло цивільне законодавство Російської Федерації, Грузії, Республіки Білорусь, Болгарії тощо. Відповід­но до ст. 14 Закону Російської Федерації «Про введення в дію Житлового кодексу Російської Федерації» від 29 серпня 2004 р. житлові і житлово-будівельні кооперативи, члени яких повніс­тю сплатили пайові внески, повинні бути перетворені на това­риства співвласників житла. Не перетворені кооперативи підля­гають ліквідації у судовому порядку2. При цьому в Росії прий­нято Закон «Про житлові накопичувальні кооперативи», який вступив в силу одночасно з Житловим кодексом Російської Фе­дерації. В Російській Федерації, зокрема, відповідно до ст. 14 Закону «Про введення в дію Житлового кодексу Російської Федерації» характерними ознаками житлової кооперації є га­рантування громадянам права добровільного вступу до коопе­ративу, участі в управлінні всіма справами кооперативу; неза­лежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань.

Житлова кооперація базується на таких основних засадничих принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу — один голос); віль­ного вибору напрямів і видів діяльності; контролю за діяльніс­тю кооперативної організації та їх посадових осіб; безпосеред­ньої участі членів кооперативної організації у її діяльності. За­значені принципи дозволяють і в майбутньому забезпечувати ефективне управління багатоквартирним жилим будинком.

Кооперативи поділяються залежно від мети, відповідно до Ци­вільного кодексу України, на два типи: виробничі і споживчі. Поняття споживчого кооперативу у Цивільному кодексі Украї­ни не наводиться, хоча міститься положення, що їх правовий ста­тус визначається спеціальним законом. Відповідно до статей 85, 86 Цивільного кодексу України споживчі кооперативи віднесено до непідприємницьких товариств, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учас­никами, що повністю відповідає меті створення житлово-буді­вельних та житлових кооперативів. Хоча споживчі кооперативи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати під­приємницьку діяльність і для задоволення житлово-побутових потреб, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Тобто поряд із зазначеними функціями житлово-будівельні кооперативи можуть також роз­вивати й іншу різноманітну діяльність. Основною метою спо­живчих кооперативів є не будівництво житла, а задоволення потреб членів кооперативів у житлі і подальше утримання його. Відповідно до законодавства України, громадяни можуть на добровільних засадах створювати житлово-будівельні, житлові кооперативи, товариства індивідуальних забудовників, інші ко­оперативи для задоволення своїх житлово-побутових потреб. Основним напрямом діяльності цих кооперативів і товариств є участь коштами в спорудженні й наступній експлуатації жилих будинків, нежилих приміщень, прибудинкової території, а в пе­редбачених статутами випадках — і об’єктів приватної власнос­ті членів кооперативу (товариства), а також надання членам ко­оперативу (товариства) послуг, які відповідають цілям його створення.

Завдяки виокремленню типових рис можна стверджувати, що житлово-будівельні кооперативи є особливою формою по­ліпшення життєвих умов членів кооперативу, на відміну від ін­ших організаційно правових форм, що передбачають спільне утримання житла. При цьому метою житлової кооперації є за­доволення не тільки житлових, а й економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх осо­бистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, ви­трат і доходів, на основі самоорганізації, самоуправління та са­моконтролю за використанням житлового фонду. Як зазначає С. Г. Бабенко, розвиток житлово-будівельних кооперативів і ко­оперативів власників квартир пов’язаний, з одного боку, з необ­хідністю об’єднатися власникам квартир у кооперативи з метою !Х обслуговування, а з другого — можливість забезпечити сім’ю квартирою через житлове кооперативне будівництво, у зв’язку зі зменшенням державного житлового будівництва в умовах еко­номічної кризи Ч

Житлово-будівельний кооператив — це статутна громадсь­ка організація, яка створюється з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва жи­лих будинків з надвірними спорудами за власні кошти коопера­тиву з допомогою банківського кредиту.

Під житловим та житлово-будівельним кооперативом ви­знається добровільне об’єднання громадян та (або) юридичних осіб на підставі членства з метою задоволення потреби грома­дян у житлі, а також управління жилими і нежилими приміщен­нями в кооперативному будинку.

За визначенням П. І. Седугіна, «житлово-будівельний ко­оператив — добровільне об’єднання громадян для будівництва за власні кошти жилого будинку, наступної експлуатації і управління цим будинком. ЖБК можуть також набувати жи­лі приміщення, що підлягають капітальному ремонту і рекон­струкції»2.

Відповідно до ст. 2 Закону Російської Федерації «Про жит­лові накопичувальні кооперативи» житловий накопичуваль­ний кооператив — це споживчий кооператив, створений як доб­ровільне об’єднання на основі членства з метою забезпечення потреби членів кооперативу в жилих приміщеннях3.

