<<
>>

§ 3. Протидія зловживанню процесуальними правами

Протидія зловживанням процесуальними правами у сфері цивіль­ного судочинства є завданням публічного характеру, переносить ініці­ативу і має здійснюватися судами як органами судової влади.

Одно­часно це не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, ініціюва­ти постановку питання про притягнення до відповідальності осіб, які зловжили своїми правами. За необхідності суд може за власного ініці­ативою встановити факти процесуальної несумлінності.

Різні юридичні характеристики «зловживання процесуальними правами» породжують закономірне питання про нормативну регламен­тацію даного явища для цілей протидії йому на законодавчому рівні. Конструкція нормативного регулювання зловживання процесуальними правами і заходів протидії впливу процесуальної несумлінності могла б зводитися до такого:

а) встановлення обов'язку сумлінного користування процесуаль­ними правами з конкретизацією змісту даного обов'язку;

б) формулювання загального нормативного визначення «зловжи­вання процесуальними правами», яке б позиціонувалося через пору­шення обов'язку сумлінного здійснення процесуальних прав. Таке визначення може бути побудовано за моделлю «генерального делікту», відповідно до якої «будь-яке зловживання процесуальними правами заборонено»;

в) визначення в законі окремих різновидів зловживань процесуаль­ними правами («спеціальні делікти»);

г) застосування заходів відповідальності та інших заходів цивіль­ного процесуального примусу за зловживання процесуальними права­ми, перш за все у вигляді відмови в санкціонуванні несумлінних про­цесуальних дій;

д) удосконалення процесуальної регламентації, не пов'язаної зі встановленням заходів примусу, для запобігання і виключення різних форм процесуальних зловживань, оскільки в ряді випадків зловживан­ня правом може виступати як «реакція» на недосконалість самого процесуального законодавства.

Конструкція протидії процесуальним зловживанням, що пропо­нується за моделлю «генерального делікту», могла б працювати таким чином.

Якщо поведінка особи містить ознаки поведінки, забороненої «спеціальним деліктом», то притягнення до відповідальності відбува­ється за нормами цього делікту. Якщо суд побачить у поведінці суб'єкта ознаки зловживання процесуальними правами, яке заборонено законом лише в цілому, то суд відмовляє в санкціонуванні відповідних проце­суальних дій, а якщо цей захисний захід не може бути застосований, то особа притягається до відповідальності на підставі норм «генераль­ного делікту».

Способи протидії процесуальним зловживанням поки недостатньо відображаються на змінах процесуального законодавства, тому про заходи протидії процесуальним зловживанням як нормативно- закріпленій системі заходів говорити не доводиться. Тим не менше вивчення різних форм зловживань процесуальними правами дозволяє стверджувати необхідність визначення системи заходів протидії зло­вживанням процесуальними правами, які б являли собою сукупність процесуальних дій суду, спрямованих на недопущення або усунення цивільних процесуальних правопорушень у вигляді зловживань про­цесуальними правами, а також на притягнення до відповідальності осіб, що допустили умисні несумлінні дії в цивільному судочинстві.

Хороший потенціал для вирішення цього завдання містить глава 9 ЦПК «Заходи процесуального примусу», на основі якої могла б бути ство­рена та впроваджена в законодавстві система цих заходів.

Система заходів протидії зловживанням процесуальними правами включає заходи цивільної процесуальної відповідальності та інші за­ходи цивільного процесуального примусу. Не кожне зловживання про­цесуальними правами тягне за собою застосування заходів цивільної процесуальної відповідальності. У деяких випадках стосовно особи слідують інші заходи цивільного процесуального примусу, що не є за­ходами відповідальності.

Зловживання процесуальними правами було визначено нами як правопорушення, але на перший погляд ця теза вступає у конфлікт з положенням про те, що всяке правопорушення повинно тягнути за собою юридичну відповідальність.

