§ 1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарногрошових відносин, виростає класична монополія.

Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» (Відомості Верхов. Ради УРСР. 1990.№ 34.— Ст. 500) зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансовобюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила в перелік законодавчих актів, які забезпечували б дію Закону «Про економічну самостійність України», антимонопольне законодавство.

Нині зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992р.

прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприеницькій діяльності» (Відомості Верхов.

Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України» (Відомості Верхов. Ради України. 1993. №50. Ст. 472). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається нині Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р.). Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Відомості Верхов. Ради України. 1996. № 36. Ст. 164).

Антимонопольно законодавство визначає поняття «монопольне становище», під яким розуміється домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Ринок товару — це сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище.

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або.іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» визнає зловживання монопольним становищем на ринку.

• нав язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

• інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

• встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

• встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства. До другої групи порушень входять антиконкурентні узгоджені дії. Такими діями ст. 5 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визнає погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до:

• встановлення (підтримки) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

• розподілу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їхньої монополізації;

• усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Монопольна діяльність це не лише дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання, що займають монопольне

становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративногогосподарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, суттєве обмеження чи усунення конкуренції.

Антимонопольне законодавство під органами державної влади розуміє міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади.

З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації суб'єктів господарювання.

Дискримінація суб'єктів господарювання органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає:

• заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будьякій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

• примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

• встановлення заборони на реалізацію товарів згодного регіону республіки в інший;

• надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

• обмеження прав суб'єктів господарювання щодо набуття та реалізації товарів;

• встановлення заборони чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання.

Дискримінацією суб'єктів господарювання визнається також укладення угод між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративногосподарського управління та контролю, а також між цими органами та суб'єктами господарювання; надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження зазначених дій.