Слід зазначити, що садівницькі товариства хоча і стають, особливо останнім часом, частиною системи забезпечення гро­мадян житлом, але вони створюються для відпочинку, а не для проживання, і тому за правовим змістом не належать до житло­во-будівельних та житлових кооперативів.

Як було зазначено вище, житловий та житлово-будівельний кооператив створюється його засновниками на добровільних за­садах. Засновниками кооперативу можуть бути фізичні та юри­дичні особи, проте щодо можливості юридичних осіб бути членами житлово-будівельних кооперативів, то слід виходити з того, що житло, яке належить юридичним особам, повинне викорис­товуватися для проживання в ньому громадян. Вважаємо, що використання житла юридичними особами як колективними членами ЖБК з метою здійснення підприємницької діяльності суперечить суті їх діяльності. Багато юридичних осіб стали влас­никами житла, що розташоване в будинках ЖБК. На наш по­гляд, у цьому випадку йдеться не про право юридичної особи бути членом кооперативу, а про використання об’єкта права власності для проживання у ньому інших осіб на умовах найму. Юридичні особи можуть брати участь у діяльності кооперати­вів через своїх представників, але рішення про створення ко­оперативу приймається його установчими зборами, де члени ко­оперативу мають лише один голос, тобто юридичні особи пере­ваги перед фізичними не мають.

У той самий час, нормативні акти встановлюють особливий порядок створення житлово-будівельних кооперативів, які обо­в’язково організуються при виконавчих органах місцевих рад. Тому волевиявлення громадян повинне отримувати державну підтримку, оскільки задовольнилися потреби не всіх бажаючих, а лише тих, хто потребує поліпшення житлових умов. При цьо­му перевага надавалася відповідно до черговості певним катего­ріям громадян. В основі добровільного волевиявлення грома­дян була заява про поліпшення житлових умов. Така реєстрація є необхідним елементом створення житлово-будівельного ко­оперативу, оскільки для його будівництва потрібна ділянка зем­лі, згода на її надання, відповідна проектно-кошторисна доку­ментація. Тому ЖБК не можуть бути зареєстровані без рішення відповідних місцевих рад. Хоча в юридичній літературі така по­зиція прямо заперечувалась1.

Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його поточну діяльність. Статут житлового та житло­во-будівельного кооперативу повинен містити такі відомості: а) його тип (житлово-будівельний чи житловий), вичерпний пе­релік видів діяльності; б) склад засновників; в) умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; г) пра ва і обов’язки членів кооперативу; ґ) порядок встановлення роз­мірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відпові­дальність за порушення зобов’язань щодо їх сплати; д) порядок формування, використання та розпорядження майном коопе­ративу; е) порядок розподілу його доходу та покриття збитків; є) порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов’язаних із цим майнових питань; ж) умови і порядок повер­нення паю тощо.

Вважаємо, що не потрібно відмовлятися від житлової коопе­рації, яка повинна отримати новий зміст. На підтримку житло­во-будівельної кооперації висловлювалися вчені-юристи. Зокре­ма, І. М. Кучеренко зазначає: «То чому б і сьогодні не надати можливість нашим громадянам самим обирати організаційно-правову форму юридичної особи, яка дасть змогу їм залежно від місцевих традицій, побажань осіб, які проживають у будинку, обрати ту організаційну форму юридичної особи, яка найбіль­ше відбиває інтереси осіб, які проживають у жилих будинках. ...Слід надавати право співвласникам приватизованого держав­ного чи громадського житла створювати не тільки об’єднання співвласників квартир, а й житлові кооперативи»1.

На розвиток житлової кооперації в Російській Федерації прийнято Закон «Про житлові накопичувальні кооперативи»2, який визначає правові, економічні, організаційні засади діяль­ності житлових накопичувальних кооперативів із залучення і використання грошових коштів громадян — своїх членів для придбання або будівництва жилих приміщень із метою переда­чі їх у користування, і після внесення пайових внесків у повно­му обсязі, — у власність членам житлових накопичувальних ко­оперативів.

Як суб’єкт цивільного права в Болгарії окремо виділяються житлово-будівельні кооперативи, які діють на підставі окремо­го Закону «Про житлово-будівельну кооперацію» від 1978 р.3, який діє зі змінами і доповненнями.

На підтримку діяльності житлово-будівельних кооперати­вів слід зазначити, що у цивільному законодавстві Ізраїлю, ін­ших країн кооперативне будівництво і утримання житла отри­мало свій розвиток, існують кооперативні будинки, за правовим становищем до яких належать й інші будинки «не зареєстрова­ні як кооперативні».