Разом з тим і інші примусові за­ходи застосовуються в разі необхідності попередження небажаної поведінки і її наслідків, яка не є правопорушенням. Наведене суджен­ня базується на таких факторах: 1) труднощах доказування умислу несумлінної особи. Щоразу ця особа має можливість стверджувати, що вона не знала або помилялася відносно тих чи інших обставин; 2) універсальності заходів захисту, що дозволяють попередити негативні наслідки поведінки певної особи. Застосування заходів процесуально­го захисту може усунути наслідки зловживань процесуальними права­ми без звернення до заходів відповідальності; 3) економії заходів у ситуації, коли наслідки допущеного зловживання незначні, оскільки цивільний процес функціонально спрямований на оперативний захист прав учасників спірних правовідносин. Якщо припустити, що в рамках «основного» процесу виникне ще один процес з притягнення до від­повідальності особи, яка допустила процесуальне зловживання, то це явно не буде сприяти оперативності судочинства. У тих випадках, коли зловживання є неочевидним або його наслідки незначні, суду доцільно вжити заходів процесуального примусу, які не є заходами відповідаль­ності. Так, наприклад, суд може просто відмовити у задоволенні кло­потання, заявленого з очевидним зловживанням, і на цьому зловжи­вання і його наслідки будуть вичерпані.

Вихідною точкою для вирішення проблем протидії зловживанням процесуальними правами має служити система процесуально- примусових заходів у цивільному судочинстві, перш за все заходів процесуальної відповідальності, хоча питання про існування цивільної

процесуальної відповідальності, незважаючи на інтенсифікацію до­сліджень цієї проблеми останнім часом, залишається спірним .

Цивільна процесуальна відповідальність повинна визначатися через традиційні ознаки будь-якого виду юридичної відповідальності:

1) додаткове обтяження та 2) негативна оцінка особи правопорушника. У цей час, на наш погляд, до заходів відповідальності, встановлених законом за процесуальні зловживання, належать: стягнення витрат, пов'язаних із явкою до суду (статті 85, 86 ЦПК); стягнення судових ви­трат із несумлінної особи (ч.

З ст. 240 ЦПК). Так, за несумлінне пред'явлення завідомо безпідставного позову або заявления спору ви­носно позову, систематичну протидію правильному і своєчасному роз­гляду справи суд може стягнути на користь іншої сторони компенсацію за фактичну втрату часу. Розмір компенсації визначається судом у ро­зумних межах і з урахуванням конкретних обставин (ст. 99 ЦПК РФ).

Ознаки процесуальної відповідальності має поворот виконання рішення суду у справах, з яких за загальним правилом поворот вико­нання рішення не допускається, але настає з підстав зловживання процесуальними правами. Тут можна виокремити дві ситуації. Пер­ша — поворот виконання рішення суду у справах про стягнення алі­ментів у випадку скасування рішення суду в апеляційному або каса­ційному порядку, якщо скасоване рішення суду було засновано на повідомленні позивачем неправдивих відомостей або наданих ним підроблених документах (ч. 2 ст. 382 ЦПК). Це вузькоспеціальний за­хід цивільної процесуальної відповідальності за зловживання проце­суальними правами, суть якого полягає в обов'язку несумлінного по­зивача повернути все отримане від відповідача за судовим рішенням, у подальшому скасованим судом вищої інстанції. Друга ситуація — поворот виконання рішення суду у справах, встановлених ч. 1 ст. 382 ЦПК. Це також специфічний захід цивільної процесуальної відпові­дальності за зловживання процесуальними правами.

У цих випадках становище позивачів, на чию користь відбулися в подальшому скасовані рішення, відрізняється від становища сумлін­них відповідачів, що не допустили правопорушення у вигляді повідом­лення неправдивих відомостей та надання підробних документів. Якщо останні звільняються від повернення стягнутих на їхню користь гро­шових сум, то особи, що вчинили розглянуті зловживання, набувають додаткових обтяжень у вигляді обов'язку повернути все отримане ними за рішенням суду. Додатковий характер обтяження виражається в тому, що при правомірній поведінці осіб зазначений обов'язок у них би був відсутнім.

