ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення національної (та її складових - воєнної, інформаційної, економічної) безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій нашої держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України (далі - ЗСУ).

Однак, правове регулювання цього виду діяльності, значимість якої для гарантування інтересів держави в оборонній сфері не підлягає сумніву, характеризується нерозвиненим станом, фрагментарністю, наявністю прогалин і колізій. Особливої ваги ця проблематика набуває в сучасних умовах життя країни, коли влада усвідомила неприпустимість зневажливого ставлення до національних Збройних Сил.

Теоретичні та практичні основи господарсько-дохідної діяльності ЗСУ необхідно будувати на досягненнях і господарсько-правової, і економічної науки, щоб повною мірою врахувати, оцінити та визначити напрями і перспективи розвитку тих її форм та видів, що сприятимуть отриманню максимальної економічної віддачі без зниження рівня бойової та мобілізаційної готовності військ (сил). Отже, створення міцного правового фундаменту для господарської діяльності ЗСУ є однією із першочергових задач, які постають перед науковцями та практикуючими фахівцями у цій сфері державних інтересів.

Окремі проблеми, пов’язані з господарською діяльністю військових частин, розглядалися представниками господарсько-правової, цивільно- правової, земельно-правової, військово-адміністративної науки. У працях В. К. Бєлова, П. П. Богуцького, О.

П. М. Кондика, А. В. Кудашкіна, І. Ю. Марка, В. І. Мунтіяна, Ю. А. Поніматченка, О. М. Суркова та ін. порушувалися загальні питання організації військового господарювання, ознак правового режиму військово- господарської діяльності на сучасному етапі існування ЗСУ як одного із різновидів спеціального режиму господарювання. Окремим аспектам правового статусу майна, закріпленого за військовими частинами, в т.ч. отриманого від їх власної господарської діяльності присвячено праці А. В. Венедиктова, В. В. Віноградова, В. В. Лєсового, О. М. Пащенка, М. З. Романюка,

В. С. Щербини та Л. М. Сморчкової.

Але загалом рівень наукової розробленості питань правового регулювання господарської діяльності військових частин ЗСУ не відповідає сучасним завданням державної політики у цій сфері, не дозволяє розв’язувати конкретні проблеми її розвитку й удосконалення в період ринкової трансформації українського суспільства, що й зумовило необхідність цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної програми Національного Університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 рр., державний реєстраційний номер 01Ш0006Н, а також відповідно до спеціальної науково-дослідної теми кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» «Дослідження механізму сталого розвитку господарського та господарсько-процесуального законодавства».

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних і практичних положень, що визначають правову природу відносин у сфері господарської діяльності ЗСУ, виявлення проблем її практичної реалізації, пошук та обґрунтування можливих шляхів їх розв’язання, формулювання пропозицій щодо удосконалення національного законодавства в цій сфері.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі задачі:

з’ясувати історико-правовий досвід військово-господарської діяльності на теренах нашої держави;

охарактеризувати специфіку військово-господарської діяльності ЗСУ на сучасному етапі їх існування, а також дослідити стан та особливості її правового регулювання;

висвітлити правову природу та уточнити поняття господарсько-дохідної діяльності, що здійснюється військовими частинами ЗСУ;

визначити господарсько-правовий статус військових частин, а також особливості правового режиму майна, закріпленого за військовими частинами як суб’єктами господарювання;

розкрити зміст та основні елементи господарської діяльності ЗСУ, пов’язаної із отриманням додаткових джерел фінансування потреб оборони, а також виявити тенденції її подальшого розвитку;

надати правову характеристику видам господарської діяльності, що дозволяються військовим частинам ЗСУ та запропонувати основні критерії їх класифікації;

проаналізувати особливості обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності ЗСУ, а також визначити принципи їх розмежування;

розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення національного законодавства в дослідженій сфері діяльності.

Об ’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності військовими частинами ЗСУ.

Предметом дослідження є правове регулювання господарської діяльності військових частин ЗСУ.

Методи дослідження. У дослідженні використано систему різних методів та прийомів наукового пізнання. Серед них основна роль належить діалектичному і формально-логічному методам, за допомогою яких досліджуються: роль і місце інституту господарської діяльності Збройних Сил,

а також споріднених з ним інших інститутів військово-господарського права в системі господарського законодавства України, реалізація ідеї збалансованого урахування публічних і приватних інтересів у специфічних умовах правового режиму господарювання військових частин, співвідношення загальних і спеціальних норм права у цій сфері, сутність (правова природа) господарської діяльності ЗСУ, її неоднорідність та принципова відмінність від