Членами кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у його діяльності. За змістом Цивільного кодексу України члена­ми кооперативу можуть бути юридичні особи, що діють через своїх представників, які зробили вступний внесок та пай у роз­мірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту хоча це положення суперечить п. 7 Примірного статуту житлово-будівельних кооперативів.

Вищим органом управління житлового і житлово-будівель­ного кооперативу є загальні збори членів кооперативу, які: а) затверджують статут кооперативу; б) утворюють органи управ­ління та контролю за діяльністю кооперативу; в) визначають порядок розподілу доходу; г) визначають розміри вступного внеску та паїв; ґ) визначають порядок формування та викорис­тання фондів кооперативу; д) приймають рішення щодо воло­діння, користування та розпоряджання нежилими приміщен­нями та про реорганізацію, ліквідацію кооперативу.

Важливою особливістю житлово-будівельних кооперативів є те, що кожний член кооперативу має один голос незалежно від розміру квартири і це право не може бути передано іншій особі.

У свою чергу, кооператив як юридична особа є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Слід сприйняти те, що: володіння, користування та роз­поряджання майном кооперативу здійснюють органи управлін­ня кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної стату­том кооперативу.

Право власності членів кооперативу-фізичних осіб неза­лежне від права власності кооперативу. Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями тільки належним йому майном, а не майном його членів. Порядок покриття завданих кооперативом збитків визначається його статутом. Кооператив не несе відпо­відальності за зобов’язаннями своїх членів, а його члени — за зобов’язаннями кооперативу.

Членство в кооперативі припиняється у разі: добровільного виходу з нього; несплати внесків у порядку, визначеному стату­том кооперативу; смерті члена кооперативу-фізичної особи; ліквідації члена кооперативу-юридичної особи; припинення діяльності кооперативу.

Припинення діяльності кооперативу здійснюється шляхом ліквідації та реорганізації. У разі реорганізації права та обов’яз­ки кооперативу переходять до його правонаступників. Стаття 5 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартир­ного будинку» не визначає підстав для реорганізації, а тіль­ки встановлює, що реорганізація кооперативу проводиться за рішенням загальних зборів ЖБК. У Російській Федерації ви­значено, що кооператив створюється за ініціативою не менше ніж 50 і не більше ніж 5 тисяч осіб. У випадку якщо число чле­нів кооперативу перевищує межу, кооператив належить до при­мусової реорганізації в судовому порядку у формі поділу або виділу1.

Законодавством України не передбачено підстав для лікві­дації житлово-будівельного кооперативу, а тільки передбачено порядок дій за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених; за рішенням суду ліквідаційна комі­сія проводить ліквідацію кооперативу у порядку, встановлено­му статтями 110—112 Цивільного кодексу України.

Проте власність житлово-будівельних і житлових коопера­тивів є недоторканною, охороняється законом і тому забороня­ється використання житла кооперативних організацій на цілі, не пов’язані з їх статутною діяльністю. Тому примусовий поря­док ліквідації кооперативів прямо суперечить приватноправо­вим засадам управління приватним житловим фондом багато­квартирних будинків.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельного кооперативу. Як вище зазначалося, порядок організації жит­лово-будівельного кооперативу регулюється Примірним стату­том житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постано­вою Ради Міністрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. № 186.

Слід визначити, що житлово-будівельний кооператив орга­нізується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жило­го будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодав­ством, — одно-і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блочного жилого будинку (будинків) із надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомо­гою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Житлово-будівельні кооперативи можуть організовуватися і при підприємствах, установах і організаціях.

Громадяни, які вступають до даного кооперативу, члени їх сімей повинні проводити загальні збори громадян, на яких прий­мається рішення про організацію кооперативу.

Рішення зборів про організацію кооперативу, список грома­дян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що вияви­ли бажання оселитися в будинку кооперативу, повинні затвер­джуватися виконавчим органом районної, міської, районної в міс­ті ради.

Слід зазначити, що житлово-будівельний кооператив здійс­нює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності. Але плата за ко­ристування тепловою й електричною енергією, газом, водопро­водом і каналізацією в будинку кооперативу провадиться за та­рифами, встановленими для державного житлового фонду.

Прийом громадян до членів житлово-будівельного коопе­ративу має свої особливості, оскільки до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються особи, які постійно прожи­вають у даному населеному пункті й перебувають на обліку ба­жаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів коопе­ративу, а також інші громадяни.

Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступи­ти до житлово-будівельного кооперативу, приймаються у чле­ни організовуваного кооперативу в порядку черговості, яка ви­значається за часом взяття на облік бажаючих вступити до жит­лово-будівельного кооперативу (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового вступу до коопера­тиву).

До членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються громадяни до ЗО років, які мають право на вступ до нових кооперативів, з додержанням черговості між ними.

Громадяни, яких включено до затвердженого списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного коопера­тиву, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, — з дня затвердження виконавчим орга­ном районної, міської, районної в місті ради рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.

Заселення квартир у будинку житлово-будівельного коопе­ративу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим ор­ганом районної, міської, районної в місті ради. Особі, прийнятій у члени житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загаль­них зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим орга­ном районної, міської, районної в місті ради, надається в без­строкове користування окрема квартира, що складається з од­нієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім’ї, суми її пайового внеску та граничного розміру жилої площі.

Квартира, що надається, має бути благоустроєною відповід­но до умов даного населеного пункту, відповідати встановле­ним санітарним і технічним вимогам. Не допускається засе­лення однокімнатної квартири (однієї кімнати) особами різної статі, старшими за дев’ять років, крім подружжя.

Квартира надається членові кооперативу на членів його сі­м’ї, вказаних у заяві про вступ до кооперативу. До цієї заяви включаються члени сім’ї, які перебувають з ним на обліку бажа­ючих вступити до кооперативу.

Права і обов’язки членів житлово-будівельного коопера­тиву та членів їх сімей мають свої особливості. Член житло­во-будівельного кооперативу володіє, користується і розпоряджається квартирою і має право щодо неї вчиняти будь-які дії відповідно до законодавства про житлово-будівельні коопера­тиви. Він зобов’язаний дотримуватися правил користування при­міщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, є співвласником на праві спільної (загальнопайової) власності до­поміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання, що знаходиться у спільному користу­ванні. Частка кожного власника квартири у майні, що перебуває у спільному користуванні, пропорційна частці площі квартири, що йому належить, у загальній площі.

Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1984 р. № 186, передбачено, що власником кооперативної квар­тири є кооператив. Члени останнього мають право користува­тися квартирою і у разі вибуття з нього — отримати пайові вне­ски. Відповідно до Цивільного кодексу та Закону України «Про власність» власником квартири є громадянин, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користу­вання, це житло може бути об’єктом приватної власності. Тому для того щоб набути право розпорядження кооперативною квар­тирою як об’єкта приватної власності, необхідно обов’язково за­реєструвати належне право власності в бюро технічної інвента­ризації за місцем проживання. Для цього надається довідка про сплату повністю пайового внеску і про членство в кооперативі. Реєстраційне посвідчення про право власності на квартиру ви­дається після повної виплати пайового внеску.

Як зазначалося вище, у власність членів житлово-будівель­них кооперативів переходять лише квартири і не переходять об’єкти загального користування (коридори, ліфти, дахи, підва­ли, сміттєпроводи, елементи інженерного обладнання тощо).

Житловий кодекс не виходить із визнання належності у багатоквартирних будинках квартир на праві власності. Влас­ники квартир за власні кошти сплачують усі витрати, пов’яза­ні з утриманням жилого будинку і закріпленої прибудинкової території, в тому числі й податок на землю. Крім того, вони ма­ють право на прибутки, які можуть бути одержані від викорис­тання земельних ділянок відповідно до чинного законодавства України.

Окремо слід зазначити, що нормативно-правові акти, які ре­гулюють житлові відносини членів житлово-будівельного ко­оперативу щодо житла, котре належить їм, та майнові правовід­носини, у деяких випадках вступають у суперечності між собою. Жилий будинок (будинки) належить житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески).

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про прак­тику застосування судами законодавства про житлово-будівель­ні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 визначає, що згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який пов­ністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в ко­ристування, набуває право власності на квартиру і вправі роз­поряджатись нею на свій розсуд — продавати, заповідати, об­мінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадя­нину на праві власності, і вчиняти щодо неї інші угоди, не забо­ронені законом. Виходячи з цього особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього коопе­ративу.

У ст. 5 Закону України «Про об’єднання співвласників ба­гатоквартирного будинку» визначено, що житлово-будівельні кооперативи, члени яких повністю розрахувалися за надані їм на будівництво кредити, можуть бути реорганізовані у об’єднан­ня співвласників багатоквартирного будинку.

Особливості створення та діяльності МЖК визначені Зако­ном України «Про сприяння соціальному становленню та роз­витку молоді в Україні», постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва» від 28 жовтня 1996 р. № 1300 та Положенням про молодіжний житловий комплекс, постановою Кабінету Міні­стрів України «Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» від 26 жовтня 2000 р. № 1604, поста­новою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення органі­заційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжно­му житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім’ї та молоді» від 17 травня 1999 р. № 825.