Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої вла­ди» постановлено утворити Державну фінансову інспекцію Украї­ни, реорганізувавши Головне контрольно-ревізійне управління України.

Крім того, Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 499/2011 «Про Положення про Державну фінансову ін­спекцію України» затверджено Положення про Державну фінан­сову інспекцію України.

Неоднакове застосування норм матеріального та процесуаль­ного права під час розв’язання спорів, що випливають із право­відносин щодо реалізації органами КРУ своїх функцій та повно­важень, полягає, зокрема, у визначенні судової юрисдикції таких спорів.

Статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом Украї­ни від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ «Про державну контрольно- ревізійну службу в Україні» (далі — Закон № 2939-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-ХІІ головним завдан­ням контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням дер­жавних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів і май­на, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в підконтрольних установах, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому [350].

Підконтрольними установами, як свідчить наведена норма, є міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи і суб’єкти господарювання державного секто­ру економіки, підприємства й організації, які отримують (отриму­вали в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у пе­ріоді, що перевіряється) державне чи комунальне майно.

Із цього випливає висновок про правовий припис, що кон­трольно-ревізійні органи під час здійснення своїх повноважень діють як суб’єкти владних повноважень, а тому вся їхня діяль­ність та перевірка її законності повинна контролюватися та здійснюватися адміністративними судами. Отже, безсумнів­ним є належність усіх спорів, які виникають із функціональної діяльності контрольно-ревізійних органів, до юрисдикції ад­міністративних судів. Однак судова практика це заперечує.

Усі справи, спори в яких виникали з функціональної діяльно­сті контрольно-ревізійних органів, можна поділити на дві групи.

Перша група — це справи за позовами до цих органів про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.

Друга група — це справи за позовами контрольно-ревізійних органів до відповідних суб’єктів (осіб) у випадках, встановлених законом.