підприємництва (пп. 1.2., 2.3.). Досягненню мети дослідження сприяло комплексне застосування етимологічного, телеологічного, семантичного та системного методів аналізу правових норм, зокрема при з’ясуванні господарської правосуб’єктності військових частин, правового режиму державного майна, закріпленого за ЗСУ, особливостей його використання у господарській діяльності військ (пп. 2.1., 2.2.) тощо. При дослідженні генезису військово-господарської діяльності на теренах нашої держави, еволюції її нормативно-правової бази, вивченні окремих аспектів правового регулювання та результатів цієї діяльності в зарубіжних країнах та в Україні були застосовані історично-правовий та порівняльний методи (пп. 1.1., 3.1.). За допомогою статистичного та аксіологічного методів було здійснено аналіз ефективності господарської діяльності військових частин, що приносить додаткове фінансування потреб оборони, а також з’ясовано значимість цієї діяльності для ЗСУ та перспективи її розвитку (пп. 1.2., 3.1., 3.2.).

Теоретичну основу дослідження складають роботи таких українських і російських, а також радянських учених у сфері господарського законодавства та з проблем військово-господарської діяльності: В.

В. В. Віноградов, Я. А. Гейвандов, С. М. Грудницька, Д. В. Задихайло,

О. Р. Зельдіна, Г. Л. Знаменський, С. О. Іванов, В. Й. Кісель, І. В. Кириленко, П. М. Кондик, В. В. Лаптєв, В. В. Лєсовий, І. Ю. Марк, В. І. Мунтіян,

В. К. Мамутов, О. М. Пащенко, О. П. Подцерковний, В. Ю. Поляков,

Ю. А. Поніматченко, Ю. О. Серебрякова, Л. М. Сморчкова, В. С. Щербина та ін.

Нормативну основу дослідження склали господарське, цивільне, бюджетно-фінансове, військово-адміністративне, земельне та інше законодавство України, низка відомчих нормативних актів Міністерства оборони України (далі - МОУ), а також нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн.

Емпірична база дослідження охоплює результати судової практики, господарсько-договірної діяльності окремих військових частин, статистично- довідкові дані правоохоронних органів держави, органів військового управління, а також на матеріали спеціальної вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, у яких досліджуються проблеми правового регулювання військово-господарської діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у юридичній науці України комплексним дослідженням військово-господарської діяльності, на основі якого визначено системні заходи щодо вдосконалення господарсько-правового статусу військових частин ЗСУ та обґрунтовано гарантії спрямування військового господарювання на найбільш повне виконання Збройними Силами поставлених перед ними завдань. На підставі дослідження отримані такі основні науково значущі результати: уперше:

доведено, що господарську діяльність військових частин ЗСУ слід розглядати як військове господарювання та поділяти його за критерієм спрямованості на досягнення певних економічних та соціальних результатів на господарсько-забезпечувальну і господарсько-дохідну діяльність, що дозволяє враховувати у правовому регулюванні специфічні обмеження кожного виду військового господарювання та узгоджувати спеціальні завдання ЗСУ із потребами їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

обґрунтована необхідність закріплення юридичних гарантій запобігання зменшення обороноздатності країни при здійсненні військового господарювання, зокрема шляхом розмежування військових частин ЗСУ на три категорії з урахуванням наявної матеріально-технічної бази, поставлених завдань щодо оборони держави та можливостей негативного впливу на стан їх бойової та мобілізаційної готовності;

класифіковано господарсько-дохідну діяльність військових частин з метою нормативного удосконалення переліку видів господарської діяльності, дозволеної військовим частинам, та вимог до її легалізації: 1) за інтенсивністю здійснення: обмежено систематична та несистематична; 2) за питомою вагою у загальному обсязі наданих послуг чи виконаних робіт: основна (профілююча), другорядна та допоміжна; 3) за активністю в пошуку додаткових джерел фінансування: активна, стримано-активна та пасивна; 4) за відношенням до сфери матеріального виробництва: виробнича, невиробнича;

запропоновано систему принципів розрізнення доходів, отриманих від результатів господарської діяльності військових частин, задля встановлення їх загальних нормативних засад та спрощення правил обліку надходжень до спеціального фонду, а відтак - і правомірного їх використання: 1) спорідненості спеціально-професійних функцій військової частини; 2) пропорційності

(пропорційного залучення особового складу); 3) постійності (систематичності здійснення); 4) забезпеченості основними фондами та оборотними засобами; удосконалено:

визначення господарсько-дохідної діяльності ЗСУ як їх специфічної діяльності, що має некомерційний характер та передбачає виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого майна, ведення підсобного господарства, спрямованої на отримання доходу та підтримання професійних навичок військовозобов’язаних;

підходи до законодавчого відмежування у назві та змісті Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.

