ВСТУП

Термін «екологія» походить від сполучення грецьких слів oicos - житло, місце перебування та logos-слово, знання, що у поєднанні означає вчення про місце існування (перебування). У науковий обіг словосполучення «екологія» було уведене німецьким вченим-біологом Ернстом Геккелем (1834-1919) в його фун­даментальній двотомній праці «Generelle Morphologie der Organismen» (Загальна морфологія організмів), виданій у 1866 році, для позначення закономірностей взаємодії живих організмів із середовищем свого існування.

У другій половині XX століття, і особливо на початку XXI століття, коли стали наявними наслідки розвитку та становлення індустріального суспільства, яке одержало у своє розпорядження потужні засоби безмежного втручання у при­родне середовище в основному з метою використання природних ресурсів, в результаті чого природа втратила здібності до самовідтворення, відбулося різке загострення взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. Екологічна криза цього періоду характеризується не тільки порушеннями за­кономірностей функціонування окремих біологічних видів і живих організмів у природному середовищі, а і загрозою для життєдіяльності людини і суспільства і навіть погрозою для існування самого життя в планетарному масштабі. Для українського суспільства такі явища усугубились значними антропогенними порушеннями та техногенними перевантаженнями території України, негатив­ними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру, безконтрольною діяльністю оборонних відомств та господарюючих суб'єктів, а також неефективним вико­ристанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням застарілих та екологічно шкідливих технологій тощо.

Результатом такого стану взаємодії людської спільноти з навколишнім се­редовищем з'явилося формування соціальної екології як вчення про взаємодію суспільства з природним і соціальним середовищем в умовах індустріального періоду розвитку людства. Складовою частиною соціальної екології є право­ва екологія, яка представляє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства з природним середовищем свого існування. Форми прояву правової екології відображаються у правовому регулюванні охорони навколишнього природного середовища, раціональному використанні природних багатств і своєчасному відтворенні природних ресурсів та забезпеченні екологічної безпеки. В узагальненому виді позначені групи со­ціальних відносин складають предмет екологічного права.

Формування і становлення екологічного права мало свої об'єктивні пере­думови. Ними стали реально існуючі природні та соціальні умови виникнення і розвитку обов'язкових правил у сфері використання, охорони та відтворення природних ресурсів і захисту людини від негативного впливу на навколишнє середовище її існування. Таким чином, екологічне право, як система норм і правил, виникло і формувалось на засадах традиційних уявлень про користу­вання природними багатствами, історичних поглядів і нововиниклих соціальних відносин та інших факторів, направлених на впорядкування цих відносин для блага людини і суспільства.

Екологічне право України є відносно молодою галуззю права в системі українського національного правознавства. Розвиток і становлення екологічно­го права в Україні нараховує не більше 50 років, що підраховуються з моменту прийняття Закону УРСР «Про охорону природи Української РСР» від ЗО червня 1960 року. Проте за цей час суспільне усвідомлення необхідності забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та реального забезпечення екологічної без­пеки прискорило розвиток екологічного законодавства.

Особливо інтенсивно екологічне законодавство стало розвиватися після проголошення суверенітету і незалежності України та обрання курсу на бу­дівництво самостійної української держави.

У даний час істотно екологізовані вимоги оновленого Земельного кодексу України, далі скорочено - ЗКУ, та оновленої редакції Лісового кодексу України, далі скорочено - ЛКУ, Кодексу України про надра, далі скорочено - КУпН, і Водного кодексу України, далі скорочено - ВКУ, які доповнені екологізованими норми. Певна екологізація спостерігається у змісті Цивільного кодексу України, далі скорочено - ЦКУ, та Господарського кодексу України, далі скорочено - ГКУ, а також Кримінального кодексу України, далі скорочено-ККУ, і Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі скорочено - КУпАП, які зазнали сут­тєвого поширення та посилення природоохоронних вимог. Екологізації піддані й інші кодифіковані та систематизовані акти сучасного українського законодавства. На основі цього законодавства і сформувався сучасний зміст екологічного права, що являє собою самостійну інтегровану галузь вітчизняного права.

