2. Поняття та зміст фінансування державних та муніципальних видатків.

Державні та місцеві видатки здійснюються шляхом фінансування. Як вважає більшість науковців-фінансистів фінансування державних та місцевих видатків – це врегульоване правовими нормами виділення державних та місцевих коштів із відповідних фондів, як правило, на безоплатній і безповоротній основі для діяльності та розвитку підприємств, організацій та установ у відповідності до їх завдань та функцій з метою задоволення публічних потреб.

Слід зазначити, що джерелами фінансування державних та місцевих видатків є оптимально поєднані власні кошти, кредитні та бюджетні кошти, відповідно до чого виокремлюють три різновиди фінансування: бюджетне фінансування, самофінансування та кредитування.

Основними суб'єктами фінансування є: - уповноважений державою чи місцевим самоврядуванням суб'єкт, тобто орган державної влади, орган місцевого самоврядування, розпорядники бюджетних коштів; - одержувачі коштів – суб’єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету. Вони є двох видів: 1) ті, що перебувають на повному бюджетному фінансуванні; 2) ті, що частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів; - банк, в якому відкритий рахунок одержувача коштів і через який Державна казначейська служба України виділяє кошти.

Фінансування здійснюється на принципах: плановості; цільового призначення; безоплатності і безповоротності; фінансування в міру виконання фінансових планів; ефективного використання коштів; додержання фінансової дисципліни; оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів.

Принцип плановості полягає в тому, що публічні видатки здійснюються за допомогою планування й відображені у відповідних фінансово-планових актах. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо.

Одним з основних принципів є принцип цільового спрямування, оскільки кошти повинні мати чітко визначене фінансово-плановими актами предметно-цільове призначення.

Принцип безоплатності передбачає виділення коштів без внесення до фондів коштів будь-якої платні за їх отримання. Принцип безповоротності означає виділення коштів без прямого їх повернення до відповідних фондів, з яких вони надані.

Принцип фінансування в міру виконання фінансових планів полягає в тому, що кошти виділяються відповідно до фактичного виконання робіт і надання послуг, кількісних і якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби в наданні коштів. При цьому чергова сума надходжень грошових коштів повністю залежить від якісного та раціонального використання попередньо наданих коштів і дотримання установою фінансової дисципліни.

Принцип ефективного використання коштів означає одержання результату при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів шляхом удосконалення форм і методів управління, інтенсифікації виробництва, підвищення продуктивності праці, використання новітніх підходів тощо.

Додержання фінансової дисципліни є умовою правильного й законного витрачання коштів і досягається за допомогою здійснення фінансового контролю.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів передбачає те, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім – можливість отримання кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з таких джерел приймається рішення про виділення коштів.

Розрізняють два правових режими фінансування видатків залежно від суб'єктів, яким надаються кошти, змісту й порядку затвердження фінансових планів, на підставі яких виділяються з різних джерел асигнування, змісту прав і обов'язків цих суб'єктів, за предметно-цільовим спрямуванням видатків: 1) правовий режим фінансування державних і муніципальних організацій, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання; 2) фінансування державних і муніципальних установ та організацій, які від своєї статутної діяльності ніяких доходів не отримують, а повністю фінансуються з державного чи місцевих бюджетів, тобто знаходяться на кошторисно-бюджетному фінансуванні.

Необхідно знати, що для відпуску коштів із державного та місцевих бюджетів застосовується метод бюджетного фінансування.