розуміння змістовних елементів правового режиму господарсько-дохідної діяльності військових частин, серед яких відзначається її некомерційний характер; особлива мета, пов’язана з одержанням додаткових джерел фінансування Збройних Сил для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності; конкретизованість форм та виключність видів господарської діяльності, дозволених Збройним Силам, із застереженням, що така діяльність не повинна негативно впливати на стан їх боєготовності та боєздатності та інші;

кваліфікацію ознак військової частини як суб’єкта господарювання, а саме: організаційна єдність, наявність господарської правосуб’єктності, можливість самостійної відповідальності за власні дії у сфері господарського обороту, безпосереднє здійснення господарської діяльності, спрямованої на задоволення загальносуспільних або інших потреб, що має цінову визначеність, наявність відокремленої майнової основи, легальне входження у господарську сферу діяльності як самостійного суб’єкта господарювання у спеціальному порядку;

поняття «військового майна» (до складу якого віднесено озброєння та військову техніку) та «майна Збройних Сил України» (останнє є більш широким та включає, крім військового майна, матеріальні та грошові засоби) за критерієм його оборотоздатності та обґрунтовано доцільність їх законодавчого розмежування, що позбавить законодавця необхідності постійно робити різноманітні застереження щодо окремих видів військового майна, а також дозволить чітко виокремити те майно, яке може використовуватися військовими частинами у господарсько-дохідній діяльності;

класифікацію організаційно-правових форм військових формувань за особливостями загального функціонального призначення військ та специфіки завдань, що постають перед різними військовими утвореннями - суб’єктами господарювання у складі Збройних Сил, у зв’язку з чим обґрунтовано необхідність наукового визнання розмаїття їх організаційно-правових форм, а саме: військова частина (у вузькому сенсі), військовий заклад, військова установа, орган військового управління;

набули подальшого розвитку:

положення про дуалістичний характер господарської діяльності ЗСУ: як сукупності дій посадових осіб військових частин з організації та ведення військового господарства, спрямованих на ощадливе та доцільне використання державного майна і коштів, що складають матеріально-технічну базу бойової підготовки та інших аспектів життєдіяльності частини (має обов’язковий характер), та як діяльності з отримання додаткових джерел фінансування (доходів) військ, що провадиться на засадах диспозитивності;

розуміння спеціальної господарської правоздатності військових частин шляхом визначення її особливостей, пов’язаних із: 1) належністю військових частин до юридичних осіб публічного права, компетенція яких визначається нормативно-правовими актами; 2) залежністю військових частин від цільового бюджетного фінансування; 3) юридично зумовленою її обмеженістю, яка полягає у: а) недопустимості негативного впливу господарської діяльності на стан боєздатності та боєготовності ЗСУ, б) встановленні виключного переліку дозволених видів господарської діяльності, в) обов’язку одержання ліцензії для здійснення того виду господарювання, який згідно з законом підлягає ліцензуванню;

напрями модернізації законодавства України стосовно правового режиму земель, на яких розташовані військові частини ЗСУ, зокрема, шляхом визначення їх як «землі для потреб оборони», а також закріпленням правового титулу цих земель як таких, що знаходяться в оперативному управлінні ЗСУ, з обов’язковою державною реєстрацією цього права у встановленому законом порядку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у: науково-

дослідній діяльності - у подальших наукових розробках при узгодженні правового режиму господарювання військових частин із суміжними інститутами господарського, військового та інших галузей права за визначеними напрямами; нормотворчій діяльності - для удосконалення господарського, земельного та, особливо, військово-спеціального

законодавства, що регламентує господарську діяльність у ЗСУ; освітній діяльності - при викладанні курсів «Господарське право України», «Військове право України», «Актуальні питання правового забезпечення військової діяльності» та ін., при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів юридичних та військових вищих навчальних закладів з вказаних дисциплін. Окремі положення дослідження використовуються у навчальному процесі НУ «ОЮА» при викладанні навчальних дисциплін «Правова робота у Збройних Силах України», «Військова адміністрація» (довідка №62/129 від

04.09.2015 р.), при підготовці молодих фахівців військових прокуратур гарнізонів Південного регіону України (акт впровадження №27-5289вих-15 від

04.09.2015 р.), а також в діяльності Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю МОУ (довідка №234/3/1/1281 від 20.08.2015 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі положення та висновки отримано автором самостійно. У співавторстві підготовлено одну статтю, у якій здобувачем показано розвиток звичаєво-правового регулювання господарської діяльності військових формувань на українських землях.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференцій «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2011, 2012, 2013 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 2013 р.); Щорічній науково-практичній конференції «Соціально- економічний розвиток регіонів та його програмування: цілі, механізми, інструменти» (м. Одеса, 2014 р.).

Публікації. Основні наукові положення дослідження висвітлено у 13 публікаціях, з яких 7 опубліковано у фахових виданнях України (1 з них у співавторстві), 1 у закордонному періодичному науковому виданні, та 5 інших публікаціях.