Самостійність екологічного права визначається наявністю його особливого предмету правового регулювання, яким у даний час є: реально існуюче коло суспільних відносин людини і суспільства з природним середовищем; специфіч­ний прояв методів імперативного і диспозитивного впливу на регулювання цих відносин між учасників зазначених відносин; застосування спеціальних прин­ципів правового регулювання як системоутворюючих ідеї й основних засад, що закріплені в екологічних концепціях, загальноправових доктринах, джерелахта нормах законодавства і права, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави та реалізуються в екологічних суспільних відносинах; наявність своїх відособлених джерел правового регулювання екологічних суспільних від­носин. Інтегрований зміст сучасного екологічного права полягає в об'єднанні та консолідації однорідних за змістом і близьких за цілями застосування право­вих норм щодо раціонального використання природних ресурсів, ефективної охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини, суспільства і довкілля.

Правові вимоги вищенаведених та інших законодавчих актів складають нормативно-правову базу сучасного екологічного права, який є невід'ємною складовою єдиної правової системи України. При цьому, у часовій періодизації розвитку та становленні галузі вітчизняного екологічного права слід звернути увагу на те, що у 80-і роки XX століття переважним визнавалося природноресур- сове право, яке охоплювало й екологічні відносини, а вже у 90-і роки ситуація змінилася до навпаки, тобто пріоритетним стало екологічне право, що охопило і природноресурсові суспільні відносини.

На початку XXI століття до зазначеної єдності суспільних відносин додалися відносини щодо забезпечення екологічної безпеки. Такий підхід до оцінки фор­мування самостійної інтегрованої галузі «Екологічне право України» пов'язаний з мобільним та прискореним розвитком вітчизняного екологічного законодавства, його поступовим накопиченням та складанням правової бази для формування відповідної галузі права.

Проте природноресурсове, природоохоронне й екобезпечне законодавства та їх правові норми наділені специфічним змістом, які спрямовані на досягнен­ня особливих цілей і мають різносторонні завдання. Це призвело до визнання екологічного права у якості комплексної галузі вітчизняного права, що об'єднує природноресурсові, природоохоронні (середовищезахисні) та екобезпечні суспільні відносини. В цілому не заперечуючи проти існування зазначеної одно­рідності суспільних відносин, все ж слід зазначити, що при усій близькості цих галузей законодавства і права, вони мають істотні відмінності та відрізняються між собою своєю структурою, системою, методами, принципами та джерелами регулювання, а у кінцевому результаті змістом своїх правових інститутів.

У зв'язку із зазначеним, на наш погляд, обґрунтованими і прагматично спря­мованими є твердження про те, що природноресурсові, природоохоронні та екобезпечні суспільні відносини мають певні особливості за своїм предметом, методами, принципами та джерелами регулювання, і можуть розглядатися як диференційовані, відносно відокремлені системи суспільних відносин з відносно відособленою системою законодавства, що забезпечує їх правове регулювання. Принаймні, відносне відокремлення природноресурсових, природоохоронних та екобезпечних відносин із системи різноманітних еколого-правових суспільних відносин відкриває широкі можливості для більш глибокого пізнання їх правової природи та юридичного змісту.

Цілями викладання екологічного права як інтегрованої навчальної дисциплі­ни є системне пізнання змісту вимог екологічного законодавства і надання май­бутнім фахівцям-правознавцям необхідних знань щодо застосування положень екологічного права у їхній практичній діяльності. Однак, як навчальна дисципліна, вона виходить за межі власно еколого-правових вимог.

Безумовно, досягненню зазначених цілей і завдань буде сприяти і запропо­нований підручник, розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів за спеціальністю «Правознавство». Підставою для такого перекон­ливого твердження є те, що він написаний на основі матеріалів, апробованих протягом багаторічного досвіду читання лекційного курсу студентам-юристам з природноресурсового і екологічного права на різних факультетах Національного університету «Одеська юридична академія». У підручнику максимально доступно і логічно послідовно викладені основні питання сучасного екологічного права, що включені у затверджену Веною радою академії програму навчальної дис­ципліни. Авторський колектив свідомо відійшов від зайвоїтеоретизації окремих еколого-правових проблем, віддаючи перевагу характеристиці змісту еколо­гічних вимог чинного законодавства. В сучасних умовах динамічного розвитку природоохоронного законодавства та його постійного оновлення такий підхід до викладення наявного правового матеріалу є виправданим.

Авторський колектив підручника щиро вдячний рецензентам за висловлені ними критичні зауваження та конструктивні пропозиції, які позитивно вплинули на структуру та зміст запропонованого видання. Члени авторського колективу із задоволенням сприймуть і від доброзичливих читачів такі пропозиції та заува­ження, які можуть знайти своє відображення у можливих наступних виданнях підручника.

Завідувач кафедрою аграрного, земельного та екологічного права Національного університету «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, професор Каракаш 1.1.