З урахуванням соціально значущого характеру справ, за якими за­конодавець порівняно із загальним порядком встановлює обмеження повороту виконання, поворот виконання стає пільгою для позивачів, які звільняються від наслідків припущеної судової помилки, що при­звела до скасування судового акта.

Стягнення судових витрат за зловживання процесуальними права­ми також є різновидом процесуальної відповідальності за зловживан­ня процесуальним правом. У літературі були висловлені різні точки зору на правову природу судових витрат, у тому числі на ступінь ре­пресивності цього інституту. М. И. Штефан розглядав покладення судових витрат на особу, що програла процес, як захід цивільно- правової відповідальності стосовно відповідача і як захід цивільної процесуальної відповідальності відносно позивача. На думку автора, відповідач несе судові витрати у зв'язку з тим, що не виконав своїх цивільно-правових обов'язків, порушив суб'єктивне право позивача, у зв'язку з чим останній вимушений був звернутися до суду. Позивач несе судові витрати, оскільки він заявив безпідставний позов, порушив обов'язок сумлінно користуватися своїми процесуальними правами .

Уявляється, що трактування стягнення судових витрат тільки як заходу цивільної процесуальної відповідальності за неправомірне звернення до суду (для позивача) або за доведення справи до суду (для відповідача) було б однобічним. По-перше, не всіляке подання позову, в задоволенні якого суд у подальшому відмовляє, становить винну процесуальну дію. Позивач може цілком сумлінно помилятися від­носно фактичної або юридичної підстави позову і навіть за дуже ви­сокого ступеня обачності не має можливості передбачити результат процесу. По-друге, у випадках, коли стягнення судових витрат виступає мірою цивільної процесуальної відповідальності, ч. 1 ст. 88 ЦПК спе­ціально акцентує на цьому увагу правозастосувача.

Вважаємо, що у випадках, передбачених законом, при встановлен­ні фактів несумлінного звернення до суду стягнення судових витрат

виступає як захід процесуальної відповідальності, а в усіх інших цей захід повинен бути віднесений до заходів процесуального примусу, що не мають ознак процесуальної відповідальності.

Ілюстрацією цього можуть служити наведені вище справи про обмеження громадянина у дієздатності, про визнання громадянина недієздатним, у випадку якщо буде встановлено, що особа, яка подала заяву, діяла несумлінно з метою завідомо безпідставного обмеження або позбавлення дієздат­ності громадянина. У перелічених випадках особа, яка зловживає своїми процесуальними правами, має відшкодувати всі судові витрати, понесені особами у зв'язку з участю в судочинстві, незалежно від результату процесу. Це і становить суть додаткового обтяження учас­ника процесу, який за умови сумлінного ведення справи не поніс би судових витрат.

Варіативність несумлінної процесуальної поведінки і відповідно численність форм зловживання процесуальними правами виявляє недо­статність існуючих та наявних заходів протидії даним явищам у вигляді стягнення компенсації за фактичну втрату часу і звернення на особу всіх судових витрат. У більшості ситуацій вони не досягають своєї охоронної мети, у зв'язку з чим потрібно розширити арсенал примусових заходів для цілей протидії зловживанням процесуальними правами.

Серед нових заходів відповідальності заслуговують на увагу пропо­зиції про впровадження таких заходів, як накладання судового штрафу, відшкодування збитків, завданих несумлінною поведінкою, компенсація моральної шкоди тощо. В арбітражному процесі Російської Федерації, наприклад на підставі ч. З ст. 225.12 АПК РФ, арбітражний суд вправі накласти судовий штраф на особу, що звернулася на захист прав і законних інтересів групи осіб, у випадку зловживання ними своїми процесуальни­ми правами або невиконання ними своїх процесуальних обов'язків.

Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловжи­вання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти зловживання правом могли б доказуватися, як інші обставини, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК). Одно­часно факти процесуальних зловживань можна було б віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включа­ються у загальний або локальний предмет доказування у справі .

До можливих доказів, на підставі яких суд міг би зробити висновок про несумлінність суб'єкта цивільного процесу, належать безпосеред­нє спостереження суду за процесуальними діями (бездіяльністю) сто­рін, матеріали звукозапису судового процесу, різні процесуальні до­кументи, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків тощо.

Питання про наявність у діях особи, яка бере участь у справі, ознак зловживання процесуальними правами, може бути вирішено: 1) до винесення рішення судом першої інстанції; 2) при винесенні рішення судом першої інстанції; 3) у провадженнях з перегляду судових рішень. У низці випадків висновок про допущене суб'єктом певне зловживан­ня процесуальним правом має бути пов'язаний із висновками суду про задоволення або відмову в задоволенні позовних вимог (наприклад, за зловживання у вигляді подання завідомо безпідставного позову, повідом­лення неправдивих відомостей тощо, оскільки встановлення відповід­них фактів органічно пов'язано зі встановленням матеріально-правової основи справи).

Крім процесуальної відповідальності, до засобів протидії зловжи­вання процесуальним правом також належать інші заходи цивільного процесуального примусу, які не є заходами цивільної процесуальної відповідальності. Вони включають в себе попереджувальні цивільні процесуальні заходи і заходи цивільного процесуального захисту.

Заходи цивільного процесуального попереджувального впливу спрямовані на недопущення наслідків такої поведінки, що створює загрозу порушення норм цивільного процесуального права. Наприклад, це роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх обов'язку сумлін­но користуватися усіма належними їм процесуальними правами і на­слідків зловживання процесуальними правами.

Заходи цивільного процесуального захисту можна визначити як заходи, які спрямовані на мінімізацію негативних наслідків дій учас­ників судочинства. За предметними або функціональними ознаками можна виділити такі заходи цивільного процесуального захисту: 1) від­мова особі у санкціонуванні процесуальної дії (наприклад, відмова у задоволенні клопотання, спрямованого на затягування процесу);

2) вчинення судом процесуальної дії, спрямованої проти зловживання процесуальним правом (наприклад, ініціювання судом перевірки до­стовірності доказів, наданих особою на обґрунтування поважності причин своєї неявки); 3) настання несприятливих наслідків, що не є заходами цивільної процесуальної відповідальності (примусовий характер даної групи заходів полягає в тому, що особа позбавляється можливості претендувати на певний результат в силу обраної нею лінії процесуальної поведінки (наприклад, ухвалення рішення за наявними у справі доказами при ненаданні доказів однією із сторін); 4) застосу­вання цивільних процесуальних фікцій (наприклад, визнання факту, для з'ясування якого призначена експертиза, або відмова в його визнан- ні —ч. 1 ст. 146 ЦПК).

Глава XV111 ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 3. Протидія зловживанню процесуальними правами:

  1. 6.3.2. Правова держава
  2. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  3. § 1. Принцип законності
  4. § 3. Протидія зловживанню процесуальними правами
  5. Зміст
  6. ЗМІСТ
  7. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч.З ст. 27 ЦПК). Чи передбачені в ЦПК заходи протидії зловживанню учасниками процесу своїми процесуальними правами та яким чином вони застосовуються?
  8. Кваліфікуючі ознаки примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  9. ВСТУП
  10. Поняття та види охоронних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Захист прав пацієнтів та лікарів
  11. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  12. Правові основи і гарантій інформаційного забезпечення діяльності недержавних громадських організацій в Україні
  13. Форми корупції у сфері здійснення нотаріальної діяльності та її вплив на розвиток нотаріальної системи
  14. Роль та місце Генерального прокурора України в системі органів прокуратури України
  15. Особливості адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду
  16. 3.2.1 Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 387 